Спецпроект

Антисемітська фальшивка про Голодомор

В атмосфері недавнього відзначення 85-х роковин Голодомору 1932—1933 років я помітив, як соціальними мережами почала гуляти картинка з портретами й іменами діячів явно єврейського походження. Галерею портретів увінчує підпис "Україна повинна знати цих вбивць поіменно! Це виконавці голодомору на території України".

В атмосфері недавнього відзначення 85-х роковин Голодомору 1932—1933 років я помітив, як соціальними мережами почала гуляти картинка з портретами й іменами діячів явно єврейського походження. Галерею портретів увінчує підпис "Україна повинна знати цих вбивць поіменно! Це виконавці голодомору на території України".

Утім, такий підбір винуватців вже викликає підозру. Бо ж де в цьому спискові тодішні керівники Радянської України Влас Чубар, Панас Любченко, Станіслав Косіор, Петро Постишев та інші, які виконували розпорядження Кремля щодо впровадження завідомо нездійсненних планів хлібозаготівель та конфіскації врожаю?

Мої підозри щодо правдивості картинки посилилися, коли мені впало в око фото Арнольда Дейча (другий праворуч у першому ряду). Дейч — відомий радянський шпигун, організатор "Кембридзької п’ятірки" агентів, які діяли у Великій Британії в 1930-х—1950-х роках.

Арнольд Дейч народився й жив у Відні, в Австрії, де здобув вищу освіту й науковий ступінь. Там же Дейча через Комінтерн завербував іноземний відділ (ІНО) ОГПУ СРСР. На початку 1930‑х Дейч діяв в Австрії, Німеччині, а в 1933 році московські начальники спрямували його в Париж.

Тобто, коли в УСРР тривав Голодомор, Арнольд Дейч перебував за кордоном і виконавцем сталінського геноциду в Україні бути ніяк не міг!

 Насмикані випадково портрети чекістів і партійців єврейського походження з підписом "виконавці Голодомору" повинні формувати в читачів уявлення про те, що геноцид українського народу реалізовували саме євреї

Отже, звинувачення щодо як мінімум однієї особи з цього списку є фальшивими. Нічого не залишається, як перевірити біографії решти на предмет їх діяльності в 1932—1933 роках.

Зробити це простіше простого, оскільки їхні імена легко гугляться, а біографічні відомості розміщені в відкритих і доступних джерелах, як от: Вікіпедія, бази даних на кшталт російського "Відкритого списку", довідника "Кадровий склад органів державної безпеки СРСР 1935—1939" від російського товариства "Меморіал" тощо.

Крім того, життєписи цих людей наведені в довіднику "Евреи в НКВД СССР. 1936—1938 гг. Опыт биографического словаря", складеному науковцями Михайлом Тумшисом із Росії та Вадимом Золотарьовим з України.

Тож пройдемося по списку підряд:

Абрам Слуцький упродовж 1931—1934 років був заступником начальника Іноземного відділу (ІНО) ОГПУ СРСР, тобто працював у Москві й керував діяльністю закордонних чекістів.

Олександр Хайт у 1930—1934 роках служив на різних посадах у повноважному представництві ОГПУ по Нижньоволзькому краю Російської СФРР.

Анатолій Альшанський з 1932 року працював на посаді головного інженера тресту "Дорстройматеріалів" у Москві.

Аркадій Герцовський протягом 1932—1934 років служив старшим інспектором обліково-статистичного відділу ОГПУ СРСР в Москві.

Мотель Арлюк у 1931—1933 роках — інспектор організаційно-планового сектору президії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ). Місцем розташування президії була Москва.

Марк Бабушкін в 1931—1933 роках служив оперуповноваженим 3-го (економічного) відділення повноважного представництва ОГПУ по Північнокавказькому краю Російської СФРР.

Абрам Розенбрандт (Розанов) у 1932—1934 роках очолював Київський обласний відділ ГПУ, відтак Управління НКВД по Київській області.

Абрам Левін (Лев Бєльський) у 1931—1933 роках був начальником Головного управління народного харчування Народного комісаріату постачання СРСР й одночасно членом колегії цього наркомату. Відтак служив повноважним представником ОГПУ по Нижньоволзькому краю Російської СФРР (1933—1934).

Абрам Буздес вивчав комуністичну економіку в Інституті червоної професури в Москві (1929—1934), далі працював у компартійній пресі та на партійній роботі.

Абрам Бєленький від 1930 року й до 1934-го займав посаду оперуповноваженого при голові ОГПУ з прикомандируванням до Управління виправно-трудових таборів (УЛАГ) ОГПУ.

Ошар Абугов щойно в 1932 році закінчив короткі курси керівного складу ОГПУ СРСР у Москві, після чого повернувся на попередню посаду заступника повпреда ОГПУ Горьковського краю Російської СФРР.

 

Авраам Коссой на службу в органи НКВД вступив тільки в 1937 році. Доти його біографія малодосліджена, й окрім факту членства в ВКП(б) нічого не відомо.

Олександр Вургафт більшість своєї служби в органах до війни провів у Прикордонних військах ОГПУ—НКВД на Далекому Сході та у Східному Сибіру.

Андрій Баконі до свого арешту в 1937 році був співробітником Іноземного відділу (7-го відділу) Головного управління держбезпеки НКВД, тобто працював за кордоном.

Борис Бердичевський з 1930 до 1934 років працював у центральному апараті радянської держбепеки: був у розпорядженні ОГПУ СРСР, заступником особливоуповноваженого і начальником слідчої частини при Адміністративно-організаційному управлінні (АОУ) ОГПУ СРСР.

Ісай Берг на початку 1930-х років був співробітником Кунцевського районного відділу НКВД у Москві, відтак із 1934 року — в Управлінні НКВД Московської області.

Лазар Берензон служив у 1932—1934 роках начальником фінансового відділу Головного управління робітничо-селянської міліції ОГПУ СРСР. Одночасно був начальником фінвідділу будівництва каналу "Москва—Волга" ОГПУ СРСР

Матвій Берман відомий як начальник Головного управління виправно-трудових таборів і колоній (ГУЛАГ) ОГПУ—НКВД в 1932—1937 роках. Головне управління, природно, розташовувалося в Москві.

Гнат Бжозовський до 1937 року, коли сам став жертвою своїх колег, працював на посаді помічника начальника Центрального торговельно-виробничого управління НКВД СРСР. Про жодний зв’язок з Україною, зокрема й у 1932—1933 роках, нічого невідомо.

Зельман Пассов упродовж 1933—1934 років служив співробітником для особливих доручень і помічником начальника 3-го відділення Особливого відділу ОГПУ СРСР.

Отже, 21 людина, зображена на картинці, — це переважно співробітники органів держбезпеки СРСР. Проте з них лише один Абрам Розенбрандт справді перебував на посаді на території України в час, коли українські селяни помирали від штучного голоду. І він, очевидно, віддавав накази про репресії тих, хто чинив опір колективізації чи зривав колоски ("крав соціалістичну власність").

Решта перелічених — це чекісти й партійні функціонери, які ініціювали чи здійснювали злочинну репресивну політику комуністичної влади в різних регіонах СРСР і за його межами, але не в Українській СРСР у роки Голодомору 1932—1933 років.

Тобто, ця картинка є на 95% фальшивкою.

Те, що на ній зібрані особи винятково з єврейськими прізвищами, вочевидь, має навіювати думку про євреїв як головних виконавців Голодомору. Вкупі з емоційним підписом зображення має на меті розпалювати ворожнечу до євреїв, апелюючи до відомого пропагандистського образу 1930-х—1940-х років — "жидо-більшовизму".

Цей прийом є типовою антисемітською маніпуляцією. Непропорційне представництво євреїв в органах ОГПУ—НКВД в 1930-х роках зараз не є ні для кого секретом. Проте їх частка, за даними вищезгаданого довідника "Євреї в НКВД", ніколи не перевищувала 39% на союзному рівні (у 1936 році) і 46% на рівні Української СРР (1936—1938 роки). Абсолютна більшість чекістів-євреїв була репресована під час Великого терору 1937—1938 років.

Зрештою, з матеріалів кримінальної справи Служби безпеки України 2009—2010 років випливає, що організаторами Голодомору були керівники Комуністичної партії та уряду СРСР та УСРР Йосип Сталін (грузин), В’ячеслав Молотов (росіянин), Лазар Каганович (єврей), Павло Постишев (росіянин), Станіслав Косіор (поляк), Влас Чубар (українець) і Мендель Хатаєвич (єврей). Маємо дійсно інтернаціональну злочинну організацію!

Голодомор як геноцид українців був задуманий і здійснений не якоюсь окремою нацією, а комуністичним тоталітарним режимом, якому служили люди різного походження. Хоча виконували вони накази єдиного центру — Москви.

Ігор ПОЛУЕКТОВ, Олена ПОПЕЛЬНИЦЬКА, Тетяна ОСІНЧУК, Ксенія БОНДАР: У 2024 році не відбулися археологічні дослідження Богоявленського собору. Причини і наслідки

На київському Подолі цього року не були продовжені археологічні дослідження пам'ятки археології, архітектури та історії, а також символу відродження української державності та незалежної церкви "Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря". Перші археологічні дослідження цієї пам'ятки відбулись восени 2023-го і логічно було б очікувати на продовження розкопок. Хто і чому їх "заблокував" і якими можуть бути наслідки: що через це може втратити українська історія та культура?

Олександр Тереверко: Прощавай, "Растішка"...

На фронті загинув бойовий медик Антон Шевчук, відомий як "Растішка".

Павло Казарін: Жити всередині історії

Анексія Криму змушувала кожного визначатися щодо власної громадянської ідентичності. Вирішувати, який прапор ти вважаєш за свій. Під звуки якого гімну ти підводитимешся.

Олексій Мустафін: Мігель Сервет: вчений, страчений як проповідник

27 жовтня 1553 року у Женеві спалили живцем Мігеля Сервета. Він відомий як перший європеєць, який описав мале коло кровообігу, – до нього це зробив сирієць Ібн ан-Нафіс ще в ХІІІ столітті, але в християнському світі з працями цього мамлюцького лікаря тоді були майже не знайомі. Не менш геніальними є здогадки Сервета щодо ролі вітамінів – за це його вважають одним з «батьків» фармакології.