31 серпня 1939

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

Мешканці Мюнхена слухають радіотрансляцію промови А. Гітлера про початок війни з Польщею

Чоловік сідає і починає набирати номер головного управління зловісного СД – служби безпеки Третього Рейху. Він просить до телефону ад'ютанта Гейдріха. У відповідь чує кодову фразу "Großmutter gestorben" (нім. "Бабуся померла" - І.Г.). Чоловік виходить з номера і скликує підлеглих – операція повинна початися вже о 19.30…

Від редакції. У вересні 2017 року в видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшла друком книга "Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі. Від розпаду імперій до Гляйвіцької провокації".

Вона розповідає про період між Першою і Другою світовими війнами, коли Центрально-Східна Європа періоду була перенасичена конфліктами через невдоволені амбіції, територіальні претензії, національні образи та економічні проблеми.

"Історична правда" друкує уривок з книги, присвячений так званій Гляйвіцькій провокації, яка вважається одним із приводів до початку Другої світової війни.

Ця людина – Альфред Гельмут Науйокс, за походженням – прусський литовець. Сьогодні він очолює загін німецьких диверсантів під час подій, які в історії закарбувалися як Глівіцька (Гляйвіцька) провокація.

Місцевість, завдяки якій ім'я Науйокса увійшло до історії, має власну цікаву і щедро политу кров'ю історію.

Варто зауважити, що промислово розвинута та етнічно неоднорідна Сілезія після Першої світової війни, пройшовши крізь суперечливий плебісцит, три запеклі польські повстання та втручання Парижа і Лондона, була зрештою поділена між Польщею й Німеччиною, кожна з яких залишилася незадоволеною новим кордоном.

Бійці німецького фрайкору під час боїв з польськими повстанцями у Сілезії, 1921
Бійці німецького фрайкору під час боїв з польськими повстанцями у Сілезії, 1921

У 1920-30-ті роки Сілезія стала ареною суттєвого протистояння ідеологій та розвідок Берлін та Варшава всіляко намагалися підтвердити свої права на свій регіон повністю. Чи не головна причина – його промисловий та ресурсний потенціал.

Ну а родзинкою виступала складна етнічна ситуація – у польському Сілезькому воєводстві проживало чимало німців, і, навпаки, у німецькій Верхній Сілезії не бракувало поляків, які навіть попри нацистський терор, не бажали змінювати свою ідентичність.

Плюс – немаленька частина місцевого населення взагалі не могла (чи, радше, навіть не бажала – І.Г.) себе ідентифікувати себе як поляків чи німців. Такі автохтони вважали себе саме сілезцями, розмовляючи місцевою говіркою, яка можна вважатися германізованою польською мовою.

У період між світовими війнами польсько-німецьке протистояння в Сілезії покликало на свою службу й технологічні новинки, передусім радіо. Ще веймарська Німеччина будує мережу прикордонних радіостанцій для пропаганди серед німецькомовного населення, що опинилося після Першої світової в межах сусідніх держав.

Однією з найяскравіших оздоб цієї мережі стала збудована у 1925 р. станція-ретранслятор у Гляйвиці. Їй протистоятиме вже через два років спеціально створене Польське радіо Катовіце.

Почалося змагання чий передавач буде потужніший. Врешті-решт німці збудували для свого ретранслятора 118-метрову дерев'яну радіовежу, яка досі перебуває в числі найвищих дерев'яних будівель світу.

Обидві сторони змагалися не лише у технічних покращеннях, а й в актуальності та гостроті гумору, намагаючись завоювати своїм передачам якнайбільшу аудиторію, передусім – по той бік кордону. Навіть у радіоспектаклях чи освітніх передачах вплітали нотки ворожості проти сусідів.

Радіостанція в Гляйвіці, середина 1930-х років
Радіостанція в Гляйвіці, середина 1930-х років

Звісно, лише радіохвилями протистояння не обмежувалося: крім традиційного напруження на кордоні уже нацистська влада щосили запускала маховик германізації сілезців, а Варшава щодуху намагалася підвищити польський патріотизм місцевого населення, даючи зелене світло різноманітним громадським організаціям, серед яких першість тримали ветеранські організації сілезьких повстанців. Останні регулярно проводили заходи під гаслами, зокрема, об'єднання усієї Сілезії в рамках польської держави.

Таким чином, німецька станція у Гляйвіці була обрана для удаваного нападу "польських агресорів" не випадково: її добре знали по обидва боки кордону, тож німців легко було переконати, що вона стала об'єктом нападу з боку поляків – ветеранів сілезьких повстань.

Цікаво, що гляйвіцька провокація готувалася настільки таємно, що не була зафіксована на папері. Можна зустріти вказівки, що ідея такої операції з'явилася у Гейдріха ще у 1938 р. й мала бути використана під час Судетської кризи, але з огляду на капітуляцію Чехословаччини й мовчання Лондона та Парижу не була втілена.

Рейнгард Гейдріх – начальник Головного управління імперської безпеки Третього Райху (1939-1942). Саме від його ад'ютанта Науйокс отримав кодову вказівку
Рейнгард Гейдріх – начальник Головного управління імперської безпеки Третього Райху (1939-1942). Саме від його ад'ютанта Науйокс отримав кодову вказівку "Бабуся померла"

План передбачав організацію низки імітаційних нападів на німецькі установи в прикордонній смузі (лісництва, радіостанції, митні пости тощо), після яких на місці події залишалися б трупи у формі військ протилежної сторони. Роль жертв відводилася в'язням концтаборів, яких повинні були попередньо вбивати отрутою.

10 серпня 1939 року, згідно зі спогадами самого Науйокса, Гейдріх розповів йому про план здійснення провокації у Гляйвіці. Шеф доручив Науйоксу підібрати шість надійних підлеглих та разом з ними провести рекогносцировку в Гляйвіці.

Водночас він попередив Альфреда, що той та члени його групи не вправі просити допомоги від будь-якої німецької установи, а також мати при собі документи про службу в органах держбезпеки.

20 серпня Науйокс з підлеглими прибув на двох машинах до Гляйвіце, де вони зупинилися у двох готелях. Керівник операції поселився у "Хаус Обершлезієн". Змовники зареєструвалися як інженери з Майнца, які прибули для здійснення геологічних робіт.



Вважається, що Абвер дістав на вимогу СД 150 комплектів польської військової форми, які передали групі Науйокса. У той же час це відомо зі слів останнього й нема певності, що саме так і було.

Річ у тім, що і місто, й околиці були заповнені підрозділами Вермахту, що саме готувалися атакувати Польщу. За таких умов пробратися містом у польській формі диверсанти навряд чи могли.

Швидше за все вбрані вони були все ж у цивільне, тим більше, що повідомлення, яке вони повинні були оголосити по радіо включало згадку, що напад здійснили не польські військовослужбовці, а члени ветеранського Союзу сілезьких повстанців.

Альфред Науйокс під час післявоєнного арешту
Альфред Науйокс під час післявоєнного арешту

Вважається, що первісно датою прикордонних інцидентів було визначено ранок 26 серпня 1939 року. Але операцію загальмували, вочевидь через те, що Лондону стали відомі плани нападу в цей день Рейха на Польщу, та й Рим німці ще не схилили на свій бік.

У будь-якому разі 26-го німецькі диверсанти по-справжньому "пошуміли" лише у Тешинській Сілезії (частина Чехословаччини, анексована Варшавою восени 1938 року), де абверівці, перейшовши кордон з Польщею, зуміли захопити і певний час утримувати невеличку залізничну станцію та стратегічний тунель біля кордону.

У свою чергу одна з груп диверсантів з СД, невірно зрозумівши наказ, таки напала на німецький митний пост, але втручання в останній момент Мюллера запобігло кровопролиттю. Відтак Берлін призначив нову дату.

До речі, розхвалений на всі боки німецький ордунг не спрацював цього разу на всі сто. Річ у тім, що у Гляйвіці нападники зосередилися на новій, збудованій у 1935 р., станції-ретрансляторі, розташованій від кордону за 10 км. У місті, на відстані у 4 км від кордону, була ще стара радіостанція.

Парадокс у тому, що стара радіостанція мала мікрофонну студію, тобто могла сама продукувати радіопередачі. Тоді як нова станція не мала мікрофонної студії: це був ретранслятор, який отримував передачі по кабелю зі старої радіостанції чи з Бреслау (теперішній польський Вроцлав). А це означало, що запланований текст не можна було транслювати на Бреслау і далі на всю Німеччину, його почули б тільки місцеві мешканці.

Сам напад виглядав, правду кажучи, дешевою театральною постановкою. Охорону станції зняли заздалегідь за наказом Гіммлера. О 18-й годині туди прибули двоє поліцейських, один з яких мав запустити нападників через хвіртку, а інший – пильнувати аби працівники радіостанції не вчинили нічого нерозсудливого, їх же не попереджали, що це банальний фарс.

О восьмій вечора семиособова група нападників на чолі з Науйоксом прибуває на місце. За однією версією вони в'їхали двома машинами через ворота на територію станції, за іншою – тихенько зайшли через задні двері.

Повідомлення у львівській газеті 'Діло' за 30 серпня 1939 року
Повідомлення у львівській газеті 'Діло' за 30 серпня 1939 року

Науйокс стверджував, що перед нападом він і підлеглі таки перевдягалися на околиці ліса в польські уніформи та озброїлися револьверами системи Люгер-9. Вони пройшли до залу з передавачем, де перебували троє техніків та поліцейський. Ті слухали передачу, трансльовану з Бреслау.

Есесівці замкнули їх у підвалі, а вже потім з'ясували, що на станції бракує мікрофонів... Ситуація ставала критичною. Після 10 хвилин лайок та гарячкових пошуків один з працівників радіостанції знайшов та передав "нападникам" мікрофон, який використовували, щоб повідомити про зупинку в трансляції через бурю.

Один з членів групи Науйокса, який володів польською, почав зачитувати кількахвилинну промову польською мовою. Але, як виявилося, радіослухачі почули тільки слова:

"Увага, це Глівіце [тобто польський топонім міста, а не німецький – І.Г]. Радіостанція перебуває у польських руках...". Потім радіо перестало передавати з нез'ясованих причин (є припущення, що один з працівників станції зумів непомітно вимкнути обладнання, вважаючи, що протидіє справжнім полякам – І.Г.).

Наскільки відомо, у промові ще повинно було прозвучало те, що поляки починають вторгнення у Німеччину, аби помститися за всі образи. Утім, про цей фінал широкий загал не дізнався.

Також подекуди у літературі (услід за спогадами самого Альфреда – І.Г.) можна прочитати, що в ефірі пролунали кілька пострілів. Що тут правда, а що ні, достеменно не відомо – записи трансляції відсутні, а свідки з роками додають від себе усе більше деталей.



Визнаймо, операція пройшла жахливо. Утім, Гітлеру вона була потрібна для галочки, усі потрібні аргументи було приготовано заздалегідь.

Вже о 22.30 31 серпня німецьке радіо повідомило про кілька атак польських парамілітарних організацій за підтримки регулярних частин Війська Польського на прикордонні установи Рейха.

А у перший день вересня 1939-го німецькі газети виходять з гігантськими заголовками про "польські напади". Німецькі ЗМІ кричали, що поляки атакували містечко в Сілезії біля восьмої вечора, захопили радіостанцію та почали передачу польською мовою. Нападники, мовляв, говорили про польські Бреслау та Данциг, чим завдали образу Німеччині, а через чверть години німецька поліція вибила їх з радіостанції, кількох поляків вбито.

Гітлер заявляє в рейхстазі про 14 збройних інцидентів. Відповідну інформацію доводять до відома дипломатів та урядів західних союзників. Офіційне розслідування очолили шеф Гестапо Генріх Мюллер та керівник кримінальної поліції Артур Ньобе. На цей час війна була вже в розпалі.

Мешканці Мюнхена слухають радіотрансляцію промови А. Гітлера про початок війни з Польщею
Мешканці Мюнхена слухають радіотрансляцію промови А. Гітлера про початок війни з Польщею

Існує думка, що напад у Гляйвіці, як й інші організовані нацистами прикордонні інциденти, насправді мав на меті не виправдати агресію щодо Польщі перед німцями.

Останні вже давно були морально готові "відновити історичну справедливість" і стати на захист "пригнобленого німецькомовного населення". Головна ж мета нападу – змусити Париж і Лондон утриматися від надання допомоги Речі Посполитої, яка, мовляв, порушує міжнародне право.

Оскільки Науйокс керував нападом на радіостанцію популярною в історичній публіцистиці є метафора, що саме він почав Другу світову. Зрештою, він і сам назвав свої мемуари гучним "Людина, що почала війну".

Насправді напад на сілезький ретранслятор був лише одним епізодом з двох десятків аналогічних диверсій, які мали стати обґрунтуванням правомірності нападу Рейху на Польщу. Ці провокації нерідко загалом іменують в історіографії операцією "Гіммлер".

Широко поширеною є версія, згідно з якою гестапо відібрало з десяток злочинців, яким була обіцяна свобода за участь у справі особливої державної ваги. Начебто саме їх Науйокс залишив на радіостанції в якості трупів польських нападників, перевдягнутими у польські мундири. Цим злочинцям попередньо ввели отруту, а потім зробили на тілах вогнепальні рани.



Утім, ці дані – радше невірний переклад виступу Науйокса на Нюрнберзькому процесі. Там він повідомив, що такий план справді був і його висунув Мюллер. Останній вживав щодо цих потенційних смертників термін "консерви", тож нерідко можна знайти згадку, що гляйвіцька провокація мала назву операція "Консерви", що не відповідає дійсності.

Утім від такого сценарію відмовилися, оскільки Герберт Мельгорн – співробітник Мюллера, який мав підібрати в'язнів, звалився з приступом шлункової хвороби (за це Гейдріх переведе його на нижчу посаду, утім згодом Мельгорн зробить успішну кар'єру в окупованій Польщі, відповідаючи зокрема за знищення євреїв та репресії проти поляків, а після війни спокійно проживатиме у ФРН до своєї смерті у 1968 році у віці 65 років – І.Г.).

Після цього Мюллер пообіцяв Науйкосу привезти один труп, вдягнутий у форму польської армії, це мав бути єврей – в'язень концтабору. Тобто, як правило, те, що було лише заплановано, в різних описах Гляйвіцького інциденту подається як доконаний факт, що стався.

Альфред Науйокс зі своєю другою дружиною, 1965 рік
Альфред Науйокс зі своєю другою дружиною, 1965 рік

Лише після смерті Науйокса (у 1966-у, хоча зустрічаються й інші дати – І.Г.) з'ясувалося, що саме він застрелив під час гляйвіцької провокації 43-річного неодруженого фермера Францішка (Франца) Гоньока, якого часом називають першою жертвою Другої світової війни.

Гоньок був польським патріотом, на початку 1920-х років він займався агітацією за приєднання Сілезії до Польщі, брав участь у місцевих повстаннях. У 1923-26 роках Гоньок жив у Польщі, але згодом повернувся до родинного села Люб'є (німецька назва Гогенлібен), розташованого за 15 км від Гляйвіц, мав німецьке громадянство.

Його заарештували 30 серпня, вкололи перед операцією снодійне та застрелили вже на території станції. Він був вбраний у цивільне (хоча зустрічаються і згадки про те, що на нього натягнули польський мундир, утім це малоймовірно – І.Г.) та мав при собі справжні документи.

Саме його тіло слугувало для нацистів "доказом" того, що ветерани польських повстань по німецький бік кордону взаємодіють з польськими військами й організаціями в "нападах" на німецькі установи.

Фотографії "консервів" (швидше за все – в'язнів концтабору Заксенхаузену – І.Г.) у польській формі згодом, за деякими даними, демонстрували іноземним кореспондентам, акредитованим у Рейху. Водночас, є припущення, що насправді на радіостанції залишили труп лише Гоньока, а решта – пізніша інсценізація.

Плакат кінофільму про події 1939 року
Плакат кінофільму про події 1939 року

Як би там не було, формальний привід почати війну з Польщею у Райху з'явився. Зранку 1 вересня 1939 року німецький учбовий крейсер "Шлезвіг-Голштейн", який прибув 25 серпня до Вільного міста Данциг з "візитом ввічливості", відкриває вогонь по польській військовій частині на Вестерплатте.

Ранок того дня став початком нової світової війни. Війни, провісниками якої стали прикордонні конфлікти між країнами Центрально-Східної Європи, породжені, своєю чергою, результатами Першої світової, які нікого не вдовольнили.

Світ заплатить величезну ціну за це невдоволення. Результатом стануть нові кордони, нові режими, нова етнічна картина на просторах величезної східноєвропейської Атлантиди.

Оксамитова (Р)еволюція у Чехословаччині

17 листопада 1989 року силовики брутально били студентів: кількість поранених людей сягала декількох сотень. Ще того ж вечора Прагою розійшлася новина, що поліціанти забили до смерті одного студента, ця ж інформація миттєво поширилась і в західних ЗМІ.

Година папуги. Поїзд не в той бік

У свідомості генерала Лянґнер не було місця для думки, що один офіцер може зганьбитися обманом іншого. Лянґнер летів назад заспокоєний. Під крилом того літака, далеко внизу паровози тягли вагони. У вагонах сиділи польські військові. Їх везли не у той бік, про який домовлявся Лянґнер із Тимошенком і Шапошніковим.

Перше міністерство здоров’я України

На початку травня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський розпорядився створити Міністерство народного здоров’я та опіки. В УНР часів Центральної Ради такого міністерства не було. Медико-санітарна справа раніше перебувала у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а потім окремого департаменту при уряді

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?