Спецпроект

Офіційна відповідь директора Меморіалу "Бабин Яр" на Лист істориків

"Спираючись на свій досвід та знання, можу запевнити, що ми дуже уважно віднеслися до заяви українських істориків та наразі знаходимося в контакті з відповідними українськими державними установами з цього приводу".

Від "Історичної правди": 28 березня ми опублікували "Лист-застереження українських істориків з приводу планів зведення Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Цим листом історики зреагували на заяву про створення Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". 

Підписанти висловилися за те, щоб у майбутньому меморіалі було вшановано всіх загиблих у Бабиному Яру в різні періоди історії, незалежно від їх національності та політичних поглядів.  

Керівництво Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" зреагувало й надіслало відповідь на лист.  


----------

Офіційне звернення щодо

Листа-застереження українських істориків з приводу планів зведення Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр"

Шановні пані та панове,

Я ретельно прочитав декларацію, що її було опубліковано на сайті "Історична правда" від 28 березня.

Я особливо поважаю позицію, що її викладено у пункті 1: "Ми повністю підтримуємо ідею створення в столиці України Меморіалу з музейною, науковою та освітньою складовими, присвяченого історії та пам’яті про Голокост".

Як Ви вже знаєте, місія нашої організації – створення унікального простору, який би сприяв міжнародному діалогу та злагоді, створюючи платформу для дискусій з питань толерантності, справедливості й поваги і вибудовуючи порозуміння між культурами.

Ваші коментарі та зауваження з приводу Бабиного Яру і особливості цього місця будуть розглянуті у розгорнутому форматі Науковою радою, що наразі формується (радниками майбутньої Ради може стати кожен охочий зі вчених).

Спираючись на свій досвід та знання, можу запевнити, що ми дуже уважно віднеслися до Вашої заяви та наразі знаходимося в контакті з відповідними українськими державними установами з цього приводу.

Я сподіваюся, що в майбутньому ми будемо мати можливість обмінятися думками з метою зробити наш проект більш привабливим як для України, так і для міжнародної спільноти.

З найкращими побажаннями,

Марек Сівець

CEO 

Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.