Таємниця смерті Яна Масарика

На світанку десятого березня 1948 кочегари Ян Мерксбауер та Ян Помезний, котрі працювали в Чернінському палаці в Празі, йшли знімати державний прапор з будівлі МЗС Чехословаччини. Повертаючись через подвір’я палацу, Мерксбауер побачив, що під вікнами на подвір’ї лежить нерухоме тіло. Кочегар впізнав міністра закордонних справ, сина Президента-визволителя – Яна Масарика. Мерксбауер побіг до чергового вахтера: «Там лежить Масарик, він мертвий!». Так почалася історія, яка до сьогодні є предметом розслідувань і досліджень. Справа Яна Масарика оточена таємницями та рядом загадкових смертей. На питання «Як помер Ян Масарик?» офіційне слідство досі не може дати однозначної відповіді.

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.



В тіні батька

Родина Масариків була нестандартною для чеського суспільства кінця ХІХ століття. Глава сім'ї, професор філософії Карлового університету Томаш Масарик користувався в сімейному колі беззаперечним авторитетом.

Його дружина, Шарлотта Ґаріґ, була американкою, походила з заможної та релігійної родини.Четверо дітей подружжя Масариків, дочки Аліце та наймолодша Ольга, а також двоє синів Герберт і Ян – виростали в атмосфері материнської релігійності та інтелектуалізму батька.

Попри те, що авторитет старшого Масарика не піддавався сумнівам, вдома не панував патріархат. Масарики гармонійно доповнювали один одного. Для дітей атмосфера була настільки демократичною, наскільки це було можливим на зламі ХІХ і ХХ століття в Габсбурзькій імперії.

Молодший син Ян згадував, що в дитинстві міг бути присутнім на дискусіях дорослих, які часто збиралися в професорському домі, він міг бавитися в кабінеті батька поки той працював, чи "їздити" на велетенських книгах Аристотеля, які читав його батько. Авторитет Томаша Масарика не тяжів на родиною, він височів над молодшими Масариками.

Для молодшого сина Яна відносини з батьком стали лейтмотивом всього його життя. Боротьба, опозиція, любов, дружба, прагнення визнання – всі ці мотиви їхніх відносин так чи інакше впливали на поведінку Яна Масарика.

Першою свідомою чи несвідомою реакцією Яна Масарика на авторитет батька був юнацький бунт. Молодий Масарик був поганим учнем і студентом. Вчителі відзначали здібності та інтелігентність учня, проте системно вчитися він не хотів.

Шкільні роки Яна Масарика вирізнялися нестабільністю – він чергував відмінні оцінки з проваленими іспитами. Ситуація підігрівалася й суспільною атмосферою – Т. Масарик, який сьогодні є беззаперечною іконою чеської історії, в кінці ХІХ століття далеко не завжди сприймався однозначно.

У 1899 році він один з небагатьох заступився за Леопольда Гілснера під час тзв. "Гілснеріади", коли в Австро-Угорщині почалося антисемітське гоніння на відьом. Це викликало обурення більшості населення.

Томаш Масарик потрапив під шквал критики, як і члени його сім'ї. Син майбутнього президента бунтував по-своєму, провалюючи шкільні іспити. Наближалися випускні іспити і родина Масариків опинилася на порозі неабиякої ганьби – син університетського професора міг просто не скласти екзамени.

Ян Масарик з батьком, Президентом-визволителем Томашем Масариком
Ян Масарик з батьком, Президентом-визволителем Томашем Масариком
Джерело: kafkadesk.org

Після декількох спроб перенести іспити, родина Масариків, врешті, вдалася до нестандартного кроку – батько прийняв рішення відправити Яна в Америку, щоб той навчився самотужки давати собі раду в житті.

У 1906 році, у віці 20 років Ян Масарик, так і не склавши випускні екзамени, сів на корабель до США, де він за задумом родини, мав навчитися дорослого життя.

Заокеанська подорож Яна Масарика, яка тривала сім років, не стала втіленням "американської мрії". Майбутній дипломат працював спершу на пошті, згодом на заводі.

Сам молодший Масарик любив згадувати, що саме тоді в Америці він навчився азам дипломатії, спілкуючись з простими робітниками в американських фабриках. Проте справжньої самостійності Масарикові досягти не вдалося.

Ян працював на фабриці Bridgeport в штаті Коннектикут, яка належала приятелеві його батька – американському філантропові Чарльзові Крейну. Окрім цього, листи Шарлотти Масарик з цього періоду свідчать про те, що Ян отримував й фінансову підтримку від матері, жив почергово в своїх тіток по материній лінії.

Водночас, робота на фабриці і власний дохід, дозволили юному Масарикові заглибитися в богемний спосіб життя. Ян Масарик був комунікабельним, інтелігентним, любив жартувати і прекрасно грав на фортепіано, завдяки чому став улюбленцем багатьох богемних товариств в США.

Візит до Америки мав неоднозначне завершення. Лист з фабрики в якій Масарик працював, свідчить про не найкраще виконання Яном своїх службових обов'язків. У 1912 році році Масарика відправили у Вайнленд, у школу для особливих дітей.

У свої 27 років Масарик вже не був дитиною, але в цьому санаторії отримав лікування та відпочинок. Тут йому діагностували гебефренію – легку форму шизофренії.

Щоденникові записи з цього періоду свідчать про сум'яття молодого Масарика – він визнає себе брехуном і страждає від того, що не достойний носити прізвище свого батька. В санаторії його відвідує матір, і після декількатижневих вмовлянь, син погоджується повернутися на батьківщину.  



Ян Масарик обрав, мабуть, максимально невдалий час для повернення в Австро-Угорщину. Під час І світової війни сім'я Масариків опинилася в парадоксальному становищі.

Глава родини, Томаш Ґаріґ Масарик виїхав з країни і весь свій дипломатичний хист спрямував на руйнування імперії та встановлення нової держави Чехословаччини.

Його дочка Аліце була ув'язнена у Відні, за підозрою у приховуванні архіву "державного зрадника". Старший син Герберт, талановитий художник, заразився тифом і помер у 1915 році. Шарлотта Масарик залишалася в Празі.Її син Ян пішов служити в Австро-Угорське військо, зі своїм підрозділом перебуваючи, зокрема, й на галицькому фронті.

Ян Масарик закінчив війну у статусі лейтенанта і з медаллю другого ступеня за відвагу, хоч, з його власних слів, за всю війну "не вистрілив жодного разу".

Повернення Т. Масарика в Прагу стало справжнім тріумфом. Неперевершений дипломатичний талант і багаторічна праця Томаша Масарика принесла свої плоди.

У жовтні 1918 року Чехословаччина оголосила незалежність, а Ян Масарик відтепер став сином першого президента незалежної країни. Родина Масариків переселилася на Празький Град – історичну резиденцію чеських королів.



"Тримайся Бенеша"

Після багатьох років в Америці та на війні, Ян Масарик вільно володів англійською, німецькою та словацькою мовами, розмовляв також польською та угорською. Компанійський, інтелігентний, з хорошим почуттям гумору – на перших порах молодший Масарик був просто "сином президента", комунікатором між батьком та важливими гостями.

Його роль "придворного дипломата" з часом трансформувалася в офіційний статус – Ян Масарик поступив на дипломатичну службу. На короткий термін молодшого Масарика знову відправили в США виконувати обов'язки посла, згодом він працював секретарем міністра закордонних справ Едварда Бенеша, а з 1925 року отримав посаду посла Чехословаччини в Лондоні.

Ян Масарик з президентом Едвардом Бенешем
Ян Масарик з президентом Едвардом Бенешем
Джерело: radio.cz

Ян Масарик не був звичайним послом. Прізвище накладало на нього неабияку відповідальність. Водночас, більш відданого дипломата годі було знайти: Ян Масарик не лише представляв Чехословаччину, його держава була втіленням батькової мрії, його життєвим проєктом.

Ян Масарик робив все для того, щоб тримати високу марку свого прізвища і не підвести батька. Як у Вашингтоні так і в Лондоні, Масарик користувався популярністю – його нестандартна гостра риторика та жвавий характер добре сприймалися у вищих колах суспільства.

В грудні 1935 року старіючий Президент-визволитель подав у відставку. Батько з сином особливо зблизилися після смерті Шарлотти Масарик у 1923 році.

Ян Масарик жваво листувався з батьком не лише на дипломатичні теми і часто їздив в Прагу провідати останнього. Деякі історики стверджують, що вже в кінці 1930-х років серед політичних кіл точилися дискусія щодо наступника Т. Масарика, і не в останню чергу обговорювалося й ім'я Яна Масарика.

Проте безсумнівним фаворитом був Едвард Бенеш – багаторічний міністр закордонних справ, найближчий соратник першого Президента, чия бездоганна дипломатія зіграла величезну роль у становленні Чехословаччини, як держави.

Едвард Бенеш став новим президентом Чехословаччини і продовжувачем масарикової традиції. Ян Масарик не лише працював з Бенешом в міністерстві, сім'ї Бенешів та Масариків пов'язувала багаторічна дружба, тож тандем Бенеш-Масарик мав продовжитися і в майбутньому.

Коли у 1937 році помирав перший Президент, він сказав синові: "Тримайся Бенеша, ти йому потрібен, а він тобі". Для Яна Масарика настанови батька були священними. Окрім того, Ян звик орієнтуватися на когось, протягом всього свого життя він перебував в тіні виразніших особистостей.

Тож"триматися Бенеша" для молодшого Масарика було не лише останньою настановою батька, а й цілком комфортною позицією. Томаш Ґаріґ Масарик помер 14 вересня 1937 року. На його країну чекали буремні і трагічні часи.



"Іменем, яке я ношу…"

В кінці 1930-х років Ян Масарик опинився на одному з ключових постів для чехословацької дипломатії. Саме в Лондоні приймалися доленосні рішення для його держави. Перед лицем німецької загрози, Масарик шукав британської підтримки, його хист пропагандиста та ритора працював на повні оберти.

Проте Чехословаччина апріорі знаходилася в безнадійній ситуації. Ані Великобританія, ані Франція попри договори, не бажали втручатися в німецьку агресію.

Відома теза Невіла Чемберлена "наскільки страшним, фантастичним і неймовірним є факт, що ми мали би копати окопи і приміряти протигазові маски через суперечку в далекій країні між народами, про які ми нічого не знаємо".

Ці слова британський прем'єр сказав 27 вересня 1938 року. Вже через три дні Чемберлен повернувся з Мюнхена в Лондон, заявивши, що "привіз мир для нашого часу". Англійці святкували.

Радянський посол в Великобританії Іван Майський у своїх щоденниках згадував, що 30 вересня бачився з Масариком, і той зі сльозами на очах заявив, що "його країну продали в рабство німцям".

Розпач Яна Масарика можна зрозуміти – Європа не лише зрадила його країну, Чехословаччина була втіленням мрій його батька. І зараз розпадалася на очах. Ані він, ані Едвард Бенеш нічого не могли вдіяти.



Після окупації Праги та встановлення протекторату Чехії та Моравії, саме в Лондоні була створена тимчасова чехословацька влада. Ян Масарик плече в плече з Едвардом Бенешом бився за свою країну на дипломатичному фронті.

Роки війни стали для Яна Масарика зоряним часом. Як міністр закордонних справ в екзилі він взяв на себе пропагандистську місію. Майже два воєнні роки Масарик сумарно знову провів у США, де роздавав інтерв'ю, читав лекції та зустрічався з дипломатами. Його прізвище відкривало багато дверей.

В 1942 році відбулася одна з найбільших трагедій в новітній історії Чехословаччини. Після вдалого атентату на Рейнгарда Гейдріха, виконаного чехословацькими агентами, німецькі окупанти зрівняли з землею містечко Лідіце з усіма його жителями.

Масакр глибоко травмував міністра. В промовах Масарика, зазвичай схильного до половинчастих рішень та маневрувань, звучала рішучість і жорстокість. Масарик закликав до бомбардувань німецьких міст та цілковитого винищення німців.

Водночас ця трагедія дала можливість зблиснути ще одному таланту Яна Масарика – разом зі співачкою Ярмілою Новотною Масарик, як піаніст, записав альбом чеських народних пісень "Лідіцкі пісні" (Lidické písně), який користувався значною популярністю.

Ярміла Новотна та Ян Масарик записують альбом народних пісень, 1942 рік
Ярміла Новотна та Ян Масарик записують альбом народних пісень, 1942 рік
Джерело: pametnaroda.cz

Вершиною діяльності Яна Масарика в час війни стали ефіри на Радіо BBC. Ці передачі транслювалися в окупованій Чехословаччині й надавали підтримку людям в окупації.

Ян Масарик був справді видатним промовцем, який вмів говорити народною мовою і подобатися аудиторії. Окрім цього спрацьовувала магія прізвища – до поневоленого народу звертався Масарик.

Перший ефір 8 вересня 1939 року Масарик-молодший почав словами: "Іменем, яке я ношу, присягаюся, що ми виграємо цей бій і правда переможе!".

Ефіри тривали протягом всієї війни, Масарик невтомно підбадьорював своїх співвітчизників. Після поразки Німеччини Ян Масарик повернувся в Прагу у 1945 році, як чи не найбільш популярний політик разом з Едвардом Бенешом.



Васали Радянського союзу

"Після семи довгих років я повертаюся додому, до мами, до Чехословаччини. Ви вільні, у вас багато потреб, я знаю. Будемо працювати. Ми будемо піклуватися про те, щоб ви отримали якомога більше їжі та інших речей.

Але я не переживаюза вас – якщо ви витримали те, що випало на вашу долю, цей перехідний період ви також витримаєте. Впевнений, що вже за декілька місяців республіка працюватиме так як має. Не просіть мене говорити далі, бо я розплачуся. Я щасливий, що знову вдома."

Це перші емоційні слова, які Ян Масарик сказав журналістам після того, як приземлився в празькому аеропорту 30 липня 1945 року. Суспільство було сповнене надій на краще майбутнє, і Ян Масарик, як найближчий товариш та співробітник президента Едварда Бенеша, мав втілити ці сподівання.

Проте майбутнє було не таким райдужним. СРСР поступово посилював тиск на Чехословаччину, маючи намір підпорядкувати її своєму впливу. Якщо президент Бенеш активно співпрацював зі Сталіном ще в час війни, то для Яна Масарика східний вектор розвитку не був таким очевидним.

Ян Масарик
Ян Масарик
Джерело: zpravyaktualne.cz

Міністр закордонних справ виростав в демократичних традиціях Першої республіки і визначальну частину свого життя провів у США та Великобританії. Орієнтир на Захід в Масарика був цілком природнім.

Водночас, перед Масариком завжди у важливі моменти його життя поставало питання "що б зробив мій батько?". Емоційна нестабільність та невміння проштовхувати власну думку сприяли тому, що Масарик підпорядковувався волі сильніших особистостей. Зрештою, батько просив "триматися Бенеша". Тож Масарик-молодший слідував логіці Президента.

В повоєнні роки чехословацькі лідери мали достатньо підстав, щоб засумніватися у щирості радянських намірів. Коли в 1947 році Сталін авторитарно зупинив участь Чехословаччини в плані Маршала, Масарик був шокований.

"Я їхав як міністр закордонних справ незалежної держави, а повернувся як васал Сталіна" - такі слова приписують Яну Масарику після московського візиту, під час якого був озвучений ультиматум щодо плану Маршала. Чи справді Масарик сказав таку фразу чи ні, але вона відображала реальний стан справ.

В лютому 1948 року ситуація остаточно вийшла з під контролю. Комуністична партія Чехословаччини пішла в наступ. Захопивши владу в силових структурах та озброївши своїх прихильників, комуністи на чолі з Клементом Готтвалдом готували перейняти всю владу в країні.

Демократичні партії вигадали "рятівний" маневр– 12 міністрів подало у відставку. Демократи очікували, що президент Бенеш не прийме їхню відставку й оголосить позачергові вибори. Для прихильників демократії шокуючим став факт, що Ян Масарик не приєднався до них. В момент кризи, коли кожна заява була на вагу золота.

Читайте також: Лютнева драма президента Бенеша

Питання, чому Ян Масарик не приєднався до демократів під час доленосних подій лютого 1948 року, досі залишається предметом спекуляцій. Можна говорити про ряд причин.

По-перше, 12 міністрів координували свої дії, проте з Масариком не радилися. Це могло боляче торкнутися амбітного дипломата. Згідно зі спогадами особистого секретаря Масарика, коли 20 лютого йому повідомили телефоном про масову відставку, міністр закордонних справ лише прогарчав в трубку "Ідіоти!".

Відомо, що Ян Масарик зустрівся з президентом Бенешом і питався, як йому вчинити. Масарик-молодший не вперше намагався сховатися за авторитетом досвідченішого колеги. Проте Бенеш відмовився обговорювати це питання, заявивши, що в нього є власна голова на плечах.

Ян Масарик
Ян Масарик
Джерело: zpravyaktualne.cz

Деякі свідки розповідали, що після розмови з президентом Масарик навіть розірвав вже готову заяву про власну відставку. Спекулятивним залишається й твердження, що Ян Масарик подумував над власною роллю в майбутньому: було очевидним, що важко хворий Бенеш вже недовго буде Президентом.

Син Т. Масарика мав власну президентську амбіцію. Водночас, компанійський Масарик підтримував приятельські відносини з комуністичним лідером Готтвалдом.

Сукупність цих й можливо невідомих нам факторів, разом з природньою нерішучістю Масарика-молодшого, врешті, спричинилися до того, що Ян Масарик залишився в уряді.

Якою б не була його мотивація, фактом залишається, що в лютому 1948 року Ян Масарик відступився від батьківської обіцянки допомагати Бенешові.

Старіючий президент залишився сам на сам з комуністами і програв. 25 лютого 1948 року комуністи захопили цілковиту владу в Чехословаччині. І Ян Масарик, син Президента-визволителя, творця демократичної Чехословаччини, був в оновленому комуністичному уряді.

Молодший Масарик, без сумніву, був людиною нерішучою, емоційною та не завжди врівноваженою, зі схильністю до гедоністичного способу життя. Водночас, міністр мав гострий розум, і не міг не усвідомлювати, куди рухається його країна.

Його публічні виступи 1947-1948 років пронизані надмірною лояльністю до комуністичного режиму, яка, подекуди, межувала з самобичуванням. "В 1918 році в Чехословаччині відбулися безкровні зміни, теж саме відбулося й зараз" говорив Масарик 29 лютого 1948 року в інтерв'ю для французького видання l'Ordre.

Напередодні публікації цього інтерв'ю, взявши участь в огляді підрозділів "Народної міліції" в центрі Праги, Ян Масарик звернувся до натовпу: "Хочу вам оголосити своє кредо – я йду з народом за будь-яких обставин. Якщо б я поводився по-іншому, мій батько б перевертався в труні".

Абсурдність цих тверджень мусила бути зрозумілою й самому Масарикові. Прирівнювати Першу республіку Томаша Масарика до комуністичного терору, який розпочинався на його очах, було божевіллям. Тим більше для Яна Масарика, для котрого прізвище батька та його заповіт були сакральними протягом усього життя.



В приватних розмовах Масарик говорив геть протилежне: "Я не можу перед парламентом виголосити цю програму!" чи "це не уряд – це якийсь жах". В будь-якому разі, для нерішучого Масарика в лютому 1948 року настали важкі часи.

Під примусом він був змушений звільнити ряд своїх довголітніх працівників. Багато друзів засудили і відвернувся від нього. На міжнародному рівні ситуація була не кращою – традиційні західні партнери та друзі не розуміли, що син Т. Масарика робить у комуністичному уряді.

Візити в улюблені США не приносили полегшення. Ще у вересні 1947 року міністр відбув до Америки з офіційним візитом. Ян Масарик, який колись був в дружніх відносинах з президентом Рузвельтом та вечеряв з Вінстоном Черчілем, давно звикся з думкою, що має своє особливе місце у світової політиці.

Проте цього разу президент Трумен відмовився з ним зустрітися. За іронією долі, його з прохолодою прийняв той самий держсекретар Джордж Маршал. Після півгодинної розмови Маршал відмовив Масарику у всіх його проханнях про співпрацю та позики.

Міністр закордонних справ повертався в Чехословаччину ні з чим. В листопаді 1947 році New York Herald Tribune описала чеську демократію наступним чином: "Бенеш старий і хворіє, а Ян Масарик товстуватий чоловік, який гарно жартує".

Після лютневого перевороту ситуація лише погіршувалася – Захід резонно не вірив в чехословацьку демократію під керівництвом комуністів.

Що міг робити Ян Масарик, після того, як сам себе загнав в таку ситуацію? Варіантів було декілька. Є підстави вважати, що Масарик зважував політичну кар'єру. Проживши все життя як безпартійний, Масарик-молодший зважував варіанти вступу в політичну партію і роботу в парламенті.

Передусім мова йшла про соціал-демократичну партію. Міністр справді мав величезну підтримку в суспільстві, яку можна було монетизувати в рейтинги політичної партії. Водночас, Масарик подумував й над заснуванням власної партії.

Не полишали Масарика й президентські амбіції – після відставки Едварда Бенеша він міг би зайняти місце, яке колись займав його батько. Таким чином, він міг би бодай символічно зрівнятися з Томашем Масариком.

Ян Масарик
Ян Масарик

Друзі та співробітники Масарика пригадували, що в лютому 1948 року він часто говорив про еміграцію до США чи до Лондона. Повернутися у вигнання було цілком реальним сценарієм для Масарика, зв'язків на Заході та досвіду роботи в екзилі йому не бракувало ще з воєнних часів.

Проте, це був не єдиний вихід, над яким думав міністр. Масарик був свідомий прірви, над якою стояла його держава, і своєї відповідальності за цю ситуацію. Тому на початку 1948 року Ян Масарик неодноразово говорив про самогубство.

Попри внутрішню драму, яку переживав Масарик, він продовжував працювати. Ще 9 березня 1948 року міністр поїхав в місто Сезімово Усті, де знаходилась резиденція президента і представив Бенешові нового польського посла.

Ввечері Масарик повернувся у свою квартиру в Чернінському палаці. Повечеряв і сів працювати над завтрашнім виступом в уряді – 10 березня мало відбутися офіційне фотографування нового кабінету міністрів. Масарик попросив свого асистента розбудити його зранку.



Таємниця палацового подвір'я

Що саме трапилося вночі з 9 на 10 березня 1948 року в Чернінському палаці вже понад 70 років залишається загадкою. Тіло Яна Масарика знайшли на подвір'ї під вікнами його квартириблизько 6.30 ранку.

Відтоді смерть Масарика обросла різними теоріями та здогадками, протягом років різні люди зізнавалися у його вбивстві, деякі друзі наполягали на самогубстві, слідство відкривалося чотири рази і знову було відкрите в кінці 2019 року.

У справі Яна Масарика надто багато суперечностей, невирішених запитань та (не)випадково померлих свідків, щоб можна було одну з теорій визначити, як безсумнівно вірну. Спробуємо викласти факти та аргументи найбільш поширених теорій.

Тіло Яна Масарика на подвір'ї Чернінського палацу, 10. Березня 1948 року
Тіло Яна Масарика на подвір'ї Чернінського палацу, 10. Березня 1948 року
Джерело: minulost.cz


Факти:

Приблизно o 5.00 кочераги Ян Мерксбауер та Ян Помезни знаходять тіло Яна Масарика на другому подвір'ї Чернінського палацу під вікнами квартири, в якій жив міністр на четвертому поверсі.

Протягом години всі відповідальні органи (швидка допомога, держбезпека, поліція) отримують інформацію. О 6.15 лікар Карел Горак констатує, що Масарик мертвий.

При цьому водій швидкої допомагає лікареві перевернути тіло Масарика на спину. Згідно зі свідчень, спершу тіло Масарика лежало на лівому боці, із зігнутими колінами, стопи потрощені, дрібні кістки лежали навколо. Тіло знаходиться приблизно 2,5 метри від стіни. Масарик вдягнений у смугасту піжаму навиворіт. Вздовж живота знайдено невеликі поранення.  

О 7.30 приїжджає поліцейський лікар доктор Йозеф Теплий, щоб зробити офіційний огляд тіла. Поліція закриває простір палацу. Після фотографів та криміналістів о 7.45 приїжджає міністр внутрішніх справ Вацлав Носек.

Прямо на місці він передає справу держбезпеці замість кримінальної поліції. Він же зупиняє огляд тіла попри протести лікаря Йозефа Теплого, котрий наполягає на проведенні судового розтину. О 8.00 тіло Яна Масарика переносять в його квартиру.

О 8.30 працівники держбезпеки починають огляд квартири Масарика. Встановлено, що через велику кількість людей, яка пересувалася квартирою, ряд відбитків пальців та слідів знищено. В помешканні безпорядок – ліжко не застелене, у ванній кімнаті знаходяться дві подушки під вікном.

В попільничці декілька недопалків з різних видів цигарок. На підвіконнику в кабінеті Масарика знайдено сліди випорожнення. Жодного заповіту чи передсмертної записки немає.

Вже о 14. 00 того ж дня на засіданні уряду міністр Носек виголошує, що Масарик вчинив самогубство.Офіційний розтин розпочався лише через годину.

Спальня Яна Масарика зранку 10 березня 1948 року
Спальня Яна Масарика зранку 10 березня 1948 року
Джерело: moderni-dejiny.cz


Версія 1: Самогубство

Єдиною версією слідства в 1948 було самогубство. Не лише слідчі схилялися до такої думки, а й ряд друзів Масарика. Зокрема, на версії самогубства все життя наполягав особистий секретар Масарика Антонін Сум.

Він стверджував, що ранкове фотографування членів нового уряду було для міністра останньою краплею, і того вечора Масарик сказав двозначне "туди я вже не піду".

Сум не єдиний, кому Масарик говорив про можливе самогубство протягом останнього місяця свого життя. Суїцидальні думки разом із емоційною лабільністю дипломата справді дають можливість припускати, що Масарик міг добровільно піти з життя.

Водночас, приготування до наступного дня (зокрема підготовлення промови) вказує, що Масарик не сприймав вечір 9 березня як останній. Не було знайдено ані заповіту, ані прощальної записки. Але головна проблема версії самогубства – розташування тіла Масарика.

Розтрощені стопи не залишають сумнівів, що він падав з вікна ногами вниз. Положення тіла на спині (чи на боці) вказує на те, що міністр мав вилізти з вікна обличчям до квартири і таким чином стрибнути.

Водночас поранення на животі свідчать, що Масарик мав би падати впритул до стіни (рани заподіяні тертям об стіну), що було б вкрай незвичним способом вчинення самогубства.





Версія 2: Вбивство чи нещасний випадок

Прямих доказів вбивства не було знайдено, проте ряд обставин вказує на суперечності у справі. Головний аргумент наведений вище – це положення тіла після падіння.

Слідство в 1993-95 роках встановило, що первинно тіло знаходилося на відстані 2,5 метрів від стіни та майже 1,5 метри ліворуч від вікна ванної кімнати.

Ця обставина трактувалася слідчими як ситуація, за якої Масарик з тих чи інших причин виліз з вікна і зробив декілька кроків по карнизу ліворуч. Не втримавши рівновагу, міністр зірвався і впав вниз, що відповідало б пораненням на животі.

Водночас, тіло б мало б знаходитися ближче до стіни. Цією логікою керуються й прихильники нещасного випадку. Згідно їхнього переконання, Масарик мав звичку вночі курити сидячи на підвіконнику.

Раптово втративши рівновагу, він міг просто випасти з вікна. Цим пояснювалися б й випорожнення на підвіконнику. Водночас, положення тіла вказує, що Масарик мав би випасти з вікна спиною до подвір'я.

На версію вбивства вказують деякі суперечливі свідчення. Згідно зі слів одного з криміналістів, лікар Йозеф Теплий ще при огляді тіла йому сказав, що виключає самогубство.

Проте за наполяганням міністра Носека, який прямо питався "скільки часу триватиме встановити, що це було очевидне самогубство?", лікар записав необхідне рішення.

Коли лікаря Теплого через декілька днів знайомий запитав, чи він знає, як все було насправді, Теплий загадково відповів: "головне, що вони знають, як все було". Через декілька місяців доктор Йозеф Теплий, за офіційною версією, скоїв самогубство отруївшись газом на роботі через сімейні обставини.

Вікно у ванній кімнаті квартири Яна Масарика сьогодні
Вікно у ванній кімнаті квартири Яна Масарика сьогодні
Джерело: radio.cz



Версія 3: НКВД чи Держбезпека

Вузловим питанням для подальшого розслідування справи Яна Масарика залишалося:"чи був він сам у своїй квартирі вночі з 9 на 10 березня 1948 року?". Докази присутності інших осіб в квартирі залишилися лише непрямі. Оскільки справу одразу ж відібрали в професійних криміналістів і передали Держбезпеці, багато доказів було втрачено.

Держбезпека (StB) станом на 1948 рік була сформована нещодавно, її працівники відзначалися ідеологічною відданістю партії, але цілковитим браком досвіду в кримінальних справах.

Тому не були зняті всі відбитки пальців. З цигарок, які знайшли в квартирі не були відібрані біологічні матеріали. Деякі сліди були в прямому сенсі "затоптані" співробітниками держбезпеки.

Окрім неприбраної квартири, яку різні свідки трактували по-різному, від слідів боротьби до по-банальну побутову неохайність міністра, про присутність чужинців в квартирі існують декілька свідчень.

Павел Страка, тзв. "журнальний службовець", який тієї ночі був в палаці, не був заслуханий слідчими в 1948 році. Його свідчення додані після поновлення слідства в 1968 році і можуть становити неабиякий інтерес.

Згідно слів Страки, він знаходився в канцелярії палацу, до його обов'язків належав контроль комунікації міністерства. Павел Страка прийшов на роботу о 18.00, о 22.00 він перевірив телефони – зв'язок в палаці був справним і він ліг на диван подрімати.

Приблизно о 23.00 його розбудив шум кроків за дверима та звук колони машин на Лоретанскій площі перед палацом. Спробувавши подзвонити вахтерові, Страка зрозумів, що телефони відключені, а сам він замкнений у своїй кімнаті.

Біля другої години ночі колона машин виїхала з палацу. Телефони знову запрацювали, двері були відімкнені. Страка побіг до головного входу, де чергував переляканий вахтер Ч. Козлік, котрий відмовився пояснювати, що відбулося. Через годину він повернувся до Козліка, який не пояснюючи нічого, вказав на друге подвір'я.



Там Страка знайшов тіло Масарика. Таким чином, він міг бачити тіло Яна Масарика за декілька годин до того, як його офіційно знайшли. Павел Страка одразу ж зателефонував своїй подрузі Ользі Шеінпфлюговій, і сказав, щоб зранку вона не вірила версії про самогубство Масарика, коли прочитає про це в газетах.

Вона підтвердила факт цієї розмови під час допитів 1968 року. Слідство, яке розпочалося в квітні 1968 року і розглядало версію вбивства, з очевидних причин було закрите наприкінці 1969 року без однозначних висновків.

Проте свідчень про присутність сторонніх людей тієї ночі в домі Масарика було більше. Якщо сприйняти це як факт, залишається питання, хто це міг бути і що саме відбулося.

Можливе вбивство Яна Масарика, без сумніву, мусило бути результатом співпраці НКВД та місцевої Держбезпеки. Чехословацькі агенти навряд чи зважилися б на таку операцію без відома Кремля. Водночас, без залучення місцевих агентів, провести таку спецоперацію в Празі було б складно.

Питання конкретного імпульсу та мотиву залишається слабким місцем цієї версії – чехословацькі комуністи навряд чи були зацікавлені в смерті Масарика.

Магія прізвища слугувала важливою ширмою для комуністичної влади, фактично легітимізувала її в цивілізованому світі. Водночас, якщо Ян Масарик справді планував втечу в еміграцію, це могло стати неабияким викликом для радянського правління.



Майор Августин Шрамм

Одна з головних версій, яка розглядалася слідством у 1968 році, була участь майора Августина Шрамма у вбивстві Масарика. Шрамм за війни був командувачем партизанських загонів і, судячи з архівних документів, агентом НКВД.

Його реальне становище та зв'язки значно перевищували формальні звання. Майор Шрамм був застрелений агентами Держбезпеки 27 травня 1948 року, менше як три місяці після смерті Масарика.

У квітні 1968 року капітан Вацлав Рочек, який в 1940-х роках працював в празькій тюрмі Рузинє, зголосився слідчим, що має інформацію про смерть Масарика.

За словами Рочека, його начальник Божівой Голвек на запитання про майора Шрамма відповів: "Вбивця Яна Масарика, але це тільки для тебе". Голвек обіцяв згодом розповісти подробиці, проте незабаром його знайшли мертвим у власному домі. За офіційною версією, Голвек отруївся газом.

Також Мірослав Хоц, який був звинувачений у вбивстві майора Шрамма, у тюрмі стверджував, що саме Шрамм вбив Масарика. Сам Мірослав Хоц був страчений за вироком суду у 1949 році.

Двоє людей, що також свідчили про участь Августина Шрамма у вбивстві Масарика, були його батько та син.

 
Меморіальна дошка майору Августину Шрамму, одному з ймовірних вбивць Яна Масарика, була встановлена в Празі у 1988 році. Після Оксамитової революції наступного року дошку зняли
Джерело: pametni-desky-v-praze.cz

За цією версією, в помешкання Масарика в ніч на 10 березня 1948 року вдерлася команда партизанів під командуванням майора Шрамма та проводила обшуки. Внаслідок конфлікту Масарик намагався втекти через вікно і впав з карнизу будівлі.

Зрештою, у 1969 році на основі відносно сумнівного алібі, майора Шрамма виключили як потенційного підозрюваного, хоча об'єктивність розслідування 1969 року сама по собі піддається сумніву.



Єлизавета Паршина

Версія участі НКВД отримала новий імпульс на початку 1990-х та 2000-х років. В кінці 1992 року в чехословацьке консульство в Берліні прийшов громадянин Росії І.В., який стверджував, що його матір була у складі команди НКВД, яка у 1948 році вбила Яна Масарика.

Журналіст Радіо Свобода Єфім Фіштейн в березні 1993 року опублікував статтю, в якій стверджував, що Леонід Паршин, російський емігрант в Німеччині, поділився з ним тотожною інформацією.

Його матір, Єлизавета Паршина, справді була агентом НКВД в Чехословаччині на зламі 1940-50-х років. Свідчення Паршиної записали чеські журналісти на відео для документального фільму. Пряма мова агентки НКВД Єлизавети Паршиної:

"Коли збираються старі соратники ще з часів війни, вони одразу починають один одному розповідати хто де бував. Наша робота любить тишу, про неї не можна говорити, ніхто вам не подякує. Але поговорити ж хочеться! Я, як жінка, можливо, ще б могла змовчати. Але чоловіки марнославні, вони хочуть себе продемонструвати.

І так це починається: "я був там, я зробив те і те". От Бєлкін мене й питається, де я була після війни? Я кажу, що була в Чехословаччині. Він відповідає "О, я теж там був, а що ти там робила?". Відповідаю, що нічого особливого, навіть не я Масарика з вікна викинула… На що він відповідає: "Ну, це без сумніву, я це точно знаю. Бо саме я викинув його з вікна".

Потім я йому сказала, що так і думала, що він не сам вистрибнув. Він каже: "Та звісно, ми ледве його випхали, такий це був солідний дядечко". Міхаіл мені розповів, що він записався до Масарика на аудієнцію на восьму годину зранку, і що вони викинули його з вікна разом з Бондаренком, його я теж знала".

Агент НКВД Єлизавета Паршина, котра стверджувала, що знає агентів НКВД, які вбили Яна Масарика
Агент НКВД Єлизавета Паршина, котра стверджувала, що знає агентів НКВД, які вбили Яна Масарика
Джерело: livelib.ru

Після оприлюднення цих свідчень, чеська сторона подала запит для проведення офіційного допиту, проте російська прокуратура відповіла, що Паршина тим часом померла, що з огляду на її поважний вік не викликало сумнівів чи подальших конспірологічних теорій. Водночас мотиви раптового зізнання Паршиної залишилися незрозумілими.



CIC і Ян Биджовський

Цілком альтернативну версію подій березневої ночі в 2017 році висунула дослідниця Вацлава Яндечкова. В січні 1950 року Ян Биджовський, вже протягом чотирьох місяців перебуваючи в тюрмі під наглядом Держбезпеки, на допитах спонтанно зізнався у вбивстві Яна Масарика.

Мовляв, ще у 1942 році його завербувала британська розвідка, і протягом років він працював їхнім агентом. Одне з завдань, яке він виконав було саме вбивство Масарика.

Биджовський був засуджений у іншій справі на 18 років ув'язнення. Коли відновилося слідство у 1968 році, Биджовський стверджував, шо таке зізнання з нього вибили під тортурами. З огляду на методи, якими Держбезпека зазвичай вела слідство, нічого дивного в цьому немає, тож історики у своїй більшості не сприймали цю теорію як вірогідну.

В. Яндечкова у своєму дослідженні вказує, що Биджовський знав ряд деталей з побуту Яна Масарика, які практично не можливо було дізнатися, не побувавши в нього вдома.

Проте ані доказів (окрім "зізнання" Биджовського), ані додаткових свідчень цієї теорії немає. Водночас, цілком незрозумілий мотив британської СIC для здійснення такої спецоперації. В Британії Масарик мав значні контакти і користувався пошаною в найвищих колах.



Лист Сталінові

Влітку 1948 року декілька західних видань (Schweizer Illustrierte Zeitung, Combat), опублікували "лист Яна Масарика", буцімто написаний 9 березня 1948 року. Капітан розвідки Іван Крилов перевіз його на Захід під час еміграції.

Лист нібито знаходився на столі Масарика і його під час огляду забрав міністр внутрішніх справ Вацлав Носек. Автор цього листа пише про традиції російсько-чехословацьких відносин, і підкреслює Сталінові, що в ці відносини він вклав свій моральний авторитет.

Водночас Масарик (якщо він справді був автором листа) закликав Сталіна "зупинити радянізацію Чехословаччини, поки ще є час".

Між дослідниками досі триває дискусія, чи є цей лист оригінальним і чи справді міністр писав цей текст. Зрештою, не до кінця зрозумілою є мета та головний посил тексту, в ньому йдеться про розпач над політичною ситуацією в країні і прохання зупинити триваючі процеси.

Чи цей лист призначався Сталінові, чи задумувався для посмертної публікації залишається загадкою, так само як і його автентичність. В будь-якому разі, офіційна експертиза під час слідства 1993 року визначили лист як фальшивку.

У справі смерті Масарика залишається багато деталей, які навряд чи будуть колись пояснені. До прикладу, слідчий Гоффман, провівши обшук квартири Масарика зранку 10 березня 1948 року, повернувся в будівлю держбезпеки, де сів за написання звіту.

Протягом роботи в нього за плечами стояв незнайомий чоловік і очікував на завершення звіту. Щойно Гоффман поставив свій підпис, чоловік забрав в нього документ і з єдиним словом "спасібо", вийшов з кабінету.

При відновленні слідства у 1968 році слідчий Гоффман підтвердив цю інформацію. Ці деталі не мусять вказувати на участь НКВД у вбивстві Яна Масарика, але доводять, що НКВД, як мінімум, пильно стежив і контролювало розслідування.

Про недовіру до слідства говорять і ряд дрібних (іноді відверто конспірологічних) досі незрозумілих фактів: чому Масарик був вдягнений в піжаму на виворіт? чому в труні на похороні Масарика біля правої скроні лежав букетик квітів? чому не були опитані всі присутні свідки? чому розслідування відібрали в досвідчених криміналістів і передали лояльним, але непрофесійний агентам Держбезпеки? чому вони не оглянули стрих над квартирою, де могли ховатися вбивці?  

Похорон Яна Масарика 13 березня 1948 року
Похорон Яна Масарика 13 березня 1948 року
Джерело: aktualne.cz


Слідство триває

Смерть Яна Масарика розслідували чотири рази: у 1948 році, 1968-1969, 1993-1996 та 2001-2003 роках. Наприкінці 2019 року слідство відновили вп'яте.

Перші розслідування важко вважати об'єктивними: у 1948 році єдиною версією слідства було самогубство, що й було офіційно підтверджено. У квітні 1968 слідчі розробляли різні версії, але після придушення Празької весни радянськими танками, наступного ж року розслідування дійшло до такого ж висновку.

У 1993-1996 роках за допомогою різноманітних експертиз було встановлено, що Ян Масарик падав не з вікна, а з карнизу. Тобто, з тієї чи іншої причини виліз і впав внаслідок нещасного випадку. Таким чином, слідство схилялося до версії, що Масарик втікав з кімнати перед небезпекою.

На початку 2000-х років експерти стверджували, що згідно з даними про розташування тіла, Масарик не міг самотужки вистрибнути з вікна. Слідство встановило факт вбивства, але водночас недостатність доказів для звинувачення третьої сторони.

З кінця 2019 року розслідування знову відновлене. В архівах були знайдені докази, що тіло Масарика перед першим фотографуванням перекладали, тому будуть проведенінові експертизи.

Дослідники, котрі вивчали механіку падіння Масарика, стверджують, що для його падіння не були обов'язковими втручання зовнішньої сили.

В справі Яна Масарика досі залишається багато "але", на які могли б дати відповіді пошуки в архівах.

Незалежно від того, що ж таки трапилося вночі з 9 на 10 березня 1948 року в Чернінському палаці, немає сумнівів, що важлива інформація знаходиться в російських-радянських архівах.

Повторні запити чеської сторони до відповідних служб РФ закінчуються безрезультатно. При цьому, окрім офіційних слідчих запитів, з листом до президента РФ Владіміра Путіна звертався й Антонін Сум, особистий секретар Яна Масарика, який все життя спростовує будь-які теорії про участь НКВД у смерті міністра.

Російська ж сторона або не реагує на запити, або ж надсилає повідомлення про те, що такі документи носять гриф "секретно". І допоки російські архіви мовчать, правду про смерть Яна Масарика навряд чи вдасться встановити.

Останній Шухевич

12 січня відзначають День українського політв’язня – як згадку про масштабні арешти українських дисидентів 1972 року. З цієї нагоди ІП публікує інтерв’ю з Юрієм Шухевичем – одним із «могіканів», що відбув в радянських ув’язненнях 36 років.

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!

Степан Бойко. Як дядько Шухевича захищав головного комуніста Волині

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».