ЦДВР опублікував документи з архівно-кримінальної справи Юрка Тютюнника

Колекцію з 53 документів архівно-кримінальної справи Юрія Тютюнника публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України

 

До збірки увійшли: 

У одній з постанов збірки міститься інформація про те, що Юрко Тютюнник у свідченнях виклав позицію так званого "українського фашиста": заявив що радянська влада поступово сама себе зживає і згодом прийде час, коли її змінять інші державні форми. Зокрема, йдеться і про те, що Тютюнник ототожнював владу рад з царською, бо за останньої у всьому нібито були винні євреї, а за комуністів — куркулі.

У листі-зверненні дружини Віри до радянських спецслужб йдеться про роботу її чоловіка Юрка Тютюнника у культурних закладах УССР, зокрема у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ), де він був одним із авторів кінострічки "Звенигора" Олександра Довженка.

Серед документів колекції — лист Юрка Тютюнника з тюрми до його дванадцятирічної доньки Ольги, яку він ніжно називав "хозякою" і просив: "...Додому кожного дня мене чекати не варто, звичайно, можна сподіватися, ще й як будемо живі та здорові, то знову будемо жити вкупі родиною...".

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.