Полювання на президента

Колишній писар УПА, донський козак і чеський мільйонер. Цей цікавий "коктейль особистостей" був залучений до проведення теракту, який мав відбутися у Празі за кілька днів до падіння Третього Райху. Мета диверсії – знищити Августина Волошина, колишнього президента Карпатської України. Все ретельно спланували. Однак у вирішальний день щось пішло шкереберть

Від редакції: Статтю публікуємо з люб'язного дозволу автора та сайту Локальна історія.

Спецгрупа "Ураган"

 

Весняної ночі 1945 року за 44 кілометри від Праги, яку окупували нацисти, пролетів радянський літак. Над сосновим лісом із нього вистрибнуло десять парашутистів. Командир групи потім описував: "Черговість стрибків я не пам'ятаю, але знаю, що мав стрибати разом із "Летючим". Ми стрибнули, взявшись за руки. Я сильно вдарився об щось, відчув це, але кінцево зрозумів тільки через декілька днів, коли минула нервова напруга. Я висів на невеликій сосні 2–3 метри від землі. "Летючий" приземлився неподалік і допоміг мені спуститися на землю".

Радянсько-німецький фронт поступово, але впевнено просувався на захід. 4-те управління НКҐБ почало готувати диверсійні групи, які мали десантуватися в тил ворога. Мета: "диверсія і терор". Серед цілей чекістів – не тільки нацисти, але і представники російської "білої" та української еміграції.

 
Спецгрупа "Ураган"

Наприкінці грудня 1944 року Львівське обласне управління НКҐБ сформувало спецгрупу "Ураган". Це були колишні червоноармійці, партизани, працівники НКҐБ. Національний склад: п'ятеро росіян, двоє українців, двоє словаків і башкир. Їх очолив Петро Савельєв, псевдонім "Павлов". Уродженець Тамбовської области, до війни служив у танкових частинах. Тоді розпочав роботу в НКҐБ. На початку року "по-п'яному ділу" смертельно поранив свого приятеля-офіцера. За це його направили у штрафбат. Дістав поранення, під час лікування отримав пропозицію стати агентом-зафронтовиком.

Серед завдань групи були прописані два найважливіші: "Розробка української еміграції на території Чехословаччини, проникнення агентури в українські емігрантські формування, вербування агентури із подальшим її використанням у післявоєнний період" та "Проведення спеціальних заходів щодо представників цивільної і військової влади, а також інших осіб, що займаються активною діяльністю проти Радянського Союзу". Під "спеціальними заходами" йшлося про захоплення або ліквідацію.

Окреме завдання

"Ураганівців" готували три місяці – практично і теоретично. Окрім занять про розвідку та контррозвідку, маскування, озброєння тощо, чотири години відвели на лекції "Про українські антирадянські націоналістичні формування". Чекісти ретельно вивчили історію ОУН, хто такі "бандерівці", "мельниківці" та "бульбівці", відомості про українські об'єднання за кордоном і методи їхньої діяльности.

 
Завдання, які мали виконати члени "Урагану"

Останнім у списку учасників групи був агент "Летючий". Справжнє його ім'я – Михайло Коцко, 24 роки. Уродженець села під Ужгородом, навчався у торговельній академії в Мукачевому. Під час війни його двічі відправляли на примусові роботи до Третього Райху – у Ганновері був чорноробом, у Штутґарті працював на металургійному заводі. Між тим встиг пожити у Празі. Звільнився за станом здоров'я, переїхав до Галичини. Викладав у сільській школі та торговельній школі в Жовкві. Володів декількома мовами, зокрема чеською і німецькою.

1944-го Михайло вступив до Української повстанської армії. Був писарем в одній із сотень. Очевидно, десь тоді його й завербували чекісти. "Добре знав Прагу, де мав зв'язки серед українських націоналістів. Був знайомий із колишнім президентом Карпатської України Августином Волошиним і з членами уряду Юліаном Реваєм та єпископом Стойкою", – йшлося у характеристиці "Летючого".

Ці знайомства цікавили керівництво НКҐБ найбільше. Під час рейду Коцко мав "окреме завдання". Він повинен був зблизитися з Августином Волошиним і вмовити його не залишати Праги після відступу нацистів. І як тільки-но місто перейшло б під контроль "червоних", політика планували арештувати. Якби ж переконати не вдалося, "Летючий" мав фізично знищити Волошина.

Президент "одноденної держави"

Чекісти шукали "ворогів" по всіх "звільнених" територіях Центрально-Східної Європи. Зокрема серед тих, що були причетними до спроб відновити незалежність України. Їх цікавили міністри УНР, гетьманці, оунівці, які з наближенням фронту могли втекти на Захід і продовжити "шкідливу" для СРСР діяльність.

Августин Волошин служив капеланом в Ужгороді. Року 1919 очолив головне політичне об'єднання закарпатських українців – Центральну руську народну раду. Край увійшов до складу нещодавно створеної Чехословацької Республіки. 1938-го на цій території утворено автономну Підкарпатську Русь. Волошин став її державним секретарем, а потім – прем'єр-міністром. Коли 15 березня 1939 року проголошено незалежність Карпатської України, отця обрали президентом.

 
отець Августин Волошин серед викладачів Українського Вільного Університету у Празі, 1940 рік

Закарпатці сподівалися, що після вторгнення нацистів до Чехословаччини їм вдасться відстояти свободу. Однак Адольф Гітлер віддав край своєму союзникові – Угорщині під проводом Міклоша Горті. Карпатська Україна увійшла в історію як "одноденна держава". Після поразки Волошин оселився у Празі. Влаштувався на роботу в Українському вільному університеті – спочатку завідувачем кафедри педагогіки, потім продеканом філософського факультету. Незадовго до закінчення війни його обрали ректором УВУ.

Отож група "Ураган" десантувалася в околицях Праги. Вони облаштували базу в лісовому масиві. Тільки "Летючий" вирушив до міста. Обумовили, що він буде регулярно залишати записки для "Павлова" біля однієї церкви. Однак минув тиждень, а жодних звісток не було. Радянські війська підступали все ближче. Савельєв вирішив діяти самотужки. 

Бомба від козака

Зв'язковим "Урагану" був Йозеф Шинк, чех німецького походження, фабрикант-мільйонер. Під час окупації він працював особистим секретарем "комісара Гестапо" у Празі, постачав німецьким воякам продукти та вино. Перше завдання чекістів виконав успішно: через дружину знайомого двірника, яка працювала прибиральницею у картотеці Гестапо, роздобув особові картки п'ятьох ворожих агентів.

Довідка про Шинка із записника
Довідка про Шинка із записника "Павлова"

Наступна вказівка для Шинка – організувати знищення Августина Волошина. Операцію планували здійснити 3 травня 1945 року в помешканні політика на вул. Під Липками. Льотчик на прізвище Лерб мав підсунути йому валізу з бомбою. Механізм сконструював донський козак Михайло Білоцерківський, якого нещодавно завербував "Ураган". Він довгий час воював у складі Російської визвольної армії, а останнім часом викладав саперну справу у школі "Абверу".

Однак у потрібний день Лерб кудись зник. Савельєв доручив доставити вибухівку Шинкові. Також попросив переконатися, чи біля Волошина не буде молодого хлопця на ім'я Михайло – себто агента "Летючого". Шинк пішов у місто, а наступного дня повернувся і заявив: завдання виконав успішно. Михайла біля Волошина не було.

Петро Савельєв, псевдонім
Петро Савельєв, псевдонім "Павлов", очолював спецгрупу "Уранаг"

"Павлов" чекав звісток про вибух. Але ніякої інформації не було. Натомість виявилося, що двірника та його дружину викрили і стратили. А сам Шинк передав німцям листа, у якому розповів про зв'язки з радянськими диверсантами. Після "відвертої" розмови підприємець зізнався: до Волошина він не ходив, валізу викинув у річку. Його негайно розстріляли.

5 травня у Празі піднялося антинацистське повстання. Місто стало полем бою. Розробляти новий план ліквідації Волошина не було можливости.

Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року
Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року

Куди подівся "Летючий"?

Виявляється, Михайло Коцко нікуди не зникав. Він успішно дістався до Августина Волошина й переконав того не залишати Праги. Повідомлення про це залишив в обумовленому місці. Записку повинен був забрати той самий Йозеф Шинк. Але він навіть не ходив до вказаної церкви.

Коли Прагу зайняла Червона армія, "Летючий" не мав зв'язку зі своєю групою. Він переказав адресу Волошина тільки-но сформованій комендатурі міста. Тож вийшло, що операцію, яку так ретельно готували чекісти, закінчили вже військові. 15 травня політика арештували співробітники "польової пошти 43850" – особливого відділу 4-го Українського фронту. Літаком його доставили до Москви.

Символічна могила Августина Волошина у Празі
Символічна могила Августина Волошина у Празі

Волошин ніколи не був громадянином СРСР. Попри це його звинуватили в тому, що був "українським націоналістом та вороже ставився до Радянського Союзу". Майже два місяці перебував під слідством. А 19 липня 1945 року помер у лікарні Бутирської тюрми. Офіційна версія смерти – параліч серця. Місце поховання досі не встановлено.

Петро Савельєв після війни виконував роботу закордонного агента НКҐБ. Потім працював парткомом на одному заводі у Львові. У 1960-х отримував персональну пенсію та був відзначений низкою нагород.

Про подальшу долю Михайла Коцка майже нічого не відомо. Року 1965 "Павлов" клопотав перед керівництвом КҐБ УРСР про нагородження його з нагоди 20-ї річниці перемоги над нацизмом. Відзначав: "Ім'я "Летючого" добре відоме в Першому управлінні", – себто у розвідці КҐБ.


Цей текст можна прочитати також чеською мовою на сайті видання Forum24, який завдяки підтримці Українського посольства у Чеській республіці вийшов у авторському проєкті – "Ukrajina: jiné dějiny"/"Україна: інша історія".

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.

Початок (не) братської колонізації

Сотня років знадобилась Росії, щоб нав’язати свою владу і запустити процес широкомасштабної колонізації України. Зусилля царату були спрямовані на цілковиту асиміляцію та інтеграцію у політичній, економічній, соціальній, культурній та духовній сферах суспільного життя.

Ніч розгону. Міленіали з Пласту, які не пішли з Майдану

Раннім ранком 30 листопада близько 2000 «беркутівців» атакували протестувальників, які залишались на Євромайдані. Ця ніч змінила історію України. Наступного дня – 1 грудня – сотні тисяч киян вийшли на масову акцію протесту. Ким були ті, хто залишився ночувати на Майдані Незалежності? Попри те, що основні лідери Євромайдану напередодні ввечері (29 листопада) фактично закликали розходитись. Прирікаючи тих, хто залишається, на маргіналізацію протесту. Як це вже було під час мовного Майдану.

Розстріляні під Базаром. Спогад учасника Другого зимового походу

"Я козак 6-ї стрілецької дівізії від себе і козаків, яких я знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає і ми не боїмось смерти, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб'єте, то знайте, що за нас вам помстить ввесь український нарід..."