Три держави за добу: як Карпатська Україна проголосила незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла четверта серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України».

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 

"Останні 24 години ми прожили в трьох різних державах. Прокинулися в Чехословацькій Республіці. До вечора Карпатська Україна була вільною країною. Наступного дня прийшли мадярські вояки", — ці рядки належать британському журналісту Майклу Вінчу.

І стосуються вони важливої дати в нашій історії — 15 березня 1939 року, коли проголосили створення Карпатської України. Протрималася молода держава недовго — всього один день.

Цей день був радісним і трагічним водночас.

У невеликому гімназійному спортзалі Хуста проголошували створення нової держави — Карпатської України. Це була давно омріяна незалежність, на котру українці, що проживали тут, сподівалися століттями.

Проте неподалік від міста вже наступали угорські війська, яких всіма силами намагалася стримати група карпатських січовиків. Вони тримали останню барикаду держави як от-от мала створитися. І це все попри погане озброєння, слабкий вишкіл і той факт, що їх було значно менше.

Незалежність Карпатської України проголосили, а вже через день у місто ввійшли угорські військові і нова самопроголошена держава припинила своє існування.

Проголосивши нетривку самостійність місцеві українці продемонстрували всьому світові, що їхня земля — не чеська, не угорська і не польська, а саме українська.

Як за добу створили і втратили Карпатську Україну — дивіться у четвертій серії історичного проєкту "10 Днів незалежності України"

Першу серію проєкту "Четвертий Універсал — перша українська незалежність" можна переглянути тут.

Другу серію проєкту "Листопадовий зрив: як одна ніч змінила історію українського Львова" можна подивитися тут.

Третю серію проєкту "День Соборності: як об'єдналися дві частини України" дивіться тут.


Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано
 Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович — автор та ведучий, Андрій Сайчук — сценарист, Леся Вакулюк — сценаристка, Яків Любчич — режисер, Михайло Смуток — виконавчий продюсер, Олександр Попенко — оператор, Костянтин

Пузанкін — дизайнер, Олександр Климань — звукорежисер та композитор, Юлія

Білоус та Катерина Бєслік — стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова — грим, Тетяна Колісник — редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк — наукові консультанти, Микола Попелуха — редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич — продюсерка, Лідія Тополевська — фінансистка, Анна Олійник — директорка, Дмитро Гузій — юридична підтримка.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.