Архів національної пам'яті: не дати перемогти “совку”

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств

Суспільний запит на правду про складне минуле

В 2014 році, працюючи на посаді директора Архіву СБУ, я був вражений таким випадком. До нас звернулася жінка близько 80 років, яка хотіла переглянути справу на свого репресованого батька. Його у часи "Великого терору" забрав "чорний воронок".

Свого тата жінка ніколи не бачила в живих, а в родині не збереглося жодної світлини з ним. І ось в читальній залі архіву вона вперше побачила свого тата, змогла роздивитися його почерк та підпис. З людини, про яку напевне не дуже багато хотіли говорити в родині, він знову став близьким та рідним.

Прочитавши за що його розстріляли, а також сторінки протоколів допитів, жінка вийшла з читальної зали і довго сиділа мовчки в коридорі архіву. Ця інформація справила на неї дуже сильне емоційне враження, настільки, що за її самопочуття почали переживати архівісти.

Це лише один епізод. Із десятків тисяч подібних звернень. Роки роботи з архівними документами та пережитими історіями окремих людей переконали мене в тому, що відкриття правди про закатованих рідних здатне кардинально змінити долі та світогляд українців. Люди не лише по-новому дивляться на свої сім'ї – вони починають усвідомлювати історію держави, в якій живуть, свою приналежність до неї.

Що потрібно аби архіви СРСР були незворотньо відкритими та доступними?


Найкращий європейський досвід доводить, що відкритий доступ до архівів спецслужб тоталітарних режимів минулого можливий лише при поєднанні теорії та практики. У 2015 році в рамках декомунізаційного пакету в Україні було ухвалено спеціалізований Закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років". У ньому було закладено принцип "все відкрито для всіх", тобто всі охочі отримали змогу працювати з архівними документами.

 

Інфографіка "Основні положення Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років""

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств.

На тридцятому році Незалежності України документи вже нині неіснуючої держави ще досі зберігаються в архівах Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, органів прокуратури, юстиції та судів.

Однак ситуація з доступом до історичних документів за 1917—1991 роки дещо відмінна, залежно від інституції. Так, Архів Служби безпеки України за підсумками 2018 року посів перше місце у рейтингу дослідження відкритості архівів у пострадянських країнах. Цей рейтинг підготував Інститут розвитку свободи інформації, неурядова організація в Грузії.

Натомість отримати справи в інших архівах значно складніше. Багато людей висловлюють нарікання, що на свої звернення часто не отримують відповіді та не знають, які саме документи зберігаються в цих установах.

Для забезпечення максимально широкого і відкритого доступу громадян до архівних документів репресивних органів у червні 2019 року було створено Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті, або скорочено — Архів національної пам'яті.

За задумом, у ньому, наслідуючи приклад аналогічних установ Центральної та Східної Європи, у найближчому майбутньому буде зібрано до 4 млн справ — документів про злочини комуністичного тоталітарного режиму за 1917-1991 роки. Це будуть не тільки документи ЧК, НКВД чи КГБ, а й інших репресивних органів Радянського Союзу: радянської міліції, прокуратури, судів, юстиції та інших.

Таким чином, Архів національної пам'яті стане єдиною точкою входу для вільного доступу до всіх цих документів. Це об'єднає українців у комплексному вивченні спільного минулого, обговоренні перемог і поразок, в усвідомленні болю, а також — у виробленні цінностей, з якими ми будемо рухатися у майбутнє.

Це теорія.

Тепер щодо практики.

Наразі подальший розвиток Архіву національної пам'яті під загрозою — починаючи з весни 2020 року установі постійно урізають фінансування.

У цій статті розповім про те, як зараз функціонує Архів, з якими труднощами зіштовхнувся його колектив у своїй діяльності і що потрібно зробити, аби цей важливий проєкт світового (так, світового!) рівня постав та розвивався.

Найбільший та найсучасніший архів в Україні — від ідеї до реалізації

У червні 2019 року Архів національної пам'яті отримав для реконструкції корпус Банкнотно-монетного двору Національного банку України. Це – Троєщина, Пухівська, 7. Будівлю проєктували як завод, але вона простояла пусткою тридцять років і нині потребує заміни інженерних мереж, даху та утеплення.

Команда Архіву взялася переплановувати приміщення саме під архів — з мобільними стелажами в архівосховищах, відповідними системами клімат-контролю, пожежозахисту, open space для відвідувачів тощо. Спільно з фахівцями за півроку зробили всю підготовчу роботу: переоформили будівлю на Архів, зібрали всі вихідні дані для подальшої реконструкції, розробили проєктну документацію та отримали позитивний експертний висновок.

На аркушах документів постала будівля, в якій втілені всі новітні напрацювання в галузі будівництва та архівної сфери. Це результат вивчення досвіду аналогічних закордонних архівів Польщі, Угорщини, Німеччини, Чехії. Вже у березні 2020 року Архів отримав "добро" від будівельників та архітекторів на те, щоби це приміщення перенести з планів на папері до реальної будівлі на Пухівській, 7.

 

Візуалізація приміщень Архіву

Реконструйована будівля Архіву має стати, з одного боку, локацією, куди будуть приїжджати дослідники-совєтологи з усього світу. А з іншого – популярно-просвітницьким центром діяльності для журналістів, кіномитців, сценаристів, літераторів, які допоможуть переосмислити та розповісти про всі події, що пережила Україна у складному ХХ столітті.

Наше проєктування опиралося на бачення того, що найближчим часом на Пухівській, 7, всі охочі досліджуватимуть правдиву історію України, вивчатимуть становлення та занепад тоталітарних режимів, збиратимуть докази злочинів комунізму і встановлюватимуть їх організаторів, будуть відновлювати "білі плями" історії про репресованих осіб та про населені пункти країни. Ці наукові дослідження та творчі задуми, на основі конкретних документів, зможуть стати інформаційною зброєю у війні з Росією та її "совковими" цінностями і наративами.

Планували, що найбільший та найсучасніший Архів не лише в Україні, а й в Центрально-Східній Європі, зможе розпочати свою повноцінну роботу вже за два роки.

Але… Все це за умови достатнього фінансування.

Із приміщенням та проєктом, але без фінансування. Сплановане знищення чи нерозуміння місії інституції?

Весною 2020 року робота з реконструкції Архіву національної пам'яті припинилася. Безперечно, пандемія стала турбулентною для всіх сфер життя та діяльності людства. Однак, через низку обставин та бездій, складається враження, що коронавірус став гарною ширмою для того, щоб поставити розвиток нашої установи на паузу.

У квітні 2020 року Верховна Рада забрала в Архіву 57,6 млн на боротьбу із коронавірусом. Хоча саме ці кошти були передбачені на будівництво приміщення.

У липні 2020 року команда Архіву провела публічну презентацію проєкту реконструкції будівлі на Пухівській. Ми свідомо представили всім зацікавленим проєкт майбутньої будівлі ще до початку будівництва. Показали яким чином нам вдалося збільшити корисну площу на дві третини, з 11 тис. кв. м. до 17,3 тис. кв. м. На стендах зобразили схеми розміщення та вигляд 30 архівосховищ на 8,5 тис. кв. м., open space на 1,1 тис. кв. м., читальної зали на 42 місця, робочих кабінетів працівників тощо.

Зрозуміло, що будівництво такого модерного архіву — справа недешева. Загальна вартість реконструкції Архіву становить 686 млн грн, з яких будівельні роботи — це лише 407 млн грн. Натомість, ще 243 млн грн необхідно на відповідне устаткування: мобільні стелажі, архівні коробки, системи клімат-контролю, обладнання для лабораторій з оцифрування та реставрації тощо. Інші витрати проєкту (кошти на покриття інфляційних процесів та покриття ризику, облаштування тимчасових споруд) складають 36 млн грн.

 

Публічна презентація проєкту реконструкції Архіву (на фото - директор ГДА УІНП Ігор Кулик, Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, Голова УІНП Антон Дробович)

Під час огляду будівлі Архіву Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив Архіву національної пам'яті свою підтримку. Цитую: "(Реконструкція архіву - авт.) відновить історичну справедливість, демократію та дасть всьому світу доступ до правди. Правди про права людей, чиї долі були знищені СРСР". Його ж слова: "Проект розрахований на два-три роки. Ми знайшли можливість цього року поновити, хоч і не багато, але все ж таки фінансування, для того, щоб почалися тут роботи".

Після публічної презентації проєкту реконструкції приміщення Архіву нашій команді обіцяли повернути з державного бюджету 25 млн. грн. Цих коштів вистачило б для продовження робіт з будівництва приміщення. Однак грошей не виділили.

Сьогодні ситуація з фінансуванням Архіву зайшла у глухий кут і набула масштабів загрози національним інтересам України.

Чому? Бо це світоглядна проблема: Україна рухається до Європи чи продовжує жити за радянськими ідеологічними стандартами і цінностями "русского міра". При плануванні проєкту державного бюджету на 2021 рік Архів та Український інститут національної пам'яті просили виділити на реконструкцію Архіву кошти в сумі 350 млн грн.

Пропозиції на цю ж суму подала група народних депутатів. Це прохання підтримав Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Однак Комітет з питань бюджету та сама Верховна Рада не погодили виділення цих коштів.

Разом з тим, сотні представників культури, науки, медіа та громадян закликали Верховну Раду та Кабінет Міністрів відновити фінансування Архіву національної пам`яті.

Однак голосів багатьох відомих людей України, серед яких: головний редактор сайту "Історична Правда" Вахтанг Кіпіані, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський, письменник Сергій Жадан, заслужена артистка України Анжеліка Рудницька, співаки Віктор Бронюк, Олександр Сидоренко "Фоззі", члени Ініціативної групи "Першого грудня" Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс та сотень інших.… Верховна Рада та Уряд не почули.

У підсумку, в уже ухваленому Верховною Радою Державному бюджеті України на 2021 рік, Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті вже вкотре отримав НУЛЬ гривень на будівництво.



Шанс на реконструкцію Архіву є! Потрібна підтримка!

Наразі в Архіву з'явилася нова реальна можливість зрушити з мертвої точки будівництво приміщення. Колеги з Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, за підтримки Українського інституту національної пам'яті, надали згоду перекинути 37 млн грн. із коштів на проєктування і будівництво Музею Революції Гідності (які наразі немає можливості використовувати через тривалі перемовини з переможцем конкурсу) на реконструкцію Архіву національної пам'яті.

Це не потребує виділення додаткових коштів. Вони вже закладені у бюджеті Міністерства культури та інформаційної політики на 2021 рік. Ці 37 млн. грн. допоможуть розблокувати реконструкцію. Зокрема, оголосити тендер на генпідрядника, підписати з ним договір і розпочати підготовчі роботи.

Наступний крок має зробити вже саме Міністерство, ініціювавши таке перекидання. Підтвердження про наявність коштів в сумі 34 млн грн і необхідність їхнього подальшого додаткового розподілу пролунало на Facebook-сторінці очільника Міністерства культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка в коментарі до посту про ухвалення головного кошторису країни.

Якщо перекидання таки отримає "зелене світло", то надалі йтиме тривалий бюрократичний процес із долученням Міністерства фінансів, Комітету Верховної Ради з питань бюджету, Кабінету Міністрів. Не буду описувати весь цей складний шлях та кількість необхідних для нього документів. Лише зауважу, що він може зайняти кілька місяців - аж до літа.

Втім такий шлях є набагато кращим, ніж іще на рік заморожене будівництво на Пухівській, 7. Як керівник Архіву, я щиро сподіваюся, що цього разу уряд зробить рішучі кроки на підтримку будівництва нашої інституції. І виконає свої обіцянки та всі необхідні кроки якнайшвидше.

2020 рік був непростим для Архіву національної пам`яті. Однак наша команда вірить, що 2021 дасть новий поштовх для розвитку установи, а екскурсії на Пухівській, 7, ми проводитимемо вже у будівельних касках.

 

Іван Дзюба: високий інтелектуал з донецьких степів

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.