Орел проти лева: польсько-чехословацький спір про Тешинську Сілезію

Місцеві поляки, які з ентузіазмом зустрічали свої війська, не відчули особливих змін. Навпаки, ціла низка польських громадських організацій закрилася, біль­шість адміністративних посад обійняли не місцеві поляки, а прибулі з метрополії. Яскравий приклад — кількість польських газет у регіоні зменшилася з 31 до 17.

У вересні цього року в видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшла друком книга "Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі. Від розпаду імперій до Гляй­віцької провокації".

Вона розповідає про період між Першою і Другою світовими війнами, коли Центрально-Східна Європа періоду була перенасичена конфліктами через невдоволені амбіції, терито­ріальні претензії, національні образи та економічні проблеми.

"Історична правда" друкує уривок з книги, присвячений непростим взаєминам Варшави і Праги, які розгорталися на підґрунті суперечки про приналежність Тешинської Сілезії.

1920: Тешинська Сілезія стає чехословацькою

У 1911 р. у сілезькому місті Тешин пустили трамвай — від центру через річку Ольза до вокзалу. 2 квітня 1921 р. трам­вай припинив курсувати, адже тепер йому довелося б пе­ретинати новий кордон, польсько-чехословацький.

Тешин­ський трамвай став для міських старожилів своєрідним символом утраченого "золотого часу". Чому ж трамвайні колії були розрізані лініями кордону, а дві слов’янські нації, які століттями перебували під гнітом більш могутніх сусі­дів, щойно здобувши незалежність, перетворилися на за­пеклих ворогів?

Хоча польський і чеський націоналізми протягом Пер­шої світової мали певним чином схожу мету — обидва прагнули до відновлення втраченої незалежності, — цілі поляків і чехів у війні та їхні політичні стратегії не узгоджу­валися. По-різному вони оцінювали Габсбурзьку й Російську  імперії.

Якщо перша була для чехів чудовиськом, то поляки її сприймали із симпатіями, натомість з Росією все було навпаки. Обидві країни хотіли замкнути сусіда в етнічних кордонах, а для себе вимагали історичних або стратегіч­них, або економічно раціональних меж. Таким чином відчуження між двома державами мало глибокі причини, а суперечка щодо Тешина й околиць стала найяскравішим проявом цього.

Тешин, головне місто південно-східної частини Сілезії, розташований на берегах річки Ольза. Завдяки ви­гідному положенню на перетині торговельних шляхів місто стало адміністративним і торговельним центром регіону. У 1653 р. Тешинське князівство перейшло під владу Габсбургів, які володіли ним аж до 1918-го.

Непода­лік, у Богуміні, розміщувався ключовий вузол транскон­тинентальної траси Берлін-Багдад. У Карвіні були цінні поклади високоякісного кам’яного вугілля, а у Вітківцях і Тржінці — важливі металургійні заводи. Усе це обумовлювало стратегічне значення регіону.

Тож і польські, і чеські політики, обґрун­товуючи свою позиції історичними доказами, етнічними показниками та економічною доцільністю, прагнули отримати контроль над Тешинською Сілезією після падіння Австро-Угорської імперії.

Польські джерела подають, що у 1910 р. серед 426 тис. мешканців Тешинського князівства, складової Австрій­ської Сілезії, було 294 тисячі поляків (69 %), 77 тис. чехів (18 %), 51 тис. німців (12 %). Ще 50-70 тис. мешканців ідентифікували себе як сілезці.

Засідання польської Національної ради Тешинського князівства, 1918 рік

10 грудня 1918 р. поляки оголосили про проведення 26 січ­ня наступного року плебісциту про державну приналежність Тешинської області й виборів у варшавський парламент.

Щоб населення проголосувало "як слід", уже 17 грудня по­чалося зосередження польських частин уздовж розмежу­вальної лінії. Чехословацький уряд розцінив наміри Варша­ви провести тут вибори як порушення своїх суверенних прав, але Польща продовжувала підготовку.

Тим часом чехо­словацьке Міністерство національної оборони розробило план захоплення й утримання району, який став каменем спотикання між двома молодими державами. 19 січня 1919 року міністерство наказало збройним силам зайняти Тешинську Сілезію.

Бої з польською армією увінчали­ся успіхом для чехословаків. Однак під тиском союзників командування чехословаць­кої армії проти ночі на 31 січня 1919 року було змушене прийняти рішення припинити наступ. Через кілька днів було укладено перемир’я.

Утім, останні бої пройшли ще 21-24 лютого. 26 лютого, згідно з чехословацько-польським догово­ром, укладеним у Парижі 3 лютого й схваленим західними союзниками, армію Праги відвели на нову демаркаційну лінію, яка проходила по річці Ользі, що розділяла навпіл місто Тешин, із невеликими відступами на користь Чехосло­ваччини в районі Карвіна-Петровіце й Тржінец-Яблунков.

Вища військова рада Антанти 27 вересня вона ухвалила рішення про проведення плебісциту в Тешині. 30 січня 1920 року в Тешин прибула Міжнародна плебіс­цитна комісія, а згодом і військові підрозділи Антанти (близько 1400 солдатів) для підтримання порядку. Комісія стала об’єктом невтомної критики як з боку чехів, так і з боку поляків. Підготовка до плебісциту проходила під акомпанемент взаємного терору й страйків.

На міжнародній арені на початку 1919 року поляки мали сильніші позиції. З різних причин американська, бри­танська та італійська делегації на конференції у Парижі по­годилися з польськими етнографічними вимогами, а чехи себе дещо дискредитували (принагідно зіпсувавши настрій своїм французьким патронам) спробами захопити Тешин в кінці січня, не чекаючи на рішення Антанти.

Утім, у 1920 р. дипломатична ситуація змінилася на ко­ристь чехів. Пропольська американська делегація втратила вплив, а Керзон змінив Бальфура на посаді британського міністра закордонних справ. Становище ж поляків стало катастро­фічним у липні 1920 року, коли Червона армія наблизила­ся до Варшави.

Чеський Тешин, процесія з тілами чехословацьких легіонерів, які загинули в боях з польськими військами у 1919 році та будуть урочисто перепоховані в Орловій, 26 березня 1922 року

Польський прем’єр Владислав Грабський на конферен­ції керівників урядів країн Антанти в Спа був вимушений погодитися на вимоги Праги в обмін на обіцянку допомоги у війні з Радянською Росією. Тож Антанта уклала декларацію про поділ Тешина на польську й чеську частини.

Відповідні уряди підписали її в Парижі 28 липня 1920 р. — саме в розпал наступу Червоної армії на польську столицю. Згідно з цим докумен­том Польща поступалася більшою частиною Тешинської області Чехословаччині в обмін на нейтралітет останньої у польсько-радянській війні. У тому, що Варшава відступилася, зіграла свою роль і погроза Праги перекрити постачання Польщі французь­кої зброї через свою територію.

Західну промислову частину регіону (зокрема й Карвінський вугільний басейн) відда­ли Чехословаччині, а східну, більш аграрну (у сільському господарстві було зайнято близько 40 % населення) — Поль­щі. Варшава отримала 44 % території Тешинської Сіле­зії — 1002 кв.км зі 139,6 тис. мешканців, Прага — 1280 кв.км, де мешкало 295,2 тис. осіб.

Саме ж місто Тешин було розділено на два: польський Цешин і чехословацький Чеський Тешин. Історична частина міста відійшла Польщі, а промислове передмістя з вокза­лом — Чехословаччині. Річка Ольза стала прикордонною. Багато жителів (переважно етнічні німці) виїхали до Австрії і Німеччини, на їхнє місце приїхали переселенці з Польщі та Чехії, перш за все представники нової адміністрації.

Поляки розцінили ці події як ганебну зраду в момент великої загрози їхній столиці з боку військ Тухачевського й ніколи не пробачали чехам. Територію, що відійшла до ЧСР, вони почали називати Заольжям.

Представник Польщі, прем’єр її уряду Ігнацій Падерев­ський, який з величезними докорами сумління підписав договір, у листі до голови Вищої Ради Антанти, прем’єра Франції Александра Міллеранда з гіркотою зазначав, що таке рішення західних союзників "викопало між двома народами прірву, яку ніщо не зможе заповнити".

Зі свого боку, Чехословаччина відмовлялася примири­тися з Варшавою шляхом подальших переговорів щодо спірного регіону. Масарик і Бенеш вважали, що Польщі цілком достатньо земель, отриманих від Німеччини, Укра­їни та Білорусі.

1938: Тешинська Сілезія стає польською

Варшава вбачала в Чехословаччині головну перешкоду для того, щоб саме Польща посіла провідні позиції у Схід­ній Європі й досягнула статусу великої держави. Саме напе­рекір Празі Варшава підтримувала добрі відносини з Будапе­штом. Особливо гостро польсько-чехословацькі проблеми проявилися в 1930-і роки в умовах наростання кризи Вер­сальської системи.

Чехословацький міністр закордонних справ, а пізніше президент Бенеш був ініціатором і душею Малої Антанти, до якої належали Чехословаччина, Румунія та Югославія — країни, які найбільше виграли від розділу Австро-Угорщи­ни. Спроби залучити до цього союзу Польщу не увінчали­ся успіхом саме через прикордонні суперечки, передусім – щодо Тешинської Сілезії, яку поляки й надалі вважали своєю.

Польська пропаганда продовжувала докоряти Чехосло­ваччині в тому, що вона стала комінтернівським плацдар­мом, а криза другої половини 1930-х — результат не німецької агресивності, а слабкості Чехословаччини. Широко популяризувалися слова Пілсудського про те, що "штучно й потворно створе­на Чехословацька республіка не тільки не є основою євро­пейської рівноваги, а, навпаки, постає її слабкою ланкою".

11 серпня 1938 року Польща повідомила Німеччину, що не пропу­стить через свою територію Червону армію, якщо та вирушить на допомогу ЧСР, а також що тисне з цього приводу на Румунію.

24 серпня до відома Берліна було доведено думку поль­ського керівництва, згідно з якою Закарпаття та Словач­чину мають передати Угорщині, Тешин — Польщі, а все інше — Німеччині. Подібна позиція Варшави справила враження на Англію, яка у вересні почала частіше заявляти про необхідність вирішення тешинського питання. За цим легко вгадувалося прагнення Лондона відірвати Варшаву від Берліна.

Публічно говорилося, що заслуги в поверненні Заольжя на­лежать польському МЗС й особисто Ю. Беку. Однак не мен­ші заслуги мала й "двуйка" — II відділ (розвідка й контрроз­відка) генштабу Війська Польського, який з весни 1938 р. почав під наглядом МЗС готувати "повстання" польського населення в регіоні. У підсумку передбачалося три варіанти:

а) за сигналом із Польщі польське населення Тешинської Сілезії візьметься за зброю і після декількох днів боротьби отримає збройну допомогу Польщі — на цей випадок слід було підготувати військові підрозділи в Сілезькому воє­водстві, які б прийшли на допомогу заколотникам;

б) населення Заольжя протестуватиме проти наявного становища, здійснюючи демонстрації та терористичні акти, — для цього слід було підготувати на складах відповідну кіль­кість зброї і спорядження;

в) поляки Заольжя, атакованого збройними силами Поль­щі, нададуть активну допомогу польським військам, прово­дячи диверсії в тилах чехословацької армії.

До середини вересня 1938 року на території Тешин­ської Сілезії було зосереджено польські диверсійні сили. На території Сілезь­кого воєводства у фазі формування був кількатисячний добровольчий легіон "Заольжя".

Розвивалася й підпільна політико-пропагандистська ро­бота. Пропагандисти популяризували ідеї самостійності польської меншини в Чехословаччині, висуваючи гасло: "Повернути Заольжя вітчизні".

Як тільки стало відомо про зустріч Чемберлена з Гітлером, поляки розгорнули підготовку організованого ними у Те­шинській Сілезії підпілля до збройного виступу.

Уже 17 вересня 1938 р. воєвода польської Сілезії, згід­но з директивами прем’єра Польщі, розпочав підготовку органів регіональної адміністрації, які мали діяти у За­ольжі після його приєднання до Польщі. З 19 вересня почали офіційно використовувати девіз приєднання За­ольжя до Польщі.

Обкладинка книги "Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі. Від розпаду імперій до Гляйвіцької провокації" (Хакрів: Клуб сімейного дозвілля, 2017)

Ю. Бек направив 19 вересня 1938 р. польському послу в Берліні Ю. Липському повідомлення, що через два дні Поль­ща матиме у своєму розпорядженні біля чехословацьких кордонів значні військові сили й що він готовий вести пере­говори особисто з Гітлером або Герингом щодо узгодження дій Німеччини й Польщі проти Чехословаччини.

Наступного дня Липський повідомив А. Гітлеру про бажання польського уряду повністю ліквідувати Чехосло­ваччину як незалежну державу, оскільки Варшава розглядає "Чехословацьку республіку як штучне утворення… не пов’язане з реальними потребами й здоровим правом народів Центральної Європи".

При цьому посланець Польщі під­креслив: його країна з метою здійснення своїх вимог не зу­пиниться "перед застосуванням сили". Гітлер запевнив Липського, що в такому випадку Третій Рейх буде на боці Польщі. Німецький канцлер також зазначив, що за лінією німецьких інтересів у Польщі "абсолютно вільні руки".

У самий розпал судетської кризи, 22 вересня, Гітлер за­явив прибулому з візитом прем’єр-міністру Великобританії Н. Чемберлену, що вимагає від Чехословаччини територі­альних поступок для Польщі й Угорщини.

Водночас поль­ський уряд заявив про денонсування польсько-чехосло­вацького договору про національні меншини, а через кілька годин пред’явив Чехословаччині ультиматум про приєднан­ня до Польщі "земель із польським населенням" і розпочав стягувати до кордону Чехословаччини свої війська.

Поспіх Варшави пояснювався прагненням не опини­тися у стороні від можливого зближення Англії, Франції, Німеччини та Італії, а також небажанням просити згодом Тешинську Сілезію у Німеччини.

21 вересня 1938 р. маршал Е. Ридз-Сміглий видав наказ про формування армійської Окремої оперативної групи "Сілезія". У Польщі продовжували нагнітати античеську істерію. У Варшаві абсо­лютно відкрито розгорнули вербування у Тешинський добровольчий корпус.

Сформовані загони "добровольців" пряму­вали до чехословацького кордону, де влаштовували збройні провокації і диверсії. Якщо група не мала зброї, її члени громили поліцейські дільниці, школи, підривали в кінотеатрах петарди й т. ін. Після отримання зброї характер діяльності змінювався: здійснювали напади на чеських жандармів, військові пости, знищували громадські та державні будівлі тощо.

27 вересня Польща висунула Чехословаччині пов­торну вимогу про "повернення" їй Тешинської області. Нота, вручена послом Польщі міністру закордонних справ Чехословаччини 30 вересня 1938 р. о 23.40 вимагала негайну евакуацію чехословацьких військ і поліції з території Тешинської Сілезії та остаточне передання цієї тери­торії польській військовій владі. Прага, приголомшена Мюнхенським договором щодо Судетської області, була вимушена погодитися.

Вступ польських військ у Чеський Тешин почався о 14-й годині 2 жовтня. Чехословацька влада мала передати полякам неушкодженими промислові потужності, держуста­нови, дороги, фортифікації. Сама операція пройшла тихо й без ексцесів.

Місцеві поляки вітали введення військ квітами, па­тріотичними транспарантами та виступами оркестрів. Фото­графії цих урочистих зустрічей радісно поширювала польська преса. На кінець дня 10 жовтня ООГ "Сілезія" повністю за­йняла Тешинський район.

Другого жовтня у Варшаві офіційно оголосили про повер­нення Польщі Тешинської області, "захопленої Чехословаччи­ною у 1918 р.". Цей процес поляки сприймали як національний тріумф. Юзефа Бека нагородили орденом Білого орла. Крім того, вдячна польська інтелігенція піднесла йому звання по­чесного доктора Варшавського та Львівського університетів.

У зайнятій поляками Тешинській області на той момент проживало 156 тисяч чехів і 77 тис. поляків (інші джере­ла наводять відповідно цифри 120 і 80 тис., а також 133 і 92 тис.). Її захоплення означало для Польщі розширення те­риторії всього лише на 0,2 %, проте головним придбанням став промисловий потенціал.

Розташовані там під­приємства давали наприкінці 1938 року майже 41 % виплав­леного в Польщі чавуну й майже 47 % сталі. До того ж Польща отримала 14 вугільних і 4 коксові шахти. Ось тільки зі збутом виявилися проблеми — почалися повальні звільнення (цього разу постраждали, природно, передусім чехи й німці).

Міста возз’єднали, Чеський Тешин перейменували на Західний Цешин. Польська влада визнавала жителями мі­ста тільки тих, хто жив тут до 1918-го. Відповідно всі інші мусили залишити місто. Усього край полишили близько 30 тисяч чехів — частково добровільно, частково через депортацію. Було закрито чеські школи й обмежено ні­мецькі.

Але й місцеві поляки, які з ентузіазмом зустрічали свої війська, теж не відчули особливих змін. Навпаки, ціла низка польських громадських організацій закрилася, біль­шість адміністративних посад обійняли не місцеві поляки, а прибулі з метрополії. Яскравий приклад — кількість польських газет у регіоні зменшилася з 31 до 17 (з них тіль­ки 9 виходили до жовтня 1938 р.).

Відторгнення Тешинської Сілезії від ЧСР мало проде­монструвати, на думку варшавських еліт, силу Польщі, а також її претензію на статус великої держави. 9 жовтня 1938 року "Газета Польська" писала: "…відкри­та перед нами дорога до керівної ролі в нашій частині Євро­пи вимагає найближчим часом величезних зусиль і вирішен­ня неймовірно важких завдань".

Урочистий вступ польських військ у Чеський Тешин під час анексії Заольжя, 1938 рік

Однак ставлення до Польщі на міжнародній арені ставало все більш настороженим. У результаті всіх цих подій Поль­ща залишилася без природного союзника проти Німеч­чини й послабила свій південний фланг, підштовхнувши словацьких автономістів до зближення з Німеччиною.

Висування ультиматуму й подальше приєднання до Польщі чеської частини Тешинської Сілезії було розцінено світовою громадськістю як доказ координації політики Польщі та Німеччини. Доволі різким у своїх мемуарах був Черчилль:

"Героїчні риси характеру польського народу не повинні змушувати нас закривати очі на його нерозсудливість і невдячність, які протягом кількох століть завдавали йому незмірних страждань…

Тепер, у 1938 році, через таке незначне питання, як Тешин, поляки порвали з усіма своїми друзями у Франції, в Англії й у США, які повернули їх до єдиного національного життя і допомоги яких вони мали скоро так сильно потребувати.

Ми побачили, як зараз, поки на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поспішили захопи­ти свою частку під час розграбування й розорення Чехо­словаччини".

Але винувата тут не тільки Варшава — Чехословацька ре­спубліка, образно кажучи, улюблене дітище Антанти, де­мократична країна, вірний і відданий союзник Парижа й Лондона, була з легкістю віддана ними на поталу Гітлеру.

1945: Тешинська Сілезія стає чехословацькою

У 1945 році, негайно після звільнення від німецької окупації, розгорнулася суперечка щодо Тешинської Сілезії між відтвореними й уже фактично кому­ністичними польською та чехословацькою владами. СРСР врешті-решт підтримав Чехословаччину.

Зрештою, 10 березня 1947 р. у Варшаві між Чехословаччиною та Польщею було підписано Договір про дружбу, співробіт­ництво і взаємодопомогу. Головну роль у безкровному вирішенні спору зіграла, по суті, Москва, яка була не зацікавлена в суперечці між своїми новими васалами.

А 13 червня 1958 року у Варшаві нарешті було підписано договір між двома державами, який затвердив кордон по лінії, що існувала на 1 січня 1938 року. Сторони відмовили­ся від взаємних територіальних претензій, у результаті чого юридично вирішили проблему Тешинської Сілезії і Спи­шу-Орави.

Юридично конфлікт було вичерпано, але в сер­ця частини жителів тих земель він продовжує стукати й сьо­годні (принагідно посилений польською участю в операції "Дунай" — вторгненні армій країн Організації Варшавсько­го Договору до Чехословаччини в 1968 році).

Утім, після од­ночасного входження і Чехії, і Польщі до скла­ду ЄС та фактичного падіння кордонів суперечки переважно згасли, залишившись у своїй гарячності хіба-що на інтер­нет-сторінках навколоісторичних форумів.

--------

Читайте також:

Перша Чехословацька республіка: від проекту до реалізації

Роман Офіцинський: "З Карпатської України для нас почалася Друга світова"

Від Саліни до Берліна, і назад. Словаччина у пошуках самої себе

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Міжнародне партнерство УВО у 1920-х роках

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.