Спецпроект

Медсестри Першої світової. Навіть гора прийшла до них з поклоном...

Вони є не меншими героями, ніж ті, кого вони врятували і чиї імена є в підручниках і мемуарах. Історії жінок, які стали сестрами милосердя в армії, на флоті, в Європі, у Сибіру, Сполучених Штатах та Канаді. Вічним пам'ятником "голубкам" є гора Едіт Кевелл у Скелястих горах.

Є в Скелястих горах Альберти (Канада) гора, яку індіанці колись називали "Білою примарою". Воно й не дивно: круті схили її, вкриті снігом, несуть у собі якусь могутню таїну, змушуючи кожного на мить завмерти, перш ніж клацнути фотоапаратом.

З часів Першої світової війни (1914-1918) гору стали звати "Едіт Кевелл" – на пошану сестри-жалібниці британського походження, розстріляної німцями.

 Едіт Кевелл

Едіт Кевелл (Еdith Cavell) належала до тих жінок, які не тільки ненавиділи війну. Вони намагалися внести в її криваву жорстокість хоч трішки комфорту, турботливої жіночності, поставивши під сумнів несумісність таких понять, як "війна" й "жінка".

Маючи за плечима шляхетне виховання в сім‘ї вікарія англіканської церкви (Норфолк, Англія), добре володіючи французькою та навичками медсестри, Едіт на початку війни вже опікувалась, як старша медсестра, пацієнтами школи-госпіталю в Брюсселі.

Всі матеріали за темою "Перша світова війна"

Коли під осінь 1914 року війна підступила до столиці Бельгії, в школі облаштували госпіталь міжнародного комітету Червоного Хреста, де лікували і "кайзерівців", і солдатів країн, що воювали з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

З однаковою для всіх своїх пацієнтів увагою – незалежно від національності, релігійних та політичних переконань, а також особистих симпатій – вихованки Едіт Кевелл робили свою справу в кращих традиціях воєнної медицини британського вишколу.

Флоренс Найтінгейл

Хіба могло бути інакше? Адже в них, британців, уже була Флоренс Найтінгейл – легендарна сестра-жалібниця, зачинателька медсестринського руху в часи Кримської війни (1853-1856).

Але для самої Едіт, вихованої на засадах гуманізму й милосердя, цього було мало. Отож жінка стає серцевиною підпілля, яке фінансує та переправляє в нейтральні Нідерланди тих видужуючих, які вже могли пересуватися без сторонньої допомоги. Забезпечуючи щасливчиків документами та провідниками, не вбереглося підпілля від зрадника.

"Не бий і не ображай полоненого. Можливо, сам будеш таким..."

У серпні 1915-го медсестру-сміливицю схопили. Її судив військово-польовий трибунал за "зраду", зігнорувавши негативним міжнародним резонансом, в якому помітну роль грали США з Іспанією.

Присудом був розстріл. 12 жовтня 1915 року відділення з 16-ти стрільців виконало присуд, не здригнувшись.

Плакат, який повідомляв про страту медсестри

Шляхетна жінка, медсестра не за вишколом – за покликанням, Едіт до останньої хвилини була впевнена, що чинила благородно. Загалом же патріоткою було врятовано від перспективи бути розстріляними відразу ж після госпіталю понад 200 військовиків.

Ось так "війна" й "милосердя" змагалися на шпагах: хто ж і справді лицар? Як правило, справжні лицарі гинули, часто – зі словами всепрощення на вустах, як Едіт Кевелл.

Кохання під час Першої світової війни. Три родинні історії

Як службовець-невійськовик, вона була захищена Женевською конвенцією, але оскільки допомагала стати на ноги солдатам, які, за версією Німеччини, не сьогодні-завтра мали поповнити армії воюючих з Німеччиною країн (в основному це були солдати Британії, Франції та Бельгії), військовий трибунал розглядав її дії як сприяння ворожим силам.

Хоча, з іншого боку, для Едіт, яка зі своїми вихованками буквально виняньчувала пацієнтів, перспектива віддавання їх на поталу окупантам не ув‘язувалась ні з етикою, ні з християнською мораллю – "возлюби ближнього" – і тому здавалась дикою.

Один з плакатів на пошану шляхетної жалібниці

Та історія розсудила по-своєму. Жертовність британської медсестри була гідно оцінена світом: від Англії і до Бельгії, від Франції і до Австралії, в Канаді й Сполучених Штатах її іменем названі вулиці, школи, лікарні й парки, знято дві кінострічки, написано книжки.

Французька співачка Едіт Піаф, яка народилася через два з лишком місяці після страти Едіт Кевелл, була названа в її честь. Але ніщо, на мою думку, так не вражає, як гора в Альберті – вся сива, як і пам‘ять про британську сестру-жалібницю… горда своєю величчю, мов само милосердя.

Та сама гора у національному парку Джаспер у канадській провінції Альберта

Страта Едіт Кевелл прокотилася відлунням, яке розглядається сьогодні істориками (як і затоплений німцями британський пасажирський лайнер "Лузитанія" з 124-ма громадянами США серед 1198 загиблих та "телеграмою Ціммермана") як одна з рушійних сил, що спонукали Вашингтон підтримати в Першій світовій війні Антанту, тобто Англію, Францію та Росію.

До слова, в історії Першої світової війни є медсестра, якою однаково можуть пишатися і Штати, і Канада. Це – Ліна Гіґбі (Lenah H. Sutcliffe Higbee), яка пішла служити на флот – всупереч поширеному тоді упередженню, що жінка на судні приносить нещастя.

Ліна Гіґбі  (у центрі) з подругами-медсестрами

Ліна Гіґбі народилася і виросла в канадському Нью-Брансвіку у 1874 році. 9-річна Едіт Кевелл на той час уже об‘їжджала разом з матір‘ю всіх немічних парафіян батькової церкви – пізнавала, так би мовити, азбуку "любові до ближнього".

Ліна ж, коли настає час обирати професію, опиняється в США, де в Нью-Йорку у всіх на вустах була медична школа-госпіталь (New York Post-graduate Hospital). Випускний бал і весілля стають для дівчини щасливими подіями 1899 року.

Реклама того самого шпиталю, де вчилась Ліна

Виходить заміж за лейтенанта-полковника Корпусу морської піхоти США Джона Генлі Гіґбі, який був старшим від неї на 36 років. Але він встиг передати коханій жінці його любов у море, в людей, для яких флот – це цілий всесвіт.

Коли чоловік помирає у Баффало в 1908 році (до слова, саме на її день народження), Ліна Гіґбі вдосконалює свої навики медсестри у госпіталі Фордгем вНью-Йорку. Того ж таки року її зараховують у знамениту "двадцятку медсестер", яка першою в історії Америки починає службу на флоті.

Лейтенант американського флоту Рамона Ламберт

Карколомна кар‘єра характерна не тільки для кінозірок…

Уже в квітні 1909-го вона стає головною медсестрою флоту з призначенням на роботу в Норфолк – головну базу Військово-Морських Сил США. Кілька років по тому Ліна Гіґбі стає завідуючою – другою особою в медсестринському корпусі флоту США, успішно утримуючи цей статус до 1922 року.

Перша світова війна втиснулася в цей проміжок часу згустком жалю та безсонними ночами, проведенимим біля ліжок поранених, вертикальною зморшкою на її чолі – від чужих смертей на її очах, від чиєїсь некомпетентності й безнадії в очах важкопоранених, а також злості – на тих, хто розпочав цю криваву бійню.

І все ж такі, як Ліна Гіґбі, не тільки внесли у флотське будення ласку "голубок" та "ластівок". Вони, мов морські чайки, прижилися в буднях моряків і звели нанівець прикмету сумнівної репутації – "жінка на судні – до нещастя".

 Ліна Гіґбі

Якби це було не так, чи була б ця відчайдушна жінка нагороджена медаллю Перемоги та Військово-Морським хрестом США (першою серед жінок Америки!), що поступається статусом тільки медалі Честі (Medal of Honour)?

Коли Ліна помирає в 1941-ому, країна вирішує ще раз віддати данину шани цій неординарній жінці, назвавши її ім‘ям один з ескадрених міноносців; "USS Higbee" вкрив себе славою вже в іншій світовій війні – 1939-1945 рр.

Ім'я жінки не завадило цьому кораблю мати героїчну історію

Хоча і без медалей жінкам вдавалося знаходити для поранених ту "живу воду", що ставила їх на ноги.

Як ось і Ельза Брендстром (Elsa Brandstrom), донька шведського посла в царській Росії. З першого ж дня війни вона пропонує російській армії свої вміння сестри-жалібниці, а згодом, як представниця міжнародного комітету Червоного Хреста, прибуває до Сибіру доглядати полонених "кайзерівців".

Ельза Брендстром

Навіть коли царська охранка відбирає у неї дозвіл на роботу, Ельза вирушає до Сибіру нелегально, тягнучи із собою валізи з перекисом водню та бинтами. Мимоволі напрошується порівняння з жінками-"декабристками", які розділили сувору дійсність зі своїми чоловіками, засудженими в 1825 році за "вільнодумство".

Шведську громадянку привели до Сибіру також порив жертовності та почуття жалю, але – до чужих чоловіків, наречених, братів та батьків… Однак хто зараз знає її ім‘я так, як знають імена Катерини Трубецької чи Марії Волконської?

За нею закріпилося ласкаве ймення – "сибірський ангел". Однак і на рятувальницю знайшлася тоді управа – 1920 року її таки заарештовують в Омську. Їй пощастило вислизнути з-за грат і вона повертається на батьківщину, де не полишає своєї справи: допомагає полоненим, пораненим, сиротам. Відтак, вже в Америці, продовжує перейматися проблемами німецьких та австрійських біженців...

Відкрився онлайн-архів Першої світової війни. ФОТО

Можна називати ще багато славних імен, їх сотні. Вічним пам'ятником сестричкам, "голубкам" є гора Едіт Кевелл. Як пощастить бути в тих місцях, заверніть до Джасперу, вклоніться пам‘яті жалібниць, які ціною власного життя утвердили у віках поняття милосердя.

Йозеф Мислівечек та Максим Березовський: чех та українець, які підкорили музичну Італію

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

“На рівні держави схаменулися вшановувати Праведників коли майже нікого не лишилося”

14 травня вперше в історії незалежної України буде відзначати День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У світі таких людей називають Праведниками, а держава Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем нагороджують їх почесним званням Праведник народів Світу. 2659 людей, які проживали на території сучасної України, визнано Праведниками народів Світу, проте на сьогодні в живих залишилося менш як 17 героїв

Місія "Незалежність"

Після повернення із Закарпаття до Кракова, де 1–4 квітня 1941 року вже відбувся ІІ Великий збір ОУН(б), Кук отримав від Проводу нове завдання. Тепер він мав готувати спеціальні мобільні політичні відділи українських націоналістів (похідні групи), щоб створити самоуправління й розбудувати мережу Організації в Україні. Для цього Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп революційної ОУН

Павло Судоплатов проти Євгена Ляховича

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР