Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

 
Сучасний стан Покровської церкви в с. Дігтярівка 
Фото: Микола Авдєєнко

У середині вересня 1708 року колись непереможна армія Швеції на чолі з Карлом ХІІ рушила в Україну. Тут вона сподівалася знайти зимовий перепочинок перед вирішальним боями з росіянами.

Гетьман Іван Мазепа не надто зрадів цій новині, бо згідно тактики Петра І тепер його рідний край мав перетворитися на "випалену землю". І в Стародубському полку Гетьманщини цей намір відразу почали активно втілювати в життя.

Фактично у гетьмана вже не було іншого вибору, ніж стати на бік Карла ХІІ. 18 жовтня його емісар Бистрицький прибув до шведської армії, аби повідомити про намір Мазепи приєднатися до шведів. Відтоді почалися маневри козацького вождя, аби в найбезпечніший спосіб з'єднатися з потугою Швеції.

 
Гетьман Іван Мазепа. Портрет з літопису Самійла Величка

24 жовтня 1708 року Іван Мазепа в супроводі двору, старшин та кількох козацьких підрозділів залишив свою столицю Батурин. Як потім виявилося, назавжди. Наступного дня він переправився через Десну.

"Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути", – нібито сказав Мазепа козакам, перейшовши свій Рубікон. Лише 29 жовтня він дістався до місця, де на той час перебував Карл ХІІ – між селами Дігтярівка та Гірки поблизу Новгород-Сіверського.

"Вранці прибув Мазепа близько 9-ї години до квартири короля; мав із собою велике товариство з визначних козаків; деякі старшини їхали попереду, а один – позаду; безпосередньо перед ним один ніс булаву, срібно-золочену, інкрустовану камінням, а безпосередньо за ним несено бунчук з білою головкою, подібною до турецького кінського хвоста; за ним ступав цілий відділ.

У королівській квартирі його прийняв надвірний маршал фон Дібен; гетьман Мазепа обідав з королем, і при столі було лише семеро найвизначніших козаків. Гетьман сидів по правому боці короля. Після обіду відійшов він у свою квартиру в такім самім порядку, як сюди прийшов", – згадував про першу зустріч Івана Мазепи та Карла ХІІ вояк шведської армії Давид Натан Зільтман.

 
Король Швеції Карл ХІІ. Портрет Йохана Давида Шварца

Це був час, коли, ніби перла, по всій Гетьманщині виблискували храми, фундовані або відремонтовані коштом Івана Мазепи. Був такий храм і в Дігтярівці – Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

На неї у свій час гетьман дав 15 тис. золотих і там зберігалась унікальна чудотворна ікона Богоматері, яка, нібито, "плакала" після однієї з битв Північної війни. Відомо, що на замовлення Мазепи ікону оздобили срібними шатами із зображенням його герба.

 
Ікона Божої Матері Дігтярівської

Церква в Дігтярівці була домінантою тієї місцини, до неї неодмінно притягувалися погляди козаків та шведів. Тим більше, що 30 жовтня Карл ХІІ переніс свою тимчасову резиденцію трохи вниз за течією Десни, якраз у Дігтярівку.

Саме звідти Іван Мазепа в той день написав листа стародубському полковнику Івану Скоропадському, в якому виклав причину свого раптового переходу на бік противника Росії.

Ще в кінці ХІХ століття серед мешканців Дігтярівки побутували розповіді про те, що в Покровській церкві на іконі Богоматері гетьман присягав своєму союзнику – шведському королю.

Більшість істориків поділяє домку, що саме в цей час і був укладений договір між шведами та козаками. Найімовірніше церемонію, з ним пов'язану, мали провести саме в Покровській церкві.

На жаль, оригінальний текст угоди не зберігся. Мусимо задовольнятися пізнішим переказом у "Виводі прав України" Пилипа Орлика. Карл ХІІ зобов'язався обороняти Гетьманщину, гарантував права її мешканців, визнавав Мазепу "законним князем" держави.

 
Пам'ятний знак в Дігтярівці на честь зустрічі Карла ХІІ та Івана Мазепи 
Фото: Микола Авдєєнко

Вже скоро король Швеції та Мазепа полишили ці місця – головний табір переїхав до Гнатівки для пошуку переправи через Десну. Якраз у цей час відбувалась облога Батурина російськими військами, але союзники не встигли прийти місту на допомогу.

Покровська церква в Дігтярівці пережила, мабуть, найвеличнішу мить свого життя. Події, які там відбувались, змінили Україну. Перша спроба повернути вектор розвитку із східного на західний зазнала краху під Полтавою, а на саму Гетьманщину спустився присмерк занепаду. Але в той же час ця нереалізована альтернатива надихнула сотні, а потім тисячі людей на пошуки шляху до самостійності України.

Як не дивно, Дігтярівський храм пережив радянську атеїстичну імперію, але дуже постраждав. Сьогодні він у надто плачевному стані та потребує комплексної реставрації.

Про наміри відновити церкву почали говорити ще в 2011 році, коли кошти на це планували залучити від української діаспори. Частину робіт здійснили, але потім справа "заглухла".

Православна церква України, до громади якої належить храм в Дігтярівці, нещодавно оголосила про старт великого реставраційного проєкту. Ним займатиметься Фонд Мазепи та Митрополичий фонд ПЦУ.

 
Нереставрована частина Дігтярівської церкви 
Фото: Микола Авдєєнко

У часі це співпало з широко рекламованою державною програмою "Велика реставрація". Мінкульт, зокрема, повідомляв, що місцева влада вже складає списки об'єктів, які претендуватимуть на відновлення. Храм у Дігтярівці, що відіграв важливу роль у нашій історії, мав би обов'язково там бути.

Можна багато говорити про історичну пам'ять і словесно віддавати шану минулому, але завжди повинні бути речові стоппери, що фіксуватимуть нашу увагу на тій чи іншій події.

Покровська церква – живий символ тектонічних змін свідомості народу, які почалися 300 років тому і вже в ХХ столітті призвели до творення новітньої України.

 
Частина інтер'єру реставрованої частини Дігтярівської церкви 
Фото: Микола Авдєєнко

Тож є надія, що спільно держава та церква зможуть подарувати друге життя храму, який поєднав досвідченого управлінця Мазепу і молодого амбітного Карла ХІІ, де був укладений шведсько-український союз, де вирішувалась доля України на століття вперед.

Сяргей Навумчик: Книги з історії Білорусі

Режим Лукашенка викинув з підручників історії все, що не вихваляє комунізм, Сталіна, СРСР, Лукашенка та "русский мир". Але є книги, які можуть дати цілком об’єктивне уявлення про події давньої та новітньої історії Білорусі

Антін Боровко: Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення