Українська правда
Історична правда

Шагін-Гірей. Сокіл, впольований двоголовим орлом

24.06.2014 _ Богдан Короленко
Версія для друку

Власні великі сподівання та інтриги князя Потьомкіна на тлі першої російської анексії Крима привели кримського Сокола на острів Родос, який виявився роковим місцем для останнього з Гіреїв.

"В 1201/1787 году выехал из гяурских стран и прибыл в богохранимыя владения падишахския; там он был сослан и заточен на о-в Родос и в шевалле (в июле–августе) того же года казнен чрез нарочито командированнаго с этой целью мубашира" [1].

Так, за словами турецького історика, безславно і драматично закінчився земний шлях останнього кримського хана Шагін-Гірея з колись грізної і могутньої династії Чингізидів. Європейські освічений східний володар прагнув перетворити Кримське ханство у суверенну чорноморську імперію.

Хан сподівався використати у втіленні цього проекту Російську імперію. Сталося з точністю до навпаки: північний "партнер" мав геть іншу геополітичну візію, а доля самого кримського Сокола закінчилася чи то мечем, чи то шовковим шнурком - як саме цього згадане джерело не повідомляє. 

Тарас Шевченко. Суворов у хана Шагін-Гірея

(із серії ілюстрацій до книги "История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского, генералиссимуса российских войск. Соч. Н. А. Полевого", СПб., 1843)

8 (19) квітня 1783 р. стало останнім днем у життєписі Кримського ханства.

Саме тоді імператриця Єкатерина ІІ підписала маніфест "О принятии полуострова Крымского, острова Тамана и всей Кубанской стороны под Российскую Державу". Цей день став точкою неповернення для останнього кримського володаря Шагін-Гірея.

Кримське ханство впало жертвою експансії Російської імперії. Висловлюючись мовою сьогоднішньої неоімперської пропаганди, "офіційною" причиною першої анексії Криму було проголошено "неспроможність кримськотатарського державницького проекту".

"Незалежне і суверенне" Кримське ханство стало проектом, що був ретельно спланований Петербургом виключно у власних інтересах: для зручності відторгнення від Османської імперії і подальшого поглинення імперією Російською.

Анексія відбулася на тлі війни між двома імперіями у 1768–1774 рр. Різноманітні "подарунки",  а по суті  – хабарі лояльним елітам ханства та фізичне знищення противників зробили свою справу: у 1772 р. у Карасубазарі був підписаний союзний трактат, що декларував "незалежність" татарських народів та союз з Росією.

А вже 1774 р. переможний для Петербурга Кючук-Кайнарджийський мир проголосив незалежність і суверенність Кримського ханства. Незалежність від імперії Османської, але – не від Російської.

Свідчень втручання Петербургу у внутрішні справи ханства можна навести чимало. Це і контроль над обранням ханів – посадження проросійського або ж уведення "миротворчого корпусу" для повалення нелояльного або протурецького. 

Шагін-Гірей (1745/6–1787, на ханстві у 1777–1782, 1782–1783 рр.) – останній кримський хан. Народився в м. Едірне (Адріанополь) в Османській імперії, деякий час провів у Європі, де здобув добру освіту; володів кількома європейськими мовами. Онук кримського хана Девлет-Гірея; при кримському хані Сахіб-Гіреї був призначений калгою (наступником на ханстві). У цій якості перебував у складі місії в Петербурзі. Активний діяч проросійської кримської партії, що виступала за орієнтацію на Російську імперією. За сприяння Єкатерини ІІ та підтримки російських військ 1777 р. посаджений, а 1782 р. поновлений на ханстві. Прагнув європеїзувати Кримське ханство шляхом проведення низки реформ, зокрема, адміністративної, податкової, військової, судової, земельної тощо. Все це, а також показна європейськість Шагіна в побуті та відхід від мусульманських патріархальних традицій, викликали невдоволення та повстання його підданих, придушених російськими військами. Криваві страти опозиції остаточно налаштували проти Шагіна кримськотатарське суспільство та унеможливили подальше перебування на ханстві. Під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, зрікся влади на користь Російської імперії. Після майже чотирьох років перебування у своєрідному політичному засланні в Росії, 1787 р. виїхав до Османської імперії. За наказом турецького султана Абдул-Гаміда І того ж року страчений на о. Родос.

Поставлений Петербургом на ханство у 1776 р., Шагін-Гірей відіграв одну з провідних ролей у першій анексії Криму Російською імперією. Проте, після так званого зречення влади, хан, за влучним висловлюванням відомого дослідника-кримознавця Ф. Лашкова, перетворився з учорашнього володаря у простого смертного, подальша доля якого залежала лише від імператорської милості.

У рескрипті Єкатерини ІІ на ім’я Катеринославського і Таврійського генерал-губернатора Г. Потьомкіна декларувалася обіцянка сприяти Шагін-Гіреєві у його намірі посісти престол у Персії або ж, принаймні, в одній із персидських провінцій. Окрім того, ханові призначалося щорічне утримання (200 тисяч рублів), незалежно від місця його перебування [2].

Проте, це була лише декларація – у Петербурга було зовсім інше бачення майбутнього Шагін-Гірея.

До того ж величезну роль у подальшій долі хана відіграв фактор особистої антипатії до нього Г. Потьомкіна. За свідченнями сучасників, катерининський фаворит так характеризував колишнього кримського володаря: "...Это человек бездарный и смешной, имеющий претензию быть подражателем Петра Великого, на которого, впрочем, он не походил ничем, кроме своей жестокости" [3].

В умовах, коли вплив фаворитизму на формування політики єкатерининського уряду був вирішальним, політичні та й, зрештою, особисті перспективи були для Шагін-Гірея невтішними.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Кримський базар.

З серії гравюр "Живописні описи звичаїв, вдачі та розваг росіян, татар, монголів й інших народів у Російській імперії"

 

Під час придушення чергового татарського антиханського повстання восени 1782 р. Петербургом були проведені попередні перемовини з Шагін-Гіреєм.

Хану було вказано на неможливість подальшого перебування на престолі. А в рескрипті Єкатерини ІІ від 7 лютого 1783 р. було вирішено політичну долю останнього кримського володаря: "Сохранение его (Шагін-Гірея. – Б. К.) на ханстве не составляет для государства нашего ... интереса".

Згодом російський резидент С. Лашкарьов провів "ділові" перемовини з ханом. Останній, в обмін на обіцянку щорічного утримання в 200 тисяч рублів і здобуття престолу в Персії, зрікався влади на користь Росії.

Незважаючи на це, російський уряд небезпідставно побоювався впливу подальшого перебування Шагін-Гірея в Криму на суспільно-політичні настрої татар. Тому вирішено було направити хана в одне з російських міст, а на початку – до Херсона.

Та незадовго до запланованого від’їзду, Шагін наказав своїй свиті їхати до Азова, а звідти на р. Єю. Сам хан вагався з від’їздом і залишався в Криму до середини літа 1783 р. [4].

Фактична відмова Шагін-Гірея прибути до Херсона викликала невдоволення Г. Потьомкіна. У листі від 18 червня він, по суті, вимагав від хана залишити Крим: "...Надеюсь что Вы неумедлите из Крыма выехать, поелику есть на сие Высочайшая воля Ея Императорскаго величества…" [5].

Очевидно, Потьомкін побоювався, що факт присутності Шагіна може ускладнити приведення населення до присяги на вірність російській імператриці. Оскільки частина кримської знаті все ще вважала Шагін-Гірея своїм суверенним володарем [6].

Насправді, дії хана переконували в тому, що він усерйоз сприймав обіцяні йому при зреченні політичні привілеї. Перебуваючи на Тамані, хан відіслав до Петербурга приставленого до нього капітана Тугаринова з листами до імператриці.

Таке "самоуправство" викликало крайнє невдоволення Г. Потьомкіна. Більше того, "таманське сидіння" Шагіна спричинило ногайські заворушення, придушені на у серпні 1783 р. командуючим Кубанським корпусом генералом О. Суворовим.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Ногайські та кримські татари.

З серії гравюр "Описи та зображення чудових російських народів". 1807.

На початку вересня Потьомкін повідомляв імператриці: "...Слух о прибытии его (хана. – Б. К.) в Тамань, рассеваемый между нагаицами, произвел в них колебание". Частина джамбулуків напала на російський форпост на р. Малій Єї, проте безуспішно.

Після цього сталася несподівана сутичка з невідомих причин серед самих ногайців. "В сем междоусобии многие погибли из мурз и черни… Начинщик бунта Мамбет Мурзабеков с тремя сообщниками своими захвачены подполковником Лешкевичем и содержится в Азовской крепости".

Кривавість міжусобної сутички засвідчують рядки тогочасних донесень: "Мятежников погибло повсеместно до нескольких тысяч; в остервенении своем резали они сами жен своих и бросали детей в реку […] столь сильно было ожесточение развратников" [7].

Відсутність видимої причини цієї жорстокої міжусобної різанини наштовхує на думку, що сутичка, ймовірно, була спровокована російським військовим командуванням. Г. Потьомкіну потрібні були переконливі аргументи для обґрунтування необхідності депортації кримського хана вглиб імперії.

На початку вересня Потьомкін отримав відповідні розпорядження імператриці та ордером від 11 вересня наказав Суворову оголосити хану імператорську волю залишити негайно Тамань. Татари з ханської свити повинні були присягнути на вірність або виїхати за Кубань.

13 вересня у листі Шагін-Гірею Г. Потьомкін висловив своє невдоволення його таємними зносинами з "бунтівниками". На початку листопада Г. Потьомкін отримав від імператриці інструкції стосовно кримського хана. 20 листопада князь повідомив остаточну монаршу волю Шагін-Гірею. Той мусив був негайно залишити Тамань і прибути до Воронежа. Справа відправлення колишнього кримського володаря покладалася на Суворова.

Незважаючи на наказ прибути до внутрішніх губерній Росії, Шагін-Гірей протягом зими 1783/84 рр. та весни 1784 р. залишався на Тамані. Лише у травні, скориставшись довірою хана, командуючий російськими військами у Криму генерал О. Ігельстром підступно схопив його в горах, де той перебував зі свитою [8].

Наприкінці травня 1784 р. хана було відправлено на фрегаті "Святой Николай" до Таганрога. Звідти, під охороною 60 козаків донського отамана Іловайського, Шагін у другій половині червня 1784 р. прибув до Воронежа.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Донські козаки.

З серії гравюр "Описи та зображення чудових російських народів". 1807.

Перебування у цьому місті гнітило хана.

Як свідчать рапорти Г. Потьомкіну від резидента при Шагін-Гіреї С. Лашкарьова, хан сприймав своє проживання у Воронежі як безпідставне політичне заслання.

"Поживши здесь недель две, – повідомляв у серпні 1784 р. резидент, – стал он вседневно мне говорить "как де взят он насильно и в виде арештанта везен, то что же далее с ним намерен я делать? Если здешний город определен для него ссылкою, он не предвидит за собою никакого преступления по которому бы заслуживал оную, будучи притом сотворен от бога вольным человеком…".

Депресія хана посилювалася відмовою йому в поїздці до імператриці, з якою він хотів зустрітися. "...Расположась ... в загородном доме, – писав далі Лашкарьов, – никуда не выезжает, и все дни уединенно провождает" [9].

Проте, в ордері на ім’я С. Лашкарьова від 19 вересня 1784 р. Г. Потьомкін вказував: "В разсуждении всегдашних безпокойных требований Шагин-Гирея Хана, испросил я всемилостивейшей Ея Императорскаго Величества позволения не входить в дела его, о чем вам чрез сие знать даю…".

Знаходження хана у Воронежі, з волі Потьомкіна, мало стати своєрідним "почесним" засланням без права листування. Отже, визначальним фактором в ігноруванні хана російським урядом була, як уже зазначалося, особиста неприязнь князя до Шагін-Гірея.

Крім уже згадуваного лорда Гарріса, про це писав також інший сучасник – А. Болотов: "Потемкин за что-то не любил хана и всячески старался не допустить его до двора императрицы, чего он с великою ревностью добивался".

Внаслідок цього понад рік – із осені 1784 р. до початку січня 1786 р. – про хана майже не згадували. Весь цей час Шагін залишався у Воронежі. Наприкінці 1785 р. хану було повідомлено про переведення до Калуги, куди він виїхав 18 січня 1786 р.

"Калузьке сидіння" ще більше переконало Шагін-Гірея у примарності його колишніх сподівань. Проте, вже під час перебування у Воронежі хан розмірковував про еміграцію до Османської імперії.

Відповідне прохання він надіслав імператриці разом із відмовою від пожалуваного йому (на його ж прохання) Єкатериною ІІ ордена Андрія Первозванного. Причому мотивував екс-хан обидва свої прохання приписами ісламу.

Насправді ж у голові Шагіна визрівала чергова авантюра. Відмовою від ордена він прагнув зарекомендувати себе в очах турків правовірним мусульманином. І заручитися їх сприянням у поверненні на політичну арену.

Ізольованість Шагін-Гірея продовжувалася і під час перебування в Калузі. Фактично, єдиним його співрозмовником в ті часи був уже згадуваний С. Лашкарьов, з яким у хана склалися приятельські стосунки.

Крістіан Г. Г. Гейслер. Гірські татари.

З серії гравюр "Живописні описи звичаїв, вдачі та розваг росіян, татар, монголів й інших народів у Російській імперії"

Та особливо неприємні відчуття залишилися в Чингізіда після невдалої спроби зав’язати знайомство з О. Безбородьком. Більше того, хана було звинувачено у спробі підкупу Безбородька  за протекцію та організацію його поїздки до Петербурга (до листа хан за східним звичаєм вклав перстень як вияв дружби).

Вочевидь, і цього разу не обійшлося без втручання Потьомкіна. Той сприймав будь-які дії хана як особисту образу.

Уперше дозвіл на еміграцію хан отримав ще на початку жовтня 1784 р., перебуваючи у Воронежі. Утім, спочатку він не поспішав лишати російські володіння, сподіваючись, ймовірно, на зміну ставлення до себе імператриці.

Проте ситуація навколо фактично ізольованого від усього світу хана (влітку 1786 р. був відкликаний С. Лашкарьов) лише ускладнювалася.

Усі ці обставини не залишили інших альтернатив, окрім виїзду до Османської імперії.

Можливо, причини еміграції мали більш глибинний характер. Але, як свідчить лист Калузького губернатора М. Кречетнікова Г. Потьомкіну, принаймні приводом до виїзду хана була та обставина, що Шагін-Гірей: "…выезжает из России имев неудовольствии будто от Вашей Светлости" [10].

Карло Боссолі. Літографія "Залишки генуезьких укріплень в Інкермані"

Отже, у вересні 1786 р. хан отримав імператорський дозвіл на виїзд. Проте залишався у Калузі, очікуючи згоди Стамбула прибути до володінь турецького султана.

Утримували хана від негайного від’їзду і фінансові труднощі, вирішити які він, вочевидь, сподівався у якийсь спосіб. Схильність до розкошування, сформована в "кращі" часи, призвела до значних боргів. Практично всі ханські коштовності були закладені.

З Калуги Шагін-Гірей відбув у жовтні 1786 р. Уже на початку листопада він перебував у Новгород-Сіверському намісництві, на шляху до Києва. А 18 листопада хан прибув до Глухова.

Зберігся рапорт глухівського городничого Д. Щоголева на ім’я П. Румянцева з цікавою інформацією про перебування високого гостя:

"Сего ноября 7 [-го] числа Его Светлость хан Шигин-Гирей изволил в город Глухов с Его свитою прибыть, которого я встретил не доезжая города за четыре версты, и по силе вашего сиятельства данного ордера, мною отведена в доме полкового асаула Ивана Полонского квартира, где омел он ночлег, и по прибытии изволил у меня о здоровьи вашего сиятельства испрашивать. А 8-го числа в путь свой к городу Киеву отправился. При отъезде Его Светлости из Глухова вышедши из своего покоя за оказанную мною Ему учтивость за что он меня благодарил и подарил золотые часы; о чем вашему сиятельству рапортую" [11].

Подальший шлях хана пролягав через на той час прикордонну Васильківську митницю до Хотина.

У зв’язку з цим київський губернатор С. Ширков приписував Васильківській митниці наступне:

"По высочайшем Ея Императорскаго Величества повелению Его светлость хан Шегин Гирей отправлен чрез Киев до Хотина коему Ея ж Ея Императорское Величество повелеть изволила в пути оказывать выгоды и удоволствие, а как теперь уведомляет меня находящейся при его светлости пристав господин коллежский советник Вельеминов, что завтрашняго числа часть свиты ханской отправится за границу, а в след за нею и сам вскорости тудаж отправится, и что при его светлости и его свите никаких товаров пошлине надлежащих нет, а равно и монеты запрещенной вывозить за границу, а в разсуждении чтоб его светлости при проезде не оскорбить остановкою и осмотром рекомендую пропуск учинить безостановочный" [12].

8 грудня Ширков приписував митниці: "курьера господина прокурора Есипова с выкупленными по высочайшем Ея Императорскаго Величества имянному повелению Его светлости хана Шагин-Гирея бралиантовыми вещми в след за ним рекомендую безостановочно за границу пропустить".

А вже 10 грудня Васильківська митниця повідомила київського губернатора, що: "отправленныя ис Киева Его светлости хана Шагин Гирея с татарским началником Угасом и с будущими при нем лошадми чрез здешнюю таможню без задержания пропущены заграницу".

У грудні ханський обоз прибув до кордону з Османською імперією. Зупинилися неподалік Кам’янця в очікуванні дозволу на в’їзд до турецьких територій.

Ясно, що ханській кортеж відрізнявся від звичайних татарських кибіток, але тепер Шагін-Гірей був цілком рівний давнім кочовикам у своїх мандрах.  

Карло Боссолі. Літографія "Татари, що подорожують степом".

Зрештою, на початку лютого 1787 р. ханський посланець Сеіт-Ахмет-Ефенді привіз довгоочікуваний і люб’язний лист від візира:

"Для принятия по древним нашим обычаям вашу светлость и оказания почестей со вступления на границу и препровождения от Хотина к Бухаресту, а оттоль чрез Ергок прямо к Адрианополю определен приставом Измаил-ага, а особливо, как вы почтенный и приятный его султанскаго величества гость, для спокойствия и доставления в пути разных выгод и всего того, что вашей светлости будет угодно" [4].

Архітектурні свідчення турецького володіння Хотином.

З поштівки к. XIX – поч. XX ст.

Якщо до цього життєві обставини останнього Шагін-Гірея залежали від волі російської імпреатриці, то відтепер вершителем його долі став турецький султан. Та подальша доля кримського хана склалася іще більш трагічно.

Прибувши до Туреччини, невдовзі Шагін-Гірей був засланий на о. Родос, де за наказом султана страчений.

Що змусило султана так жорстоко вчинити із своїм гостем? Натяк на це містять рядки турецького історика XIX ст. Ата-бея: кримський Сокіл волів летіти далі у світ. Прибувши влітку 1787 р. на острів, "показуя низость своей презренной натуры, в этот раз бежал, чтобы спастись, в родосское консульство французскаго государства".

Острів Родос за часів Османського панування

Представник османської влади звернувся до консульства з вимогою видачі Шагіна: "но так как нельзя было добиться удовлетворения этой просьбы, то пришлось предпринять какия-нибудь насильственныя меры против консульства. Когда там узнали об этом намерении, то и выдали … проклятаго изменника, который и был казнен. Голова его была отослана в Порту, а гнусный труп его был брошен в один ров, находящийся внутри крепости, и закрыт там".

Сучасник цих подій - турецький поет Сюрурі -  описав оставини страти колишнього хана у вірші-хронограмі 1201/1787 р.:

"Поймали Шагина несчастных вздыханья:

Он сослан в Родос; Бог даст, будет казнен.

Пусть примут поэты мою хронограмму:

Хоть быстро летал, да попался ж соколик!" [13].

Порівняння із соколом є невипадковим: буквальне значення імені Шагін – Сокіл.

Так безславно закінчилося життя останнього кримського володаря. Важко стверджувати напевне, як Шагін-Гірей особисто оцінював російське загарбання Кримського ханства. Можливо, колишний правитель "незалежного" Кримського ханства прагнув виправдатися, принаймні, перед собою. У пам’ятних записках статс-секретаря російської імператриці О. Храповицького є цікавий запис. 8 (19) квітня 1787 р., у четверту річницю анексії Криму, Єкатерина ІІ отримала поштову бандероль від колишнього кримського хана. У пакеті знаходилися патент і ордер на чин гвардії капітана Шагін-Гірея, причому, без жодного супровідного листа - досить зухвалий жест у категоріях того часу [14].

Можна лише здогадуватися, що прагнув виразити своїм зухвальством нащадок Чингізидів - хотів засвідчити імператриці нелегітимність кримської анексії 1783 року? Можливо, були інші мотиви і сподівання... Усі вони виявилися так само марними, як виявилися марними зусилля кримського Соколу вирватися із пазурів двоголового орла.    

Джерела та література:

1. Цит. за: Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII столетии. – Одесса, 1889. – С. 233.

2. Бумаги императрицы Екатерины ІІ, хранящиеся в Государственном Архиве Министерства иностранных дел // Сб. имп. Рус. истор. о–ва. – СПб., 1880. – Т. 27. – С. 243–244.

3. Цит. за: Лорд Мальмсбюри (Гаррис) о России в царствование Екатерины ІІ. 1781–1783 годы // Русский Архив. – М., 1874. – № 11. – Стлб. 867.

4. Лашков Ф. Шагин-Гирей, последний крымский хан : истор. очерк. – К., 1886. – С. 31–34; 80.

5. Мурзакевич Н. Распоряжения светлейшего князя Григория Александровича Потемкина-Таврического касательно устроения Таврической области с 1781 по 1786 год // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1881. – Т. 12. – С. 269.

6. Державний архів Автономної республіки Крим. – Ф. 535. – Оп. 1. – Спр. 1206. – Арк. 1.

7. Державний архів Автономної республіки Крим. – Ф. 535. – Оп. 1. – Спр. 1639. – Арк. 1 зв. – 2 зв.

8. Записки Льва Николаевича Энгельгардта. 1766–1836. – М., 1867. – С. 51–54.

9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 1959. – Оп. 1. – Спр. 48. – Арк. 2.

10. Інститут рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського. – Ф. 5. – Спр. 852. – Арк. 354.

11. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 736. – Оп. 1. Спр. 728. – Арк. 49.

12. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 118. – Оп. 1. – Спр. 144. – Арк. 4.

13. Цит. за: Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII столетии. – Одесса, 1889. – С. 237–238.

14. Памятные записки А. В. Храповицкого, статс-секретаря императрицы Екатерины Второй. – М.,1862. – С. 25.

 

 Матеріал підготовлений Українським інститутом національної пам’яті в рамках проекту "Наш Крим".

Дивіться також:

Фантомні болі Імперії. Чи могла Україна втратити Крим у 1990-х

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Як Крим "ісконно русским стал". Імперський крок Катерини

Унікальні фото депортованих кримських татар

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Як депортували кримських татар і що з того вийшло

Анексія 1783 року. Як імперія окупувала Кримський Юрт

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Два береги одного Степу. Про дружбу козаків і татар

Північно-Кримський канал. Історія будівництва

Інші матеріали за темою "Крим"



Теми: Крим, XVIII сторіччя, історична пам'ять, УІНП, історія України, кримські татари, Російська імперія, Османська імперія



Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

17.02.2015 _ Олександр Зінченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter