Ворота в пекло

Ця колись красива вілла в Празі на вулиці Dělostřelecká (Гарматна) для багатьох стала воротами в пекло. Її історія – типова для багатьох інших будинків у Празі: побудована на радість родині успішного єврейського підприємця була націоналізована нацистами, а після війни відібрана радянськими спецслужбами та передана у власність радянським або чехословацьким комуністам.

 

Віллу в престижному районі Праги поряд з Празьким градом побудував Марк Розенталь з родини німецького виробника порцеляни та товарів домашнього вжитку Rosenthal. Мабуть, найвідомішим їхнім продуктом досі залишаються порцелянова перемикачі світла Berker Serie 1930.

Після гітлерівської окупації Чехословаччини в 1938 році тут знаходилося Головне управління з питань еміграції євреїв, яке видавало – чи то пак продавало за великі кошти – дозволи на еміграцію єврейських родин за кордон.

Його засновником був Адольф Айхманн, гроза всіх чеських і австрійських євреїв, якого після війни стратили в Ізраїлі в 1962 році через повішення, а прах розвіяли в морі далеко від берега.

Окрім вирішення питання виїзду євреїв, управління також займалося складання списків чеських євреїв, підготовкою їхнього перевезення до концентраційних таборів у Польщі та виселенням до гетто в чеському містечку Терезін.

 
Адольф Айхманн

У серпні 1942 року, коли закінчилися євреї, які могли собі дозволити викупити свободу та еміграцію, установа змінила назву на Центральне управління вирішення єврейського питання в Чехії і на Моравії.

Саме в цих стінах починалася дорога смерті для десятків тисяч чеських євреїв і членів сімей євреїв. Тут складали списки людей на депортацію, вирішували, хто помре відразу, а хто – через кілька місяців чи років, хто згорить в печах Польщі, а кому дозволять лежати в чеській землі.

Ще одна жахлива річ – в управлінні працювали здебільшого завербовані євреї, яких змушували до співпраці з нацистами, а після виконання ними брудних завдань – відправляли до Терезіна.

У травні 1945 року будівля перейшла в руки радянської контррозвідки СМЕРШ, чия назва – Смерть шпигунам – мабуть, чудово підходила до попередньої "слави" цього будинку.

Невелика група агентів НКВД таємно висадилася неподалік від Праги ще ранньою весною 1945 року, тож у них було достатньо часу для того, щоб познаходити всіх "шпіонів", з'ясувати їхні адреси чи й навіть підготувати терористичні атаки на найнебезпечніших із них – наприклад, на 71-річного колишнього президента Карпатської України отця Августина Волошина (дуже раджу дослідження Володимира Бірчака в "Локальній історії" про підготовку цієї операції).

Кілька тисяч агентів НКВД прийшли в Прагу разом з Червоною Армією 9 травня 1945 року. Уже 10 травня почалися перші арешти.

 
Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року

СМЕРШ організував у цій віллі свій головний відділок, куди звозили з різних кінців Праги українських, російських, білоруських мігрантів, які свого часу втекли сюди від більшовицького терору, обжилися, заслужили визнання та повагу чеських колег, отримали чехословацьке громадянство, але при цьому залишалися активними членами своїх емігрантських організацій.

Усі вони стали легкою здобиччю для СМЕРШу. Для багатьох арештантів ця вілла була останньою празькою адресою перед відправкою в союз, де чекали в'язниця і роки таборів.

Їх арештовували, допитували в цій віллі й звідси ж відправляли в аеропорт на рейси до Києва чи Москви. До аеропорту звідси, до речі, всього кілька кілометрів.

Дехто із них до аеропорту не доїздив – наприклад, колишній російських дипломат Владімір Рафальський, який чи то сам вистрибнув з вікна з цієї вілли, чи йому допомогли. Українець Євген Вировий взагалі сюди не доїхав і викинувся з вікна своєї квартири просто під ноги смершівцям, які приїхали його арештувати.

 
Євген Вировий

А щоб цього не було мало, то після Комуністичного перевороту в Чехословаччині в 1948 році в цій будівлі оселилася штаб-квартира Чехословацької військової розвідки – естафету допитів і арештів перейняли чехословацькі комуністичні спецслужби.

Зараз вілла перебуває у власності Міністерства оборони Чехії, із яким ведуть судові процеси щодо повернення маєтку нащадки першого власника Марка Розенталя. Приміщення не використовується і поступово руйнується.

Борис Бабін: День втрати державності Росією

У тоталітарних режимів не лише майбутнє, але й минуле кожного року – нове

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сьогодні мій день народження

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: досягнення результатів терплячою роботою – найкращий урок для людства

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Павло Лоза: Кінець мандрів суперечливого пам’ятника жертвам волинської трагедії?

Раніше не було можливості побудувати його зокрема у Торуні та Команчі. Зараз депутати сільської ґміни Яроцин, що у Підкарпатському воєводстві, вирішили встановити його у себе. Йдеться про спірний пам’ятник «Волинській різні», на якому, серед іншого, зображено дитину на вилах або сім’ю, що стоїть у вогні.