Спецпроект

Чи є шанс бути людиною?

Спроба роздумів над фільмом «Пофарбоване пташеня», що вийшов в український кінопрокат 10 грудня. Напишу одразу: абсолютно важко писати рецензію чи власні рефлексії на художній фільм, справді артхаусне кіно, що не залишає глядачеві жодного шансу на порятунок від банальності зла, від тотальності і безкінечності людської жорстокості до людей.

На початку важливо зазначити, що фільм "Пофарбоване пташеня" (кінотеатральний прокат стрічки розпочався 12 вересня 2019 у Чехії та 19 вересня 2019 у Словаччині), на мою суб'єктивну думку, це справжнє авторське кіно чеського режисера Вацлава Маргоула, створене за романом польського письменника Єжи Косинського (Єжи Косинський. Розфарбований птах. Найжорстокіша книжка сучасності. – Харків, КСД, 2018).

Для нас важливо, що це й українське кіно також, спільне виробництво Чехії, Словаччини та України. Наша участь дійсна: фінансова підтримка фільму з боку Державного агентства України з питань кіно і зйомки на Волині у селі Сваловичі, де, за словами режисера, все залишилося так, як було майже 80 років назад.

Кіно В. Маргоула, очевидно, як і книга Є. Косинського, про Другу світову війну, про історію Голокосту на теренах Східної Європи, про людські взаємини в ті часи, коли в них майже не залишилось людського… (в документальному фільмі "Якщо я залишусь живим", створеному Меморіалом "Яд Вашем", герой фільму Шмуель Шило, єврей з Луцьку, що пережив Голокост каже, що в часи Другої світової війни гуманістів не залишилось…)

Сам чеський режисер під час зйомок у волинському селі сказав, що для нього самого надто важко емоційно працювати над створенням такого фільму з таким сценарієм, кожен день зйомок, за його висловом, він мав "роздягатись догола і стрибати у кактус…".

Знов таки, мені важко оцінювати це, безперечно, талановите кіно, що триває майже три години часу, і цей, очевидно, жорстокий але також здібний роман, за яким було створено "Пофарбоване пташеня", як кінознавцю чи літератору. Я не є ні першим, ні другим.

Спробую написати про власні роздуми над цим мистецьким твором, як історик, тому що це мій фах, і тема абсолютно трагічної долі євреїв в добу панування націонал-соціалізму на європейському просторі, не полишає мене вже доволі багато років.

Достатньо відомий і важливий підхід щодо подій Другої світової війни, зокрема історії Голокосту, для того щоб спробувати хоча б уявити поведінку людей євреїв і неєвреїв, що опинились на окупованих європейських теренах під контролем Третього райху, стратегії їхнього виживання в умовах кінця людини і кінця світу, це підхід персональних, індивідуальних, родинних історій.

Саме історія конкретної людини, дитини може дати нам справжнє уявлення про те, що відбувалося з цивільним населенням в роки тієї насправді страшної війни і геноциду, а ще, можливо, сприяти емпатії до тих, хто опинився просто в безввиході.

Завдяки опублікованим щоденникам, спогадам тих, що пережили насилля в роки нацистської окупації, маємо на сьогодні такий дуже особистісний, людський вимір трагедії Голокосту, який, фактично, неможливо побачити у офіційних документах тієї доби.

Художнє кіно і художня література іноді використовують такі джерела як спогади очевидців чи тих, хто на власному досвіді пережив важкі часи, іноді, спираючись на різні індивідуальні історії, створюють певний узагальнений образ і, можливо, якоюсь мірою гіперболізують в той чи інший бік історії, про які дізналися чи вигадують нові історії, базуючись на загальних знаннях про німецьку окупацію і Голокост.

Так вийшло і з фільмом "Пофарбоване пташеня". Вацлав Маргоул і його колеги показали просто жахливі поневіряння маленького єврейського хлопчика Йоські (Joska, цікаво що протягом всього фільму глядач і не чує і не знає ім'я головного героя, тільки в самому останньому кадрі ми дізнаємося це ім'я) десь на теренах Східної Європи, в той час, коли для нього були смертельними не тільки зустрічі з німецьким окупантами, але й ще більше побачення з місцевим населенням.

Скрін із фільму
Скрін із фільму

Все це виглядає найбрутальнішим чином, ми майже не в змозі протягом всього перегляду знайти жодного прикладу доброго ставлення до єврейської дитини (можливо, за винятком одного християнського священника, який виявив крихту співчуття до хлопчика, але і той священник віддав його в руки сексуального збоченця, а також німецького солдата похилого віку, який повів головного героя на розстріл, раптом розчулився і вистрілив геть у повітря…) з будь-якого боку: селян, містян, чоловіків, жінок, нацистів, солдат вермахту, червоноармійців, дітей-однолітків тощо.

В історії сучасного кіномистецтва тема Голокосту широко представлена, починаючи з величезних, відомих всьому світові фільмів (мова іде про світові кінобестселери: "Список Шиндлера" С. Спілберга і "Піаніст" Р. Поланськи), та закінчуючи короткометражним кіно (наприклад фільм "Країна іграшок", "Герніка", "Амбуланс", "Єдиноріг" та ін.), яке, однак, не менше змушує відкритого і вдумливого глядача перейматися тим, що він бачить на екрані, викликаючи у такого глядача часто-густо почуття емпатії.

Проте "Пофарбоване пташеня" в мене, зокрема, викликає фактично тільки одне почуття, почуття розпачу і кінця людини. Тут фільм Вацлава Маргоула схожий на художнє кіно з проблематики історії Голокосту, що створили в останнє десятиріччя митці з інших східноєвропейських країн, зокрема угорське і польське кіно (фільм 2013 року польського режисера Павела Павліковського "Іда", фільм 2015 року угорського режисера Ласло Немеша "Син Саула").

Для мене чеське (словацьке, українське, польське) "Пофарбоване пташеня" Маргоула стоїть абсолютно поряд з угорським "Сином Саула" і польським "Іда". За ознакою нескінченої трагедії, повної безвиході, жахливої долі дітей, якогось кінця всього…

Спільною рисою всіх цих, безумовно, талановитих і артхаусних мистецьких фільмів, є не тільки тема Голокосту, але й узагальнені історії євреїв дорослих і дітей, що, очевидно траплялись в реальних подіях в європейських країнах в період панування націонал-соціалізму, але гіперболізовані занадто сильно в бік зневіри, що люди можуть в умовах екстреми (часи німецької окупації були екстремою для євреїв і для неєвреїв) мати співчуття та допомагати приреченим людям.

У фільмі "Пофарбоване пташеня" все схоже на есхатологічний кінець. Це кіно символів, слово в цьому фільмі рідкість, діалогів вкрай мало, але символи красномовні, іноді це добре, в таких випадках слова можуть ще більше пригнічувати…

Один із найпотужніших символів у фільмі це пташеня, пофарбоване пташеня, яке не сприймають як свого інші птахи, з яким жорстоко розправляються.

Власне, єврейський хлопчик Йоська, головний герой фільму і є таким пташеням. Його скрізь жорстоко переслідують, не маючи до нього навіть краплини емпатії, ненавидячи абсолютно, не сприймаючи інакшості… Вже сьогодні це в світі залишається і досі актуальним….

Скрін із фільму
Скрін із фільму

Тепер до історичного контексту, до історичного тла фільму Вацлава Маргоула, яке є, але до якого я маю як мінімум коментарі. Глядач розуміє, що всі поневіряння і смертельні небезпеки, що переслідують єврейського хлопчика відбуваються десь на східноєвропейських теренах, може це Польща чи Чехія чи українські землі, достеменно незрозуміло, але те, що це слов'янські терени є очевидним, герої розмовляють такою собі міжслов'янською мовою, і тільки нацисти говорять німецькою.

Переслідування євреїв під час нацистського панування у Східній Європі були жорстокими і безапеляційним, особливо на польських землях, на територіях тодішнього Радянського Союзу, тобто в Україні, Білорусі, країнах Балтії.

Але доля євреїв Західної Європи була також трагічною і депортацій до Аушвіцу, Белжецю, Треблінки та інших таборів смерті, створених гітлерівцями на європейському континенті, вони не уникнули і були вбиті, так само як і їх соплемінники, що жили в країнах Східної Європи.

Скрізь, в окупованій Європі, були колаборанти, але були й ті, що, ризикуючи власним життям, рятували знайомих і не знайомих євреїв і єврейок, були ті, кого сьогодні називають Праведниками народів світу.

Проте, автори "Пофарбованого пташеня", кидають свого героя в східноєвропейський контекст, який зображають настільки однозначно брутальним і безжальним до єврейського хлопчика, що це переходить межі, це поза межами розуміння.

Маю всі підстави стверджувати, що це було не так. По всіх місцях польських чи українських, білоруських чи чеських, словацьких, інших були Праведники.

В картині ми не бачимо і хоча б опосередкованого натяку на шляхетних людей, виходить так, що вся Східна Європа була просякнута юдофобією і антисемітизмом?! Авжеж ні!

Така тотальна жорстокість з боку дорослих, приниження, ґвалтування тіла і душі хлопчика, призводять до насилля у відповідь з боку Йоські проти оточуючого, ворожого йому світу. І це насилля малолітньої дитини, своєю жорстокістю взагалі робить глядача, мене безпорадним… Переповідати ці сцени неможливо, вони також без слів, але красномовні до втрати свідомості…

Скрін із фільму
Скрін із фільму

Так от, Праведники були на теренах Східної Європи і України, Чехії, Словаччини, Польщі в тому числі! Якщо б не ці люди, то не було б сьогодні сенсу щось згадувати, аналізувати, думати, не було б це кому робити…

На сьогодні за офіційними даними Меморіалу "Яд Вашем" в Єрусалимі в списку країн світу по кількості Праведників на перших чотирьох місцях дві країни Східної Європи: Польща (більше всього в світі Праведників!), Україна. Вони разом з Францією та Голландією.

Хочу саме тут написати про яскравий український приклад рятування, який були досліджений і встановлений нещодавно. Вчителі історії, учасники проекту "Захистимо пам'ять" часто-густо продовжують меморіальну діяльність самостійно, вже поза межами проекту.

Один з яскравих прикладів – це така діяльність вчителя історії в селі Самари Ратнівського району Волинської області Володимира Онищука. Він зумів донести місцевій громаді, що, вшановуючи пам'ять вбитих під час німецької окупації місцевих євреїв, ми повертаємо в свої село власне минуле.

Завдяки невичерпному ентузіазму та допомозі місцевих підприємців і місцевій владі, цей вчитель зібрав кошти з громади на пам'ятник без жодної участі будь-якої влади, провів зі своїми учнями пошукове історичне дослідження про місцеву єврейську громаду.

В результаті такого дослідження було встановлено імена 35 людей із 74 загиблих, а також імена членів української родини в селі Самари, що рятувала своїх сусідів-євреїв від смерті, і була розстріляна разом з євреями.

І саме тому стоїть зараз пам'ятник в цьому селі євреям і українцям, що жили разом і загинули також разом. Громада опікується цим меморіальним місцем.

Меморіальний напис на пам'ятнику: "На цьому місці 31 жовтня 1942 року були розстріляні 80 жителів села Самари. Серед них 74 єврея та українська родина яка переховувала євреїв. Вічна їм пам'ять."

 
Володимир Онищук

На жаль, у фільмі Вацлава Маргоула місця праведним людям не знайшлося. Хоча ні, один такий приклад епізодичний є в цьому кіно. Коли старий німецький солдат не виконує наказ офіцера вермахту розстріляти хлопчика, а відпускає його.

В історії Голокосту в Європі маємо такі випадки поведінки окупантів, на індивідуальному рівні іноді спрацьовувала мораль, переживання, також більше це було притаманне старим німецьким солдатам, які пройшли Першу світову війну і не були фанатиками Гітлера.

Але ж як це виглядає у фільмі, де більше немає жодного прикладу спасіння чи самопожертви з боку неєврейського населення окупованих німцями європейських територій, а тільки представник окупантів здатний на це?!

На мій погляд історика і глядача, це зовсім некоректно. При досить значному рівні колаборації з нацистським окупаційним режимом в усіх європейських країнах в часи Другої світової війни, в тому числі і у співпраці у масовому вбивстві євреїв, також в цих усіх країнах були рятівники євреїв.

І, можливо, головне, треба весь час пам'ятати: ініціатива тотальної дискримінації, переслідування, а потім і масового вбивства європейських єврейських громад походила з Третього райху, тільки від Гітлера і його соратників і тільки вони створили в інших країнах умови при яких стало можливим те, що зняв режисер Вацлав Маргоул.

Без такого наказу нацистів і створення умов безкарності за приниження і знищення місцевого єврейського населення, місцеве неєврейське населення ніколи б само не почало б таке робити, в таких масштабах.

При цьому важко заперечувати довоєнний антисемітизм який був аж надто поширений як на західній, так і на східній частині Європи, але цей антисемітизм без Гітлера не перетнув би межу і не став би на шлях тотальних кривавих вбивств своїх співвітчизників – євреїв.

Скрін із фільму
Скрін із фільму

Проте, не всі фільми про історію Голокосту такі безжальні і однозначні як "Пофарбоване пташеня" чи "Сина Саула" чи "Іда". Яскравий приклад фільму з іншим наголосом, наголосом, що завжди є шанс залишатися людиною в нелюдських обставинах був фільм Агнешки Голланд "В темряві", про рятівника львівських євреїв Леопольда Соху. Можна також і інші приклади знаходити, тому що вони є.

Тим не менш, незважаючи, на повну темряву протягом всього фільму, "Пофарбоване пташеня", на мій абсолютно суб'єктивний погляд, має якісь оптимістичне завершення, знову-таки мовою символів, які надто сильні в цій картині.

Фільм складається з дев'яти епізодів, дев'яти зустрічей героя фільму з різними людьми, які по-різному, але безжально поводились з ним, з дев'яти кіл Дантового Пекла, які пройшов єврейський хлопчик Йоська.

Проте, в самій останній сцені цього безкінечного і жорстокого, але дуже сильного і почасти правдивого, кіно, той хлопчик їде з батьком, який його покинув і який його знайшов.

Йоська ображений боляче на власних батьків, які його випроводили з дому і сховали у тітки, після смерті якої і почались його страждання. Але ж вони хотіли якнайкраще для свого сина, їх чекав табір, дуже вірогідна смерть, але вони не знали, що і Йоська також приречений на кола пекла…

В останній сцені ми стаємо свідками повернення ідентичності головного героя, побачивши табірний номер на руці батька, він пише своє ім'я: JOSKA. І це знову символічно, символічно до нестерпного болю, більшість європейських євреїв не дочекалось такої миті, миті повернення до людського життя…  

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.