Спецпроект

Шевченківська премія для львівських плагіаторів

Президент України Віктор Янукович нагородив Шевченківською премією в галузі літературознавства Романа Горака та Ярослава Гнатіва за багатотомне дослідження "Іван Франко". Але і в Києві, і у Львові автори відомі як графомани та плагіатори...

 

Зокрема, цілі сторінки з тому шостого "В поті чола" (2006) книги "Іван Франко" дослівно списані з моєї монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." (2000), а саме сторінки 298-301 вказаного тому праці лауреатів  (розділ "Угода") дослівно переписані із сторінок 106-107 моєї книги, відповідно 303 - 115, 304 - 115, 308 - 126, 311 - 128 і 131, 330 - 136 і 139, 331 - 139-141, 332 - 143-144, 335 - 146-147, 336 - 148-149, 337 - 152 і 155-156. Про що я вже писав у своїй рецензії на цей том, опублікованій у київській "Критиці" 2009 р. (І. Чорновол. Крадіжка у поті чола // Критика, 2009.  №3-4. С.35). 

Про елементи графоманії та плагіату в попередніх томах писав також писав професор Леонід Тимошенко у рецензії на том третій багатотомної біографії І.Франка авторства лауреатів, що фактично є спримітизованим переказом виданої ще 1908 р. книги Здіслава Культиса  "Historia gimnazium drogobyckiego" (Л. Тимошенко. Спримітизоване франкознавство. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Книга третя. Гімназія. Львів: Місіонер, 2002 // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск VII. Дрогобич, 2003. С.613-619; див. також критику Л.Тимошенком тому другого „Цілком нормальна школа" біографії І.Франка Я.Горака та Я.Гнатіва в: Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск VI. Дрогобич, 2002. С.573-582), зрештою, й інші.

В нещодавньому інтерв'ю "Львівській газеті" член Комітету з Національної премії ім. Т.Шевченка Дмитро Стус розповів, що комітет таки обговорював мою публікацію в "Критиці". Він визнав наявність в книзі лауреатів "списаних абзаців", "певних некоректностей", "певних бліх", але вони на загальному тлі "мінімальні" і "що такої масштабної роботи в літературознавстві давно не було".

Виходить, Р.Горак і Я.Гнатів отримали премію за об'єм? А може, потяг до об'ємної писанини коштом естетичної складової  - то все ж ознака графоманії? (Згідно "Вікіпедії", "графома́н - людина, що має сильний, часто хворобливий, потяг до письменництва, але не має відповідних здібностей. Найяскравішими рисами графомана є значна літературна активність (багато пише) та жадання слави й уваги").

Ймовірно, праця лауреатів обмежена 10 томами і 11 книгами також недарма. Нагадаю, що "Історія України-Руси" Михайла Грушевського складається з 11 томів і 12 книг. Тож політкоректності лауреати дотрималися...

І ще про спритність хитруватих лауреатів. Більшість томів згаданої біографії І.Франка  рекомендувала до друку Вчена рада Львівського національного університету ім. І.Франка. Навіщо Вченій раді шанованого вузу рекомендувати до друку витвір письменників - досі було незрозуміло.

Бо важко собі уявити, скажімо, есеї Юрія Андруховича з рекомендацією до друку Вченої ради Прикарпатського державного університету ім. В.Стефаника. Але Ю.Андрухович на Шевченківську премію не претендує. Варто також зауважити, що в інших томах біографічної серії І.Франка Р.Горак і Я.Гнатів повідомляли імена рецензентів, на основі рекомендацій яких Вчена рада ЛНУ приймала відповідні рішення; однак хто рецензував переписаний з моєї монографії шостий том - таємниця.

Шевченківські лауреати Роман Горак (справа) і Ярослав Гнатів, що їх львівський історик Ігор Чорновол звинувачує в плагіаті.                                Фото - http://lviv.expres.ua

2006 року за той же том шостий біографії І.Франка "В поті чола" Львівська обласна адміністрація нагородила плагіаторів Р.Горака та Я.Гнатіва премією ім. Михайла Возняка. Що чиновники Львівської області не читали премійованого ними шедевра, сумніватися не приходиться. Не залучали вони й експертів. Ймовірно, тим самим шляхом пішли й кваліфіковані літератори, члени комісії Шевченківської премії на чолі з Борисом Олійником.

Нагадаю, що новий президент України Віктор Янукович здійснив ротацію особового складу Комітету з Національної премії ім. Т.Шевченка. Тож привітаймо склад нового комітету: за всю історію Шевченківської премії плагіаторів не нагороджували ні разу.

А от львівські книгарні двічі премійований "шедевр" розповсюджувати не бажають.

Два роки тому, обійшовши всі магазини, я придбав згаданий шостий том біографії І.Франка авторства Р.Горака та Я.Гнатіва лише після дзвінка в видавничий центр Львівського національного університету ім. І.Франка з проханням його продати мені; відтак книгу принесли в магазин видавництва (її не було й там) та продали. 

P.S. Як повідомляє служба новин ВВС, нещодавно певний професор Бременського університету звернув увагу на дослівне співпадіння одного абзацу дисертації міністра оборони Німеччини Карла Теодора цу Ґуттенберґа, захищеної 2006р., з певною газетною публікацією, а  іншого фрагменту - з текстом із сайту посольства США. Відтак 51 500 німецьких учених підписали звернення до канцлера Анґели Меркель з вимогою звільнити плагіатора.

Після того як експертиза встановила, що половина тексту дисертації переписана з праць інших авторів, Бейреутський університет (University of Bayreuth, Баварія) позбавив плагіатора докторського диплому, а цу Ґуттенберґ подав у відставку добровільно.

А от наша українсько-візантійська цивілізація - особлива.

То може президент України візьме того горе-міністра на роботу? А Шевченківський комітет нагородить? Herr Karl Theodor zu Guttenberg! Wllkommen auf Ukraine!


«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.