Архів Внутрішніх військ НКВС: що цікавого всередині?

Документи Внутрішніх військ НКВС — це, без перебільшення, "Клондайк" для численних нових досліджень і дисертацій з історії боротьби УПА за незалежність України. З їх допомогою можна уточнити й доповнити інформацію з повстанських джерел: радянські звіти вирізняються точністю в датах, назвах і чисельності частин й іменах їх командирів. Можна відслідкувати хроніку бойових дій у регіональному чи часовому розрізі з найбільш достовірною оцінкою їх результатів.

Найбільш цілісну та правдиву картину подій минулого можна реконструювати, маючи джерела різного походження. Якщо йдеться про бойові дії, то найкраще для дослідника — мати джерела обох протиборчих сторін. Бо інакше можна опинитися в полоні однобокого висвітлення подій і подавати їх лише очима одного з учасників включно з усіма упередженнями й суб'єктивними оцінками супротивника. Як кажуть: ніде так не брешуть, як на війні, після полювання й перед виборами.

У лютому—березні 1944 року на Волині (Рівненщина, Північна Тернопільщина, Житомирщина) радянські війська зіткнулися із загонами Української повстанської армії та підпіллям Організації українських націоналістів. Почалася найголовніша, антирадянська, фаза національно-визвольної боротьби, яка протривала понад 10 років в усіх західноукраїнських областях і навіть у прилеглих регіонах Житомирщини, сучасної Хмельниччини, Вінниччини й Київщини.

Для вивчення цього періоду дослідники мають у розпорядженні солідний корпус джерел. Передусім, це документи самих структур УПА та націоналістичного підпілля, а також спогади й інтерв'ю ветеранів визвольного руху. Ця категорія джерел, які радянський режим захопив як трофеї, зберігається в центральних і обласних державних архівах України, Галузевому державному архіві СБУ та регіональних архівних підрозділах СБУ.

В українських архівах доступні для вивчення й джерела з іншого боку фронту – комуністичного режиму. Зокрема, це документи (звернення, постанови, розпорядження, доповідні записки тощо) структур Комуністичної партії (більшовиків) України, радянських органів влади від Ради Народних Комісарів (Міністрів) і Президії Верховної Ради УРСР до низових рад і виконкомів.

Крім того, після ухвалення у 2015 році закону про доступ до архівів радянських репресивних органів відкритою стала документація радянських органів держбезпеки, чиїм завданням, власне, й було придушення антирадянських визвольних рухів: Управління боротьби з бандитизмом НКВС—МВС, органів НКДБ, Управління 2-Н МДБ—КДБ. Окремо слід згадати архівно-слідчі справи на захоплених у полон повстанців.

 
Обкладинка однієї зі справи архіву ВВ НКВС

Отже, документів з радянського боку не бракує. У Радянському Союзі, за висловом відомого дослідника історії УПА к. і. н. Володимира Ковальчука, існував "культ паперу" — бюрократія на всіх щаблях продукувала незліченну кількість документів з будь-якого приводу.

Незважаючи на таке розмаїття, для дослідника джерел забагато не буває. І тепер завдяки проекту "Робимо минуле доступним: цифрове повернення вивезених архівів про боротьбу СРСР із визвольним рухом" у відкритому доступі в Електронному архіві українського визвольного руху з'явився 3,5-тисячний масив документів з архіву Внутрішніх військ НКВС Українського округу за 1944—1945 роки. Саме останні два роки Другої світової війни відзначалися найбільш масштабними бойовими діями комуністичного режиму проти Української повстанської армії.

Завдання проведення військових операцій ("боротьба з бандитизмом") покладалося безпосередньо на Внутрішні війська НКВС СРСР. Окрім того, ці війська забезпечували депортації корінних народів (чеченців, інгушів, кримських татар тощо) у 1943—1944 роках і родин учасників українського визвольного руху в 1944—1950‑х, охороняли важливі державні об'єкти, проводили облави в пошуках дезертирів і ухильників від мобілізації до Червоної армії, несли гарнізонну службу на територіях, звільнених від німецьких військ.

Внутрішня документація частин ВВ суттєво доповнює панораму мілітарного аспекту протистояння українських повстанців з тоталітарним режимом, адже в ній міститься інформація, що походить безпосередньо з "передової", а не фільтрована різними бюрократичними інстанціями.

 

З чого складається архів Внутрішніх військ

Власне, архів ВВ НКВС склали документи 1-го (оперативного) відділу Управління ВВ Українського округу (УО), штабів стрілецьких бригад, дивізій та окремих стрілецьких і кавалерійського полків, які в різних період упродовж 1944—1945 років дислокувалися в Західній Україні та прилеглих регіонах. Відомо, що в 1944 році боротьбу з українськими повстанцями вели: 16‑та, 17‑та, 18‑та, 19‑та, 20‑та, 21‑ша, 24-та, 25-та бригади, 9-та і 10-та стрілецькі дивізії й 18-й кавалерійський полк. У жовтні 1945‑го антиповстанські сили включали: 62-гу, 81-шу і 82-гу дивізії, 18-й кавалерійський і 290-й моторизований полки.

Документація ВВ в оригінальному архіві організована в кілька способів.

Низка справ (№ № 7, 10 та ін.) містить накази командування ВВ УО, ділове листування зі штабами частин і донесення щодо бойового застосування військ. Справи під заголовком "Оперативні зведення штабу округу" ховають під обкладинкою лаконічну хроніку бойових дій, втрат і трофеїв по кожній військовій частині за 1944—1945 роки.

 

Справи № 11 і № 13 з однаковою назвою: "Оперативні зведення та звітні картки про оперативно-службову діяльність частин і з'єднань округу" складаються з 13 томів кожна й містять звітність про результати протиповстанських операцій за січень—грудень 1944 року та січень—грудень 1945 року відповідно. При чому одні справи охоплюють періоди по 2-3 місяці, а решта — 2-3 тижні.

Їх доповнює 10-томна справа № 001 "Розпорядження, оперативні зведення та ін. матеріали про оперативно-службову діяльність частин і з'єднань округу".

Документи про бойове застосування частин ВВ проти повстанців у 1945 році підшиті в багатотомній справі "Плани, описи, доповідні записки та інші матеріали по проведених чекістсько-військових операціях" без номеру. Побіжний огляд її матеріалів дозволяє зробити висновок, що тут документація більш систематизована й конкретна. Плани операцій супроводжуються схемами на топографічних картах, які унаочнюють викладене в тексті, доповнюють описи результатів операцій і висновки. Така організація діловодства полегшує роботу дослідникам.

Є окремі справи, присвячені повністю певним з'єднанням, наприклад "Опис оперативно-бойових дій підрозділів і частин 21 стрілецької бригади за 1944—1945 роки", й аналогічно по інших бригадах.

Окрім оперативних зведень, планів чекістсько-військових операцій, рапортів про проведені операції та описів бойових дій, в архівних справах регулярно трапляються накази начальника Внутрішніх військ та його штабу військам округу й інші документи, які відображають бойову та гарнізонну службу ВВ НКВС. У тому числі про нещасні випадки, дисциплінарні порушення, кримінальні прояви серед військовослужбовців, випадки морального розкладу тощо — так звані "хворобливі явища".

В Електронному архіві ці справи опубліковані у вигляді окремих документів, кожен із яких супроводжується назвою, датою, коротким змістом і ключовими словами. Це спрощує орієнтування й пошук потрібних документів серед усього масиву.

 

Як правильно користуватися документами архіву

Кілька зауваг для тих, хто працюватиме з архівом. У радянських документах того періоду назви населених пунктів уживаються в їх польському варіанті: Трембовля (Теребовля), Радзехув (Радехів), Стшеліска-Нове (Нові Стрілища), Яблонув (Яблунів), Свинажин (Свинарин) тощо. Це зумовлено тим, що топографічна служба Генштабу Червоної армії свої мапи робила на основі довоєнних польських, тому топоніми просто копіювала, записуючи кирилицею. Відповідно, дослідникам варто бути уважними та вживати українські назви, а не бездумно переписувати з документів чи мап.

Інша категорія даних, яку варто сприймати критично, — цифри. Цифроманія — явище притаманне звітності багатьох армій (у тому числі й УПА), а в радянській ця проблема обтяжувалася традиціями окозамилювання та шапкозакидництва. Тому зі звітності Внутрішніх військ складається враження, ніби комуністи майже весь час перемагали, знищуючи повстанців сотнями за раз при власних втратах у кілька, максимум кільканадцять людей. Тобто часто втрати супротивника, зазвичай, зазначені у 5-10-20 разів більшими, ніж власні.

Вочевидь, такі дивовижні перемоги бувають лише в казках про богатирів. Тим паче, незрозуміло, чому при такій бойовій ефективності радянські війська вовтузилися з націоналістичним повстанським рухом аж ціле десятиліття.

Тому дані про втрати ворога слід завжди піддавати сумнівам і перевіряти за альтернативними даними. Найкраще — звіритися з документами того відділу УПА, який брав участь у відповідному боєзіткненні з ВВ НКВС. Якщо такої можливості немає, то можна відштовхуватися від даних про трофейну зброю: кількість стволів має плюс-мінус відповідати кількості вбитих і полонених. Адже голіруч у бій проти гвинтівок і кулеметів ніхто не ходить.

У будь-якому разі, нереальні цифри вбитих повстанців означають або просто "липу", або — вбитих цивільних осіб, яких приписали до комбатантів.  

Найпростіший алгоритм роботи з архівом ВВ НКВС УО такий: при дослідженні дій УПА чи боївок ОУН у певному районі чи області шукати документи підрозділів ВВ, які дислокувалися у відповідному терені, й зіставляти обидва джерела за потрібний період. Пришвидшити пошук необхідних документів можна знаючи райони базування частин ВВ — їх можна дізнатися або переглядаючи безпосередньо справи архіву ВВ (вони містять періодичні відомості про дислокацію частин округу), або статті дослідників. Ще швидший спосіб — пошук на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху документів за ключовими словами.

Розгляньмо це на прикладі одного з успішних боїв, який із Внутрішніми військами провів загін УПА-Північ "Дорош" (командир Никон Семенюк‑"Стальний") та сотня "Кантового" з Прилуцького загону 11 листопада 1944 року на півночі Рівненської області. Упівське джерело — наказ командира з'єднання груп № 44 Федора Воробця‑"Дениса Шигунича" про відзначення учасників бою повідомляло:

"Дня 11.XI.1944 р. загін УПА під командуванням к-ра Стального звів бій з гарнізоном військ НКВД м. Рокітна, котрого гарнізон виїхав був того дня грабувати населення с. Залав'я Рокітянського району. В результаті бою ворожий гарнізон був знищений. На полі бою ворог залишив 117, в тому 11 офіцерів. Здобуто зброю і амуніцію".

Загалом, з різних звітів дізнаємося, що повстанці задекларували, що в підрозділі НКВС силою в 130 солдатів загинуло 117 (майже всі), а власні втрати склали 4 полеглих і 12 поранених.

Шукаємо інформацію про бій у документах архіву ВВ. Знаходимо наказ начальника ВВ НКВС УО генерал-майора Марченкова з аналізом бою під Рокитним від 16 листопада 1944 року та спецповідомлення начальника відділу контррозвідки СМЕРШ 16-ї бригади ВВ майора держбезпеки Шамаєва.

З документів випливає, що розбитим підрозділом НКВС був загін (98 бійців) 205 окремого стрілецького батальйону 16-ї бригади під командуванням заступника командира батальйону капітана Стулова. За 3,5 години бою радянський підрозділ втратив убитими 26 осіб, пораненими 10 і одного зниклим безвісти. Серед загиблих енкаведистів було четверо офіцерів, у тому числі сам замкомбата.

Зверніть увагу на те, як подано втрати загону УПА: Марченков у наказі зазначав, що "банда понесла втрати до 70 осіб убитими". А смершівець на підставі даних агентури серед солдатів доносив, що нарахували тільки 12.

Отже, які висновки можна зробити з аналізу цих документів?

Джерела з обох боків підтверджують поразку групи 205-го батальйону. Тільки його справжні втрати не могли дорівнювати 117 воякам, бо ж уся група налічувала 98 осіб. Документи ВВ НКВС свідчать, що в бою загинуло 26 чекістів, включаючи 4-х офіцерів (а не 11, як у документах УПА). Та все одно навіть така втрата — серйозна поразка для підрозділу завбільшки з роту. Самі організатори засідки ніяк не могли втратити 70-х стрільців, бо оперативний звіт ЗГ № 44 зафіксував тільки 4-х загиблих і 12-х поранених.

Тож при визначенні найбільш вірогідних результатів бою слід ураховувати, що кожна зі сторін свої втрати вказувала точно, а ворожі — безбожно завищувала.

Потенціал документів ВВ НКВС

Документи Внутрішніх військ НКВС — це, без перебільшення, "Клондайк" для численних нових досліджень і дисертацій з історії боротьби УПА за незалежність України. З їх допомогою можна уточнити й доповнити інформацію з повстанських джерел: радянські звіти вирізняються точністю в датах, назвах і чисельності частин й іменах їх командирів. Можна відслідкувати хроніку бойових дій у регіональному чи часовому розрізі з найбільш достовірною оцінкою їх результатів.

За ескізами, наведеними у звітах про чекістсько-військові операції, можна вивчати архітектуру криївок і бункерів націоналістичного підпілля.

І що не менш важливо: корпус документів ВВ дає вичерпне уявлення про "обличчя ворога" українського національно-визвольного руху. У документах скрупульозно зафіксована повсякденна діяльність військ НКВС: їхня структура, організація внутрішньої та гарнізонної служби, планування операцій, управління зв'язком, стан дисципліни та інші подробиці аж до кількості нарядів і варт.

Тож для повної реалізації потенціалу архіву Внутрішніх військ НКВС потрібно багато робочих рук. Тим більше, що 3,5 тисячі документів — не межа. Архів охоплює період діяльності ВВ до 1951 року, тому з часом  можна очікувати, що онлайн з'явиться ще не одна тисяча матеріалів.

Стаття підготовлена в межах проекту "Робимо минуле доступним: цифрове повернення вивезених архівів про боротьбу СРСР із визвольним рухом", який реалізовує Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

 

Патріархат УГКЦ: між Ватиканом і Москвою

Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Ця справа стосувалась не лише української діаспори і церковного духовенства, а й понтифіків, посадовців Римської курії та політиків різних держав.
Особливим чином це питання турбувало Москву, яка всіляко намагалась протидіяти спробам встановлення патріархального устрою УГКЦ

Лех Валенса: “Польща та Україна приречені бути разом”

2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках – Польща, першою в світі, визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. Це було найкраще завершення бурхливого й надскладного ХХ століття в українсько-польських стосунках

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.