Шарлотта Гарріг Масарикова. Замальовка до 170-річчя від дня народження

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша. Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.

Шарлотта з'явилася на світ 20 листопада 1850 року у Брукліні. В родині Рудольфа П'єра Гарріга, заможного американського підприємця, який походив зі старовинного гугенотського роду, вона була третьою з одинадцяти дітей.

Її мати Лідія походила з роду англійських пуританів, які були одними з перших переселенців з Європи в Америку, прибувши у Новий Світ в 1620 році на славнозвісному судні "Мейфлауер".

Любов до мистецтва і особливо до музики привела у 1869 році Шарлотту, або ж Чарлі, як її називали близькі, до Лейпцигу, де вона навчалася в найпрестижнішій європейській консерваторії.

Вимоги там були надзвичайно високі, тому амбітна студентка з усіх сил намагалася дорівнятися до своїх талановитих однокурсників, які мали можливість грати перед самим Ференцом Лістом.

До речі, у тому ж році цей навчальний заклад закінчив Микола Лисенко, який здолав чотирирічний навчальний курс за два роки. По класу фортепіано він навчався у того ж вимогливого професора, що й юна Шарлотта – Ернста Фердинанда Венцеля.

За час навчання Лисенко видав і передав в Україну свій перший збірник українських народних пісень для голосу і фортепіано, а також поклав на музику чимало віршів Тараса Шевченка. У грудні 1867 року майбутній композитор і талановитий піаніст дав блискучий концерт у Празі, де виконував не лише фортепіанну класику, але й українські пісні у власній обробці.

Для Шарлотти Гарріг цей життєвий період став великим життєвим випробуванням. Той, хто серйозно займався грою на фортепіано, зрозуміє, що значить "переграти руку": на другому році навчання надмірна напруга далася взнаки і через вирок "спазм музиканта" дівчина змушена була розпрощатися з мрією грати на сцені й змиритися з тим, що хоча б зможе викладати музику.

 
Новий театр на Аугустплац у Лейпцигу. Поштівка ХІХ ст.

Повернувшись на деякий час в Америку, вона захоплюється математикою, шахами, таки трохи викладає музику, намагається знайти себе в інших сферах діяльності. Однак через шість років доля знову заносить Шарлотту до Лейпцигу, де 13 червня 1877 року вона знайомиться з випускником Віденського університету Томашем Масариком.

Спочатку їх об'єднав інтерес до філософії, яку Масарик вивчав у місцевому університеті, підробляючи водночас приватними уроками. Вони спільно аналізували культову на той час працю про емансипацію жіноцтва і перспективи оздоровлення стосунків між статями "Поневолення жінок" (The subjection of women), яку в 1869 році написав британський філософ Джон Стюарт Мілль разом зі своєю дружиною Герріет Тейлор Мілль.

Після двомісячного знайомства Томаш зробив Шарлотті пропозицію. До цього його підштовхнула досить драматична подія. Під час річкової прогулянки із знайомими у них на очах мало не втонула їхня квартирна господарка – корпулентна дама перечепилася і впала у річку.

Масарик пірнув за нею і на межі сил, моментами відчуваючи, що тоне сам, таки врятував жінку. На його вчинок Шарлотта зреагувала досить несподівано: "Не думай, що мене це якось вразило. Так би вчинила кожна порядна людина".

Її слова примусили Масарика замислитись над тим, чи справді такі вчинки властиві людській природі, або ж вони є проявом бажання справити враження на інших. Замість запланованого освідчення в коханні Томаш вирішив цій красивій, освіченій, емансипованій дівчині просто запропонувати вийти за нього заміж.

Попри скепсис і недовіру батька нареченої Шарлотта і Томаш взяли шлюб в Америці у березні 1878 року. Як прояв поваги і визнання рівності статей у шлюбі Томаш Масарик додав до свого прізвища дівоче прізвище дружини.

Подружжя переїздить у Відень, де за тяжких фінансових обставин одночасно намагається вибудовувати основи викладацької кар'єри і політичної боротьби Томаша та впорядкувати побут молодої родини.

 
Шарлотта та Томаш

Домашні клопоти вони намагалися ділити порівну, в тому числі й догляд за новонародженими дітьми – Аліцією (1879) та Гербертом (1880). Молодий прогресивний батько викликав неприховане здивування у віденської публіки, гуляючи з дитячим возиком, а також переодягаючи і годуючи дітей.

Для їхньої сім'ї це був непростий період – Шарлотта боролася з післяпологовою депресією, а Томашові ніяк не вдавалося здобути постійне викладацьке місце, через що він часто подумував про переїзд до Америки.

Та його американська дружина, яка, хоч і потерпала від самотності та безгрошів'я, не втрачала мудрої практичності: "Томаше, в Америці ти був би чужим. Там ти був би щонайбільше звичайним професором чи журналістом, а тут можеш дати простір своєму гніву і щось та змінити".

13 серпня 1882 року імператор Франц Йозеф І підписав декрет, яким призначив Т.Г.Масарика професором філософії чеського університету в Празі. Переїзд до Праги був викликом і водночас початком нового, сповненого очікувань, етапу в житті родини. Передусім усі вони взялися вдосконалювати чеську мову.

Для Шарлотти найняли вчительку. Вдома було вирішено спілкуватися лише чеською. "Американка стала чешкою, морально і політично. Вона вірила в геній нашого народу", - з гордістю написав пізніше Масарик про свою дружину.

Американське походження, новаторське ставлення до ролі жінки у суспільному житті, бажання знайти коло близьких за духом людей не могло не привести Шарлотту Г. Масарикову у товариство Войти Напрстка.

Цей прогресивний чоловік був чи не найпершим чеським феміністом і заслуговує на окрему згадку. Після придушення революції 1848 року, активним учасником якої він був, Войта Напрстек виїхав до Америки, але через дев'ять років повернувся у рідну Прагу.

Тут він став відомим меценатом і пропагатором освіти жіноцтва, спрощення жіночої праці завдяки новітнім винаходам – холодильника, швейної машинки та інших "чудес техніки".

 
Войта Напрстек

Порівняння способу життя і свобод чеських та американських жінок підштовхнуло його до створення Американського клубу дам (американський на той час означало прогресивний).

Клуб знаходився у будівлі пивоварні "У Галанків", в якій Напрстек також розмістив велику збірку предметів, привезених ним з подорожей (на основі цієї збірки пізніше виник Музей азійських, африканських і американських культур ім. В.Напрстка, який діє до сьогодні).

Під керівництвом невтомного голови у клубі проходили лекції та дискусії на різноманітні теми, які проводили такі визначні чеські особистості як Ян Евангеліста Пуркинє, Йозеф Вацлав Сладек, Ярослав Врхліцький та багато інших.

Одними із засновниць клубу були відомі чеські письменниці Кароліна Свєтла та Елішка Красногорська. Остання пізніше стала ініціаторкою та натхненницею створення першої в Центральній Європі приватної дівочої гімназії "Мінерва". Випускниці цієї гімназії (серед них і дочка Масариків Аліція) були першими чеськими жінками, яким вдалося отримати вищу освіту.

Жінки відвідували клуб, щоб прослухати лекції з мистецтва, права, медицини, економіки і політики. Шарлотта щиро і з натхненням підтримувала діяльність Войти Напрстка. Хоча членкинями клубу могли бути лише чешки, для неї був зроблений виняток.

Великим захопленням Шарлотти Г. Масарикової було чеське мистецтво. Природно, що особливо її приваблювала чеська музика, передусім творчість Бедржіха Сметани, якому вона присвятила кілька статей для американської преси.

Чеську культуру вона пропагувала за кордоном усе життя, при цьому постійно і невтомно поглиблюючи власні знання про культуру цього народу. Її чеська мова була рафінованою і багатою, однак все ж не рідною.

Живучи у чужому мовному світі, вона лише під кінець життя зізналася старшій дочці у тому, що часом мріє спілкуватись рідною англійською, не перекладаючи безупинно в голові кожну думку.

 
Шарлотта Масарик

Значні зусилля Шарлотта докладала для того, щоб досягти прогресу у вирішенні "жіночого" питання. Вона, наче героїня культового роману її американської молодості "Маленькі жінки" Луїзи Мей Елкотт, завжди дотримувалася правила: якщо не знаєш, що робити зі своїм життям – допомагай іншим.

Це була непафосна просвітницька робота з підтримки жінок, які потрапляли у тяжкі життєві обставини, підтримка притулків для сиріт і безхатченків, створення шкіл для дівчат. Особливу увагу вона приділяла підтримці і лобіюванню довготривалого процесу здобуття жінками виборчого права.

Важко описати її щастя, коли у 1920 році (у той самий рік, що й на її батьківщині, у США) чехословацькі жінки це право отримали. На цій ниві її шлях перетинався з Франтішкою Пламінковою – викладачкою, політичкою, журналісткою, феміністкою, яка послідовно виступала, окрім іншого, проти такого дискримінаційного явища як целібат для вчительок (після одруження вчителька втрачала право працювати і отримувати платню).

Про Ф.Пламінкову, до речі, свого часу з особливим респектом і захопленням відгукувалася Софія Русова – українська педагогічна новаторка, феміністка, відома діячка українського еміграції в Чехословаччині та багатолітня голова Української Національної Жіночої Ради: "… в найтяжчі хвилини емігрантського життя ми бачили її добре ставлення до тяжких страждань українського народу".

Ф.Пламінкова присвятила все своє життя боротьбі за права жінок, зокрема, активно представляла чеський жіночий рух на міжнародній арені, була авторкою багатьох законопроектів, які сприяли поліпшенню становища жінок у суспільстві. У 1942 році вона була страчена фашистами в концтаборі "Терезін".

 
Франтішка Пламінкова

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша.

Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.

Це проявилося, зокрема, у 1886 році під час дискусії навколо достовірності т.зв "Краледворського" і "Зеленогорського" рукописів. За однією з версій вони не є автентичними, а були створені на початку ХІХ ст. і стилізовані під пам'ятку ХІІІ-XIV ст. Вацлавом Ганкою (тим самим, що "і Коллара читаєте…, і Шафарика, і Ганка").

Ці рукописи відіграли велику мотивуючу роль для чехів у період національного відродження, тому на Масарика, який стверджував, що не можна будувати історію народу на обмані, накинулися тоді більшість чеських інтелектуалів, звинувачуючи його у недостатньому патріотизму.

Ще більшим випробовуванням для всієї родини стала т.зв. "гілснеріада" - судові процеси проти молодого єврея Леопольда Гілснера, якого було бездоказово засуджено за нібито ритуальне вбивство дівчини-християнки. Ця ситуація продемонструвала недосконалість судової системи та суспільний антисемітизм і викликала широкий резонанс.

Т.Масарик тоді виступив проти звинувачень у ритуальному вбивстві. Через це родина піддавалася обструкції, психологічному тиску і фізичним нападам. У зв'язку з цим Масарик серйозно подумував про емміграцію, але думка мудрої дружини виявилася визначальною: "Твоє місце тут, серед чеського народу. Ти повинен залишатися тут і, захищаючи правду, не маєш права на відступ".

На першому місці для Шарлотти Г. Масарикової завжди була її сім'я – чоловік і діти. У 1886 році на світ з'явився Ян, у 1890 – Елеонора, а у 1891 – наймолодша Ольга. Пологи Елеонори за збігом обставин довелося приймати батькові, але за кілька місяців дитина, на жаль, померла.

 
Томаш Масарик з дітьми

Діти були і щастям, і болем Шарлотти. Мати намагалася не лише дати дітям якнайкращу освіту, але й переймалася їхнім фізичним розвитком. Усі вони за наполяганням Шарлотти були активними членами чеського спортивно-патріотичного товариства "Сокол" (аналог нашого "Пласту").

Старша, Аліція, була рідною душею, помічницею і опорою. Коли Т.Масарик після початку першої світової змушений був переховуватись і залишити Чехію, Аліція була заарештована і вісім місяців провела у віденській тюрмі, де їй погрожували стратою як державній зрадниці, хоча її найбільшим злочином було те, що вона народилася дочкою Т.Г.Масарика.

Пізніше Аліція віддано і достойно виконувала роль першої пані біля батька-президента, замінивши хвору матір.

Трагічна доля спіткала й синів подружжя Масариків. Старший, Герберт був талановитим художником, але помер у 1915 році від висипного тифу. Великим випробуванням для батьків було дорослішання й молодшого Яна.

У 1948 році його, на той час міністра закордонних справ повоєнної Чехословаччини, знайшли мертвим у дворі міністерства після падіння з вікна. Що насправді сталося тоді, досі достеменно невідомо, проте існують достатньо серйозні підозри, що до цього були причетні комуністична влада та радянські спецслужби.

Дочка Ольга, зазнавши тяжкого життєвого розчарування, була обрана батьками для складної і довготривалої місії: в часи вимушеної еміграції, коли Масарик, переїжджаючи з країни у країну, шукав і долучав до свого державотворчого задуму все нових і нових союзників та симпатизантів, молодша дочка стала батьковою помічницею і з цим завданням чудово впоралася.

Сама ж вона, розмірковуючи про долю дітей визначних особистостей, самоіронічно зазначала: "Кажуть, що діти великих людей ніколи нічого не варті…". Насправді, вся сім'я так чи інакше жила батьковою справою…

Смерть старшого сина, арешт дочки, рекрутування Яна до австрійської армії, страх за життя чоловіка і Ольги, багатогодинні допити в поліції, обшуки в помешканні й дзвінка самотність, до якої вона не була готова, підірвали фізичне й психічне здоров'я Шарлотти.

Після переможного повернення чоловіка вже в якості президента незалежної демократичної Чехословацької Республіки, наче велика життєва втома охопила її.

Як перша пані вона рідко коли з'являється на публіці, чимдалі більше часу приділяючи духовним питанням, музиці, допомозі матерям-одиначкам і сиротам. Вона готує друге видання книги "Поневолення жінок" Мілля, яку колись, на початку свого чеського життя, переклала для народу, доля якого стала її власною.

Через призму цієї книги її життя, здавалося б, не відповідало вимогам революційного фемінізму – дружина, мати… Її амбіції, однак, вже давно втілювалися не проголошенням власних думок, а їхньою реалізацією через життя, вчинки, життєві засади чоловіка, дітей і близьких, в чиїх долях вона залишила тихий, проте значний слід.

Свобода для неї полягала передусім у праві вибору. І цим правом Шарлотта повною мірою скористалася тоді, коли вона, спадкоємиця перших переселенців з Європи, залишила благополучне життя в Америці й за покликом закоханого серця "повернулася" до старої Європи, прийняла як свою історію, культуру, мову малознайомого народу, до якого належав її чоловік, і, попри розчарування і сумніви, цій своїй вірі ніколи не зрадила й не дозволила цього зробити чоловікові.

 
Томаш та Шарлотта Масарик, 1920 рік

Померла Шарлотта Гарріг Масарикова 13 травня 1923 року в Ланах, заміській резиденції чехословацьких, а тепер і чеських президентів. Похована вона там же, на місцевому кладовищі, поряд з чоловіком, дочкою Аліцією і сином Яном.

Через десять років після її смерті, у травні 1933 року, Карел Чапек написав про Шарлотту Г. Масарикову замітку в газеті "Лідове новіни", переклад якої хотілося б навести повністю:

"Сповнена пошани згадка, яка приводить нас до могили пані Карли (саме так багато чехів висловлювали ім'я Чарлі) Г. Масарикової, не буде даниною ані становищу, ані якійсь окремій справі, але пам'яті про жінку і особистість, жінку, яка мала надзвичайний вплив на формування Масарика, особистість, про яку чоловік масштабу Масарика з повагою і любов'ю каже: "Вона була сильнішою за мене".

Варто, мабуть, спитати, чи був би наш президент тим, ким він є, чи зміг би він піднятися над своїм середовищем, чи міг би так орієнтуватись у світі й бути настільки зрілим на світовому рівні, якби не було цієї аристократичної, здібної, морально величної американки, яка стала чешкою серцем і долею?

Навіть у часи, коли заради національної справи він ризикував життям своєї родини, любов до цієї жінки не висотувала, а, навпаки, додавала йому сили. Бо він знав, що вона з ним душею і він має її цілковиту моральну підтримку.

Жіноча доля ця є частиною історії. Вона також розбудовувала нашу державу тим, що плекала моральну і політичну особистість Т.Г.Масарика.

Скільки таких жінок пройшло тихою ходою історією людства. Силою нашої пам'яті ми здатні оцінити цю непомітну працю, а тому крім травневих квітів для жінки, яка любила, покладаємо на могилку в Ланах і лавровий вінок національних героїв".

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».