Викрадені покоління

Влада Австралії забрала близько 100 000 дітей-аборигенів у період з 1910 по 1970. Що сталося з цими дітьми? Що про це каже чинна влада? Що думають про це самі австралійці?

Sophia Satalic

Валері Лінов, викрадена у 2.

Дівчині 15. Вона проливає молоко з відра. Це бачить чоловік, на якого вона працює. 

— Зайди всередину, — кричить він. Чоловік зв'язує Валері ноги дротом з огорожі. Дівчина згинається, щоб захиститися. 

— Давай тату! Покарай негра! —  кричить збоку десятирічна дочка господаря. 

Після побиття чоловік розв'язує Валері.

— Валері, заходь сюди. Ти не прибрала кімнату дівчат належним чином. 

Дівчина заходить до кімнати. Він зачиняє двері, кидає її на ліжко і ґвалтує. Валері повідомляє про це поліцію, але чоловіка не карають.

Молода дівчина тікає звідти і через три роки скоює спробу самогубства. Валері Лінов, сьогодні 76-річна, одна із 100 000 дітей-аборигенів, яких влада Австралії змалечку забрала від батьків для перевиховання. 

 

Одна із сестер Лінов, яку викрали в дитинстві - стом-кадр документального фільму Servant or Slave

Гості у власному домі

В Австралії мешкало близько 750 000 корінних жителів. Вони мали свої традиції та обряди. Були неписемні, але передевали історію своїх предків усно. У 1788 році припливли європейці і корінні народи стали гостями у власному домі. Європейці вважали їх дикими та навіть канібалами. 

Всього за століття населення місцевих зменшилося у 5 разів. Все це створило базу для майбутнього проєкту по асиміляції корінних жителів у біле суспільство. 

Легалізація злочину

У 1880-их в Австралії створили Раду із захисту аборигенів. Мета —  уберегти дітей корінних народів від їх батьків. Вихідці із Європи не вірили, що корінні народи здатні добре виховати дитину. Вважали, що така дитина не має майбутнього у цивілізованому суспільстві. У 1909 році прийняли закон про захист аборигенів. Він дозволив забирати дітей із дозволу суду.

Згодом влада отримала ширші повноваження. Забирати аборигенів можна було будь-де, будь-коли та без участі суду. Часто дітей забирали, коли батьки були на полюванні. Викраденим зазвичай розказували, що їх батьки від них відмовилися або що й взагалі померли. 

Розбавлення генів

"Ми матимемо мільйон негрів у Співдружності чи ми об'єднаємо їх у нашу білу громаду і врешті решт забудемо, що в Австралії були аборигени?" — керівник проєкту "Захист аборигенів" Обер Невіл бачив  майбутнє Австралії без корінних народів.

Він хотів аби тубільці вимерли природним шляхом. Його план полягав у забороні аборигенам одружуватися між собою. Хочеш народити дитину —  вийди заміж за білого.

На думку Невіла, білий ген домінантний, а отже з поколіннями нащадки туземців ставали б все більше схожими до білих людей.

"Їх потрібно захистити, подобається їм це чи ні. Вони не можуть залишатися такими, якими вони є. Аби вилікувати рану, хірург має використати ніж. Це на благо пацієнта, і, ймовірно, проти волі пацієнта"

Білі австралійці розтягнули план асиміляції на три покоління. Саме стільки, вважали вони, потрібно, щоб розвести ген тубільців. 

"Ця думка жила багато років: ми, дівчата, виростемо і вийдемо заміж за симпатичних білих хлопців", —  каже жінка-аборигенка Барбара Каммінгс. "У нас будуть гарні чистіші діти, які, якщо це дівчатка, знову вийдуть заміж за білих хлопців і, зрештою,чорний колір зникне. Таким був план — усе було зосереджене на жінках, оскільки ми народжували".

 

Змішаний шлюб Міка Дейлі та Гледіс Намагу, 1960 

Фотограф Кім Локвуд

Якщо ген хотіли вивести за три покоління, то культуру планували знищити за одне. Мова, традиція, знання, танці та духовність. Тубільці неписемні, а отже все це жило доти, доки батьки передавали їх дітям усно. Розриваючи це коло життя, білі люди сподівалися за короткий час знищити культуру і позбутися "проблеми аборигенів".

Ковдряні немовлята

В основному ціллю програми із захисту аборигенів були діти змішаного походження, тобто метиси. Їх називали "напівкастами". Вважали, що такі діти швидше адаптуються в білому суспільстві, адже в їх жилах вже тече кров білих.  

 
Немовлята, яких забирали від матерів
the Kerosene Tins and Love Hearts exhibition

Найчастіше дітей забирали до п'яти років. Адже таких дітей простіше відучити від їх культури.

Проте, під політику захисту підлягали діти різного віку, в тому числі і новонароджені. Їх називали "ковдряні немовлята", оскільки медсестри прикривали їх ковдрою, щоб сховати від матерів, які так і не мали шансу вперше побачити свою дитину. Забирали і старших дітей.

"Ми з мамою, сестрою та тіткою були на пошті. Підійшли поліцейські та сказали, що везуть нас до Брума. Вони посадили нас та мам у машину. Ми почали їхати але через 10-15 кілометрів вони зупинилися і сказали нашим мамам виходити.

Ми із сестрою вчепилися за них, щоб нас не роз'єднали. Але поліцейські відтягнули нас і кинули назад у машину. Вони відштовхували матерів і поїхали. Моя мама і тітка бігли за машиною.

Ми кричали на задньому сидінні. Коли ми дісталися до Брума, вони посадили мене та сестру під замок. Нам було лише десять років. Ми там пробули 2 дні, а потім попливли на човні до Перта", - із свідчень про викрадення 1935 року. 

Дві долі 

У викрадених дітей були два варіанти долі: або усиновлення білою сім'єю, або дитинство у спеціальних установах разом із іншими дітьми-аборигенами. Усиновлення було кращим із варіантів. Дитина могла потрапити в люблячу сім'ю, отримати освіту та майбутнє у суспільстві.

Такою є Керол Кендел. Хоч вона називає своє дитинство щасливим, зараз вона поруч з іншими аборигенами бореться за визнання злочинів проти "Викрадених поколінь". 

Діти з іншою долею, потрапляли у спеціальні установи — окремі для хлопців та дівчат. Там дітей позбавляли їх імен. Натомість їм присвоювали цифри. Дітей жорстоко карали, якщо вони говорили рідною мовою.

"Нам кожному вручили піжаму з номером, а також сорочку та шорти. Я був номером 33. Не Біллом. Навіть не Саймоном. Просто номер 33", — Біл Саймон, викрадений у десять. 

Діти до дев'яти вчилися писати, читати та рахувати. В установах була дисципліна, за недотримання якої карали. За обмочування ліжка хлопці цілу ніч стояли прив'язані до дерева.

Виконавцями покарань часто були самі хлопці. Кожен повинен був ударити покараного. Якщо відмовлявся, то також відбував покарання. Рой Стюарт, викрадений у 3 роки, пригадує як він закопував тіла хлопчиків, яких добили до смерті п'яні наглядачі. 

 

Навчання дітей в установах 

Хатні працівниці та фермери

Після початкової школи діти отримували спеціалізовану освіту. Дівчата вчилися бути хатніми працівницями, а хлопці — працівниками на фермі. 

Влада забирала дітей, під виглядом, що ті живуть в неналежних умовах. Однак часто діти недоїдали чи голодували вже під наглядом білих австралійців.

"Іноді вночі ми плакали від голоду. Нам довелося ритися на міському смітнику, їсти старий хліб, розбивати пляшки томатного соусу та облизувати їх", — свідчення аборигена із звіту "Повернути їх додому".

 
Діти "Викраденого покоління" в навчальній установі
Newspix / Rex Features / REX - Sipa

У 15років викрадені діти застосовували отримані знання на роботі. Вони працювали з 6 ранку до 10 вечора, сім днів на тиждень.

Викрадені аборигени заразом вирішили іншу проблему Австралії — нестача дешевої робочої сили. Аборигени працювали задешево, а часто і безплатно.

Зараз навіть існує поняття "викрадена зарплата". Держава вказувала тубільцям де їм жити та працювати до 21. Лише після цього вони ставали вільними. 

"Повернути їх додому"

26 травня 1997 року став важливим днем на шляху визнання проблем "Викрадених поколінь". У Федеральному парламенті представили звіт "Повернути їх додому".

Це результат національного розслідування, у фокусі якого примусове відбирання дітей-аборигенів у їх батьків. Вперше в історії викрадених автралійців це визнали публічно. Це також перше засудження урядових дій. Їх у звіті назвали геноцидом.

Отримай компенсацію, якщо зможеш

Валері Лінов, яку згвалтували у 15, стала першою представницею "Викраденого покоління", яка отримала компенсацію за злочини, вчинені проти неї.

"Я хочу, щоб мою історію почули.Я надто довго тримала це в собі. Я хочу, щоб усі знали, що сталося з дітьми-аборигенами минулого століття, адже це була жорстока епоха". Вона отримала 35000 американських доларів. Це сталося у 2002 році. Через шість років її запросили до парламенту, де перед нею вибачився у прямому ефірі прем'єр-міністр Австралії. 

 
Пряма трансляція виступу прем'єр-міністра Австралії Кевіна Руда в парламенті у 2008 році, коли він вибачився перед "Викраденими поколіннями"
reuters

Теоретично кожен із "Викраденого покоління" може отримати компенсацію. Проте зібрати всі документи доволі важко через давнину подій. Проблемою також може бути судова система. До прикладу, в одному із штатів суд може розглядати справи лише трьохрічної давності. 

"Дуже багато аборигенів у похилому віці думають, чи відчувають себе білими. Щодо мене... можливо, ви намагалися виховати мене, як білу жінку, але ви забули одне: колір моєї шкіри. І він чорний", — говорила Валері Лінов у суді. 

Що "думає" Австралія

Після публікації звіту "Повернути їх додому" у 1997 році в Австралії провели соціологічне опитування, де запитали, чи повинен федеральний уряд вибачатися перед представниками "Викраденого покоління". 

Насправді причиною такої низької підтримки пам'яті про "Викрадені покоління" може бути не байдужість, а радше необізнаність австралійців щодо цієї проблеми. 

 
Марш за визнання прав представників "Викраденого покоління"
stopstolengerations.com.au

***

Сьогодні в Австралії 745 000 представників корінних народів. Це 3% населення. Більшість (43%) живуть у районних центрах. Ще третина в інших містах. Все ж лишається певна частка населення, які живуть відокремлено від суспільства як і колись. 

Можливо, для австралійського суспільства політика захисту аборигенів була успішна. Країна отримала дешеву робочу силу із базовою освітою та певним чином інтегрувала аборигенів у "цивілізоване" суспільство.

Проте, політика захисту була негуманна та мала значний психологічний ефект на дітей-аборигенів та їх батьків.

Наслідки відчутні і сьогодні. 80% самогубців серед молоді - аборигени. Відсоток ув'язнених серед тубільців в 13 разів більший ніж серед інших австралійців.

Діти викрадених аборигенів більш схильні відчуватис стрес, дискримінацію щодо себе, пропускати школу та оцінювати стан здоров'я як незадовільній у порівнянні із дітьми невикрадених аборигенів.

Минулого століття Австралія показала, якою для неї була цінність життя. Сьогодні окремі політики та парламент Австралії вибачилися за урядові дії тих часів. Та самого вибачення може бути замало, потрібні урядові дії.

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб