1986: віртуальна 3D-модель міста Прип'ять - до аварії на ЧАЕС

У 2006 році силами учасників форуму pripyat.com було розпочато роботу зі створення тривимірної моделі Прип'яті - міста енергетиків, збудованого у 1970 році для обслуговування Чорнобильської АЕС. Дещо з виконаної роботи її автори представили для "Історичної Правди".

"Ми хочемо зберегти Прип'ять хоча б у віртуальному просторі, зробити своєрідний музей, - сказав ІП президент громадської організації "Центр Прип'ять.com" Олександр Сирота. Хочемо дати можливість побачити місто таким, яким воно було в період свого розквіту".

Активісти не можуть створити музей реальної Прип'яті, тому що місто збираються зносити.

Наразі над проектом "Прип'ять-3D" працює невелика команда з 4-5 ентузіастів. Оскільки плани і креслення втрачені, вони працюють "у полі", обміряючи будівлі в натурі і фотографуючи вікна, двери тощо для текстур, які після обробки будуть накладені на моделі будівель.

Провідний організатор - колишній припятчанин Володимир Литовченко. Інші переселенці з міста надсилають свої фото Прип'яті, що допомагає відновити деталі архітектури і ландшафту.

Відпрацьована центральна частина міста - площа з основними прилеглими до неї вулицями. Створено повну модель території, з дорогами, бордюрними каменями, газонами, елементами благоустрою у вигляді ліхтарів, лавок, урн тощо.

Частина моделей готова практично повністю, як наприклад, типові прип'ятські дев'ятиповерхівки серії 121-60-25, ДК "Енергетик", ресторан "Полісся", магазини, "Білий дім" - багатоповерхівка із вбудованим магазином "Райдуга" в центрі, де жило станційне керівництво, каси "Аерофлоту", гуртожитки тощо.

Реліз альфа-версії проекту "ПРИП'ЯТЬ 3D" заплановано на 2015 рік. Реконструкція будівель робиться у 3D Max, з максимально доступною достовірністю та історичною відповідністю - так, як це було до квітня 1986 року.

"Мертва Прип'ять у тривмірному вигляді нам не потрібна. Вона вже є в дійсності, - кажуть ентузіасти. - Ми створюємо історію, пам'ять. Живу Прип'ять - таку, якою вона була до аварії".

Дивіться також:

1986: перше повідомлення про аварію на ЧАЕС по радянському ТБ. ВІДЕО

1986: новинний сюжет про Чорнобиль на американському ТБ. ВІДЕО

"Подвиг, рівний фронтовому". Як КДБ УРСР брав участь у ліквідації

Валентина Шевченко: "Провести демонстрацію 1 травня 1986-го наказали з Москви"

Початок Чорнобиля. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.