Українська правда
Історична правда

Акула пера у підпіллі. 100 років Петру Федуну-"Полтаві"

23.02.2019 _ Михайло Романюк
Версія для друку

На пошук і ліквідацію однієї людини у 1951 році «совєти» кинули 4 574 офіцерів і солдатів, із них – 60 інструкторів із 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МГБ, 230 автомашин. Ким був легендарний «Полтава», що на його пошуки спорядили кілька полків чекістів?

Серед діячів українського визвольного руху середини ХХ ст. особливе місце займає постать полковника Української повстанської армії (УПА) Петра Федуна - "Полтави", 100-річчя від дня народження якого ми відзначаємо цими днями.

У свої неповні 30 років "Полтава" був одним із провідних ідеологів і публіцистів збройного підпілля Організації українських націоналістів (ОУН), керівником Головного осередку пропаганди Проводу ОУН, заступником Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР), начальником політвиховного відділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА, та, зрештою, заступником Головного командира УПА.

Він керував пропагандистською роботою на всій території поширення національно-визвольної боротьби, його праці виходили чи не найбільшими тиражами в підпільних друкарнях та поширювалися на всій території України, у Польщі, Румунії, Чехословаччині, Західній Німеччині – всюди, де побували українські повстанці чи діяли підпільники ОУН.

Учасники збройної боротьби ОУН та УПА, її симпатики і прихильники, зрештою, звичайні мешканці українських земель того часу знали Петра Федуна винятково під псевдонімом "Петро Полтава", чи просто "Полтава", як підпільного автора.

Натомість, за час підпільної та повстанської діяльності він використовував десятки псевдонімів, криптонімів і цифронімів, з-поміж яких треба згадати ще хоча би три основних: "Волянський" – здебільша використовував у структурі УПА, "П.М. Савчук" – в УГВР та "Север" – як член Проводу ОУН.

 Петро Федун під час навчання в університеті.

Фото зі збірки Григорія Дем’яна

Петро Федун народився 23 лютого 1919 р. у с. Шнирів Бродівського району Львівської області в сім’ї селян Миколи та Парасковії Федун. У батьків він був середньою дитиною, зростаючи разом зі старшою сестрою Ганною та молодшим братом Василем.

Після закінчення народної школи у Шниреві навчався у Бродівській гімназії ім. Юзефа Коженьовського (1931–1937), гуманітарному ліцеї при Бродівській гімназії (1937–1939), Львівському університеті ім. Яна Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (04.1942–03.1944).

22 червня 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Служив в артилерійському полку у м. Павлограді на Дніпропетровщині, а відтак, у травні 1941 р. закінчив курси командного складу в Одесі.

Влітку 1941 р., під час німецько-радянської війни, потрапив у полон, після звільнення з якого працював референтом Українського допомогового комітету у Бродах (10.1941–04.1942).

Як член ОУН зі середини 1930-х років Петро Федун восени 1941 р. відновив свої організаційні зв’язки з націоналістичним підпіллям й активно долучився до роботи революційної ОУН під головуванням Степана Бандери.

Організація ставила за мету збройним шляхом, опираючись на власні сили українського народу, боротися за створення Української Самостійної Соборної Держави.

 Старші гімназисти на фоні будинку бурси ім. Маркіяна Шашкевича в Бродах. 1937 р. Зліва на право: Роман Лящук, Петро Федун, М. Петришин, Юрій Федорук, Кирило Якимець та Євген Дуткевич

Фото надане автором

Від 1942 р. і до переходу на нелегальне становище навесні 1944 р. був членом Крайового проводу Юнацтва ОУН Західноукраїнських земель (ЗУЗ), безпосередньо працював з її керівником Ярославом Скасківим - "Моряком", а також редагував друкований орган проводу – журнал "Юнак" (1943–1944).

Саме на час праці у крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості П. Федуна, який друкувався під псевдонімом "Петро Воїн" та криптонімом "Вол.".

Зокрема 1943 р. у журналі "Юнак" опубліковано дві його статті: "Про ще один героїзм" і "Чи традиція зобов’язує?", де він наголошував на моральному аспекті виховання української молоді як наступного покоління борців за волю України та продовження традицій визвольних змагань початку ХХ ст.

Навесні 1944 р. при Крайовому проводі ОУН ЗУЗ Петро Дужий організував крайовий осередок пропаганди (відомий під криптонімом "Зелений гай"), який розташовувався у трикутнику Ходорів–Бібрка–Дев’ятники на межі Миколаївського та Жидачівського районів Львівської області.

Туди був відправлений керівний актив Юнацтва ОУН: П. Федун - "Волянський", Осип Дяків - "Горновий", Михайло Федоришин - "Стефаник". Власне 10 березня 1944 р. Петро востаннє побував у Шниреві, провідавши своїх рідних перед відходом у підпілля.

 Петро Федун (в центрі) з невідомими побратимами під час прогулянки по Площі Юра у Львові.

Фото надане Володимиром Морозом

У червні 1944 р. у Карпатах, в районі с. Велика Тур’я Долинського району Івано-Франківської області, діяли чоловіча та жіноча юнацькі школи кадрів, що мали підготувати людей для діяльності під більшовицькою окупацією.

Комендантом першої був Петро Федун, а другої – Ірина Савицька - "Бистра". Політвиховником чоловічої школи кадрів був гімназійний товариш "Полтави" Кирило Якимець - "Бескид".

Про функціонування юнацької школи кадрів згадувала Ірина Савицька-Козак - "Бистра":

"Пригадаю, що в червні 1944 року він розповідав мені, що пильно читає твори Маркса, Леніна і інших, а я йому щиро співчувала. В тому часі ми перебували в Карпатах, де були т[ак] зв[ані] "школи кадрів" для дівчат і хлопців з окремими командами.

Вони мали за завдання підготовити членів підпілля до умов большевицької дійсности. П. Полтава був комендантом "школи кадрів" для хлопців і передавав їм своє теоретичне знання та особистий досвід, що він його здобув під час першої большевицької окупації, як вояк Червоної армії.

Наближення большевиків примусило нас приспішено закінчити вишкіл. Хлопців перебрала Друга старшинська школа, а дівчата пішли в терен. Команди обидвох шкіл залишилися в Карпатах і спільно пробивалися через фронт в запілля Червоної армії.

При тій нагоді ми мали можливість відбути першу розмову з групою вояків Червоної армії, яка блукала лісами, втративши зв'язок з своїми частинами. Довелося їх роззброїти. По деякому часі, коли вони зорієнтувалися, що їм від нас не грозить смерть, зав’язалась довга розмова.

 Петро Федун в роки німецької окупації

Фото: ГДА СБУ

Тоді-то П. Полтава показався мені блискучим пропагандистом. Тон, спосіб вислову, усмішка Полтави проломили недовір’я і зрозумілу здержливість большевицьких вояків, українців.

Вони з щирим зацікавленням слухали розповіді про нашу боротьбу, ставили запитання і розказували нам, як большевики у війську представляють наш визвольний рух. Ми розмовляли цілу ніч, а над ранком розпращалися як добрі знайомі.

Полтава настоював на тому, щоб віддати їм зброю, що і виконано. Мушу сказати, що дехто з нас мав сумніви щодо правильности такого посунення. Але мабуть таки П. Полтава мав рацію!

Бо це був для них найпереконливіший доказ на те, що ми згори не трактуємо їх, українців в Червоній армії, за ворогів. Полтава прагнув, щоб ця перша їхня зустріч з повстанцями залишила в них непроминальне враження...".

Працюючи в референтурі пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ, П. Федун ("Волянський") паралельно долучився до роботи по лінії УПА. Адже саме тоді, відповідно до наказу ГВШ ч. 2/44 від 1.02.1944 р., проводилося формування військових штабів на терені дій УПА і його було призначено начальником 6-го (політвиховного) відділу КВШ УПА–Захід.

Останній із відомих документів, який підписав П. Федун як керівник політвиховного відділу КВШ УПА–Захід, датований 20.08.1946 р.

 Петро Федун (справа) з братом Василем та сестрою Анною

Фото надане Богданом Качором

Один з епізодів діяльності Петра Федуна - "Волянського" на цій посаді описано в нарисі "Хроніка сотні "Сіроманців"" (грудень 1947 р.), де йдеться про складання присяги куренями командирів Дмитра Карпенка - "Яструба" й Івана Твердохліба - "Гордієнка" (воєнна округа (ВО) "Лисоня") восени 1944 р.:

"Всіх повстанців зібралося 1 800 чоловік. 2 жовтня до табору прибув к[оманди]р Шелест і к[оманди]р Волянський. Того дня всі повстанці на руки к[оманди]ра Шелеста зложили присягу на вірність укр[аїнському] народові.

Присягу складали куренями. На лісовій поляні курінь вставився в каре. В середині каре відпоручники куріня складали присягу на зроблений зі смерекового віття Тризуб. Цілий курінь в святочнім настрої повторяв слова присяги і клявся не випускати зброї з рук до останнього віддиху.

Перед присягою виголосив промову к[оманди]р Волянський. В промові підчеркнув вагу іс[т]оричної хвилини, де по двох десятиліттях укр[аїнський] народ держить зброю знова в своїх руках, а його сини присягають не випустити зброї до останнього віддиху...".

 Ймовірно, сотня "Сіроманці", яка з 1943 р. вела активні дії проти німецьких військ в Карпатах, на Рогатинщині та Львівщині. По центру шеф штабу ВО "Лисоня" – Володимир Якубовський - "Бондаренко" (в пілотці) та ймовірно командир сотні Дмитро Карпенко - "Яструб" (в білому кожушку), весна 1944 року

Фото: ГДА СБУ, Тернопіль

У листопаді 1944 р. на базі крайового осередку пропаганди ЗУЗ організовано Головний осередок пропаганди. Тоді ж при Проводі ОУН створено референтуру політичного вишколу, яку очолив Яків Бусел - "Київський".

У його розпорядження із "Зеленого гаю" були передані Осип Дяків - "Артем", Петро Федун - "Волянський", "Степовий" та секретарка Петра Федуна Марія Огоновська - "Віра".

Цей осередок дислокувався в околиці с. Бишки Козівського району Тернопільської області. На думку Петра Дужого, "Волянський" навіть виконував функції заступника референта політичного вишколу.

Навесні 1945 р., після розформування референтури політичного вишколу, її співробітників розподілено між різними пропагандивними осередками. Петро Федун був призначений референтом пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН і виконував ці обов’язки до відкликання його в референтуру пропаганди Проводу ОУН у липні 1945 р., коли до рук ворога потрапив пропагандистський осередок Петра Дужого.

Після загибелі Якова Бусла - "Галини" (вересень 1945 р.) і Дмитра Маївського - "Тараса" (грудень 1945 р.) керівництво всією пропагандистською роботою на українських землях, відповідно до рішення Проводу ОУН в Україні, перебрав на себе Петро Федун (на той час йому виповнилося 26 років).

На нього покладено обов’язки референта пропаганди та керівника Головного осередку пропаганди й інформації при Проводі ОУН в Україні. Одночасно він очолив політвиховний відділ ГВШ УПА та Бюро інформації УГВР, якими незмінно керував до загибелі в кінці 1951 р.

Окрім того, "Полтава" був відповідальним за зв’язок збройного підпілля ОУН в Україні з українськими еміграційними центрами в Західній Німеччині – він підбирав і споряджав кур’єрів, які йшли за кордон, приймав кур’єрські групи, що прибували з-за кордону в Україну, контролюючи при цьому всю пошту, що йшла в обидва напрямки.

 Петро Федун у повстанському однострої під час перебування у підпіллі.

Кінець 1940-х рр.

У липні 1948 р. "Полтава" увійшов до складу Проводу ОУН, а в 1950 р. – став членом УГВР. Від липня 1950 р. він офіційно обіймає пост заступника Головного командира УПА, а в 1951 р. – ще й заступника Голови Генерального Секретаріату УГВР (фактично заступник керівника збройного підпілля Василя Кука - "Леміша").

Петро Федун у 1946–1951 рр. задавав тон розробці напрямів і тематики пропагандистської роботи. Він керував усією роботою ГОСПу, відповідав за підпільні видання, їхній друк та поширення, організацію пропагандистської роботи на всьому терені дії ОУН.

Редагував, зокрема, періодичні видання збройного підпілля: "Ідея і чин" (1946–1947), "Самостійність" (1946–1948), "Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)" (1948–1951), "Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)", а також чотири частини збірника вишкільних матеріалів І ступеня "Шлях до волі".

Своєрідну оцінку діяльності Петра Федуна та його референтури в цей період знаходимо у розділі "Власні спостереження" звіту референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН Володимира Фрайта - "Владана":

"Прислана література з гори є така влучна, сильна і ударна по ворогові, якій важко протиставитися. Таку оцінку дають нашій літературі наші читачі з легальщини, зокрема наддніпрянці – професори і студенти університетів у Львові і Ужгороді.

Подивляють вони, що в підпіллі не лише знаходяться такі сильні політики і публіцисти, але що в таких невідрадних обставинах потраплять розгортати наукову працю так глибокого змісту, поперту дуже сильними фактами, що влучно розв’язують усі життьові проблеми та завдають нищівного удару по Совєтському Союзі (відгомін на статті в "Ідея і Чин" ч. 10 і Концепція Самостійної України)...".

 Обкладинка праці "Полтави" за 1950 р. - "Концепція Самостійної України і основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу", 1946 рік

Творчий доробок П. Полтави складає, за нашими підрахунками, понад чотири десятки праць, серед яких найбільш поширеними були "Концепція Самостійної України і основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу" (1946) та "Хто такі бандерівці та за що вони борються" (1948).

Про те, як восени 1947 р. у криївці "Полтави" зародилася ідея написати брошуру "Хто такі бандерівці та за що вони борються", яка згодом у підпіллі набула масового розповсюдження українською та російською мовами, згадувала згодом Марія Савчин - "Марічка":

"Для поборювання підпілля большевики запрягли всі засоби інформації, затоплюючи в брехні і знеславлюючи його учасників, пришиваючи їм агентурну роботу на користь чужих розвідок.

У теренах, де діяло підпілля, большевицька пропаганда ще не мала надто великого впливу. Одначе у східніх областях населення небагато знало про підпільну боротьбу і формувало свою думку про неї під впливом офіційної пропаґанди.

Для них треба було видати брошуру, в якій доступно з’ясовувалось би питання: хто такі повстанці й за що ведуть боротьбу.

Таку брошуру взявся опрацювати Полтава. При всебічному обговорюванні положень, які треба порушити в брошурі, виринуло наприкінці питання її назви. Пропозицій було кілька, між ними одна, "Хто такі бандерівці та за що вони борються", запропонована Полтавою.

Всі згоджувались, що така назва відразу приверне увагу читача, а отже, сповнить свою місію. Окреслення підпілля назвою "бандерівці", спопуляризованою ворожою пресою і радіом ще за німецької окупації, стало відоме не тільки по всій Україні, але й по всьому Радянському Союзу ще під час фронтових дій.

У Червоній армії, що просувалась теренами дій повстанців, велась пропаганда проти "бандерівців", а війська НКВД були заангажовані в боротьбу з УПА. Вернувшись після війни додому, радянські солдати рознесли цю назву по всій імперії, називаючи нею також боротьбу УПА".

Обкладинка праці "Полтави" за 1950 р. - "Хто такі бандерівці та за що вони борються", 1948 рік

 

Зважаючи на місце П. Федуна в єрархії керівництва українського визвольного руху, він постійно перебував у полі зору органів Міністерства державної безпеки (МГБ), які докладали величезних зусиль для його розшуку та нейтралізації.

Координацією всіх заходів "полювання" на "Полтаву" займався 1-й відділ управління 2-Н МГБ УРСР, активно долучаючи до цього територіальні органи Львівської та Станіславської областей, тобто регіонів, на базі яких діяв останній.

На "Полтаву" в 1949 р. була заведена окрема розшукова справу під кодовою назвою "Шакал", а для його розшуку у 1950 р. створено спеціальну міжобласну оперативну групу МГБ, котра займалася винятково його пошуками.

За роки повстанської діяльності П. Федун неодноразово потрапляв у скрутні ситуації, перебуваючи на ниточці від загибелі, проте завжди виходив цілим.

За цей час він втратив десятки, сотні найбільш відданих друзів-побратимів, з якими постійно співпрацював, які його охороняли, в усьому допомагали та у тяжку хвилину прикривали, жертвуючи життям для порятунку провідника.

Проте вороже кільце навколо місць базувань "Полтави" з кожним днем звужувалося. Особливо натиск облавників П. Федун відчув восени 1951 р.

З огляду на це, він вирішив перейти зимувати в Жидачівський район Львівської області, де базувався крайовий провідник ОУН Роман Кравчук - "Петро", однак це не вирішило проблеми. Появу провідника такого рівня на цій території відразу ж засікла ворожа агентура.

 Петро Федун – "Полтава" із зв’язковою Галиною Голояд – "Мартою"

Фото: ГДА СБУ

У грудні 1951 р. співробітники МГБ одержали інформацію, що в районі сіл Вишнів і Новошини переховується хтось із членів Проводу ОУН. Зважаючи на це, управління 2-Н МГБ УРСР спільно з управліннями МГБ у Дрогобицькій та Станіславській областях ретельно розробило план військово-чекістської операції.

Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок.

Район пошуку був розділений на дев’ять секторів. Керівникові кожного дали завдання – уважно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, в міру можливого, захопити їх живими.

До операції залучили 4 574 офіцерів і солдатів, із них – 75 співробітників УМГБ у Дрогобицькій та 78 співробітників УМГБ у Станіславській області, 60 інструкторів із 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МГБ, 230 автомашин. Операція тривала з 21 по 28 грудня.

Вранці 21 грудня 1951 р. війська МГБ заблокували зазначений район на межі тодішніх Букачівського району Станіславської області та Журавнівського району Дрогобицької (тепер – територія на стику Рогатинського району Івано-Франківської області та Жидачівського району Львівської) та розпочали пошуки.

 Карта військово-чекістської операції 21-28.12.1951 р. у ході якої загинув П.Федун – "Полтава"

Фото: ГДА СБУ

23 грудня об 11 год 30 хв у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського району Львівської області) курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер із підпільниками всередині.

Їм запропонували здатися, але ті відмовилися і відкрили вогонь з автоматів. За деякий час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися.

Криївку розкопали солдати і з неї витягнули тіла чотирьох повстанців: члена Проводу ОУН Петра Федуна - "Полтави", референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобніва - "Миронича", провідника Букачівського районного проводу ОУН Михайла Сенюка - "Скритого" та бойовика "Миронича" Григорія Ярему - "Зенка".

 Посмертне фото Петра Федуна. 23.12.1951 р.

Фото: ГДА СБУ

Того ж дня тіла семи загиблих повстанців вантажівкою доправили до Львова. У приміщені Управління МГБ у Львівській області провели процедуру їхнього фотографування та впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно встановлено факт загибелі одного з керівників національно-визвольної боротьби в Україні, провідного її ідеолога П. Федуна - "Полтави".

Коли ж за кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, то було вирішено їх таємно поховати. Вночі 28 грудня 1951 р. співробітники МГБ закопали тіла П. Федуна, Р. Кравчука та п’яти інших загиблих повстанців у триметровій ямі з негашеним вапном на території "об’єкту № 39" УМГБ у Львівській області.

Внесок П. Федуна у визвольний рух належно оцінило командування. У 1946 р. його як начальника 6-го політвиховного відділу КВШ УПА–Захід відзначено вирізненням у наказі командира УПА–Захід.

У подальшому П. Федун нагороджений трьома хрестами заслуги УПА: у 1947 р. – Срібним хрестом заслуги, у 1951 р. – Золотим хрестом заслуги, а в 1952 р., вже посмертно, – Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу; крім того – медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах".

 Золотиий хрест бойової заслуги 1-го класу

У незалежній Україні постать Петра Федуна - "Полтави" також гідно вшанована: на місці його загибелі відбудована повстанська криївка та створено музей; у м. Броди споруджено пам’ятник; у багатьох містах України його іменем названо вулиці; а його праці, за сприяння голови Світової ліги українських політичних в’язнів Богдана Качора, видані двотомним зібранням і доступні в усіх найбільших бібліотеках України та світу.

Читайте також:

"Кто такие бандеровцы и за что они борются"

Чим "бандерівці" завинили Земану? Співпраця чехів з підпіллям ОУН та УПА на Волині

"Сатана" у спідниці або ж підпільниця, яку оминають кулі

"Сом", "Гарпун" і "Сівко". Формування і загибель першого штабу УПА

"Нептун-47" — таємна зброя МГБ

У пошуках "Вояка". Як родина сотника УПА віднайшла його історію

Перший бій УПА проти "німецьких варварів" і подальша боротьба з нацистами

"Хрін" для генерала. Загибель Кароля Сверчевського в засідці УПА

Людмила Фоя – агент "Апрельская", повстанець "Перелесник"

Бій куреня УПА "Сіроманці" проти військ НКВД під Уневом



Михайло Романюк
історик, завідувач відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, кандидат історичних наук

Теми: УПА, XX сторіччя, ОУН, історія України, історія СРСР, Друга світова війна, УРСР, націоналізм, визвольні змагання, архіви, архів СБУ, ЧК-КГБ, МГБ, Львівщина, Івано-Франківщина



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter