Ворота в пекло

Ця колись красива вілла в Празі на вулиці Dělostřelecká (Гарматна) для багатьох стала воротами в пекло. Її історія – типова для багатьох інших будинків у Празі: побудована на радість родині успішного єврейського підприємця була націоналізована нацистами, а після війни відібрана радянськими спецслужбами та передана у власність радянським або чехословацьким комуністам.

 

Віллу в престижному районі Праги поряд з Празьким градом побудував Марк Розенталь з родини німецького виробника порцеляни та товарів домашнього вжитку Rosenthal. Мабуть, найвідомішим їхнім продуктом досі залишаються порцелянова перемикачі світла Berker Serie 1930.

Після гітлерівської окупації Чехословаччини в 1938 році тут знаходилося Головне управління з питань еміграції євреїв, яке видавало – чи то пак продавало за великі кошти – дозволи на еміграцію єврейських родин за кордон.

Його засновником був Адольф Айхманн, гроза всіх чеських і австрійських євреїв, якого після війни стратили в Ізраїлі в 1962 році через повішення, а прах розвіяли в морі далеко від берега.

Окрім вирішення питання виїзду євреїв, управління також займалося складання списків чеських євреїв, підготовкою їхнього перевезення до концентраційних таборів у Польщі та виселенням до гетто в чеському містечку Терезін.

 
Адольф Айхманн

У серпні 1942 року, коли закінчилися євреї, які могли собі дозволити викупити свободу та еміграцію, установа змінила назву на Центральне управління вирішення єврейського питання в Чехії і на Моравії.

Саме в цих стінах починалася дорога смерті для десятків тисяч чеських євреїв і членів сімей євреїв. Тут складали списки людей на депортацію, вирішували, хто помре відразу, а хто – через кілька місяців чи років, хто згорить в печах Польщі, а кому дозволять лежати в чеській землі.

Ще одна жахлива річ – в управлінні працювали здебільшого завербовані євреї, яких змушували до співпраці з нацистами, а після виконання ними брудних завдань – відправляли до Терезіна.

У травні 1945 року будівля перейшла в руки радянської контррозвідки СМЕРШ, чия назва – Смерть шпигунам – мабуть, чудово підходила до попередньої "слави" цього будинку.

Невелика група агентів НКВД таємно висадилася неподалік від Праги ще ранньою весною 1945 року, тож у них було достатньо часу для того, щоб познаходити всіх "шпіонів", з'ясувати їхні адреси чи й навіть підготувати терористичні атаки на найнебезпечніших із них – наприклад, на 71-річного колишнього президента Карпатської України отця Августина Волошина (дуже раджу дослідження Володимира Бірчака в "Локальній історії" про підготовку цієї операції).

Кілька тисяч агентів НКВД прийшли в Прагу разом з Червоною Армією 9 травня 1945 року. Уже 10 травня почалися перші арешти.

 
Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року

СМЕРШ організував у цій віллі свій головний відділок, куди звозили з різних кінців Праги українських, російських, білоруських мігрантів, які свого часу втекли сюди від більшовицького терору, обжилися, заслужили визнання та повагу чеських колег, отримали чехословацьке громадянство, але при цьому залишалися активними членами своїх емігрантських організацій.

Усі вони стали легкою здобиччю для СМЕРШу. Для багатьох арештантів ця вілла була останньою празькою адресою перед відправкою в союз, де чекали в'язниця і роки таборів.

Їх арештовували, допитували в цій віллі й звідси ж відправляли в аеропорт на рейси до Києва чи Москви. До аеропорту звідси, до речі, всього кілька кілометрів.

Дехто із них до аеропорту не доїздив – наприклад, колишній російських дипломат Владімір Рафальський, який чи то сам вистрибнув з вікна з цієї вілли, чи йому допомогли. Українець Євген Вировий взагалі сюди не доїхав і викинувся з вікна своєї квартири просто під ноги смершівцям, які приїхали його арештувати.

 
Євген Вировий

А щоб цього не було мало, то після Комуністичного перевороту в Чехословаччині в 1948 році в цій будівлі оселилася штаб-квартира Чехословацької військової розвідки – естафету допитів і арештів перейняли чехословацькі комуністичні спецслужби.

Зараз вілла перебуває у власності Міністерства оборони Чехії, із яким ведуть судові процеси щодо повернення маєтку нащадки першого власника Марка Розенталя. Приміщення не використовується і поступово руйнується.

Леся Воронюк: У канадському парламенті заборонили виступ засновниці Всесвітнього дня вишиванки через сорочку Бандери

За інформацією, яку я отримала від керівництва Конгресу Українців Канади, депутат-ліберал українського походження Іван Бейкер заблокував мій виступ в канадському парламенті через... сорочку Степана Бандери, яку ми спільно із проєктом Вишивка в одязі видатних українців відтворили у 2022 році.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!