Легенда про крутянців

Нові документи спростовують легенду про спільне поховання Володимира Шульгина та Володимира Наумовича

Неверифіковане фото з можливим зображенням Володимира Наумовича

"…Два товариші – Володимир Шульгін і Володимир Наумович – в останню мить кинулися в обійми, і тут їх прошили кулі. І вони залишилися на віки у дружніх обіймах", – ці слова є кульмінацією історії про загибель і спільне поховання двох "крутянців" Володимира Шульгина та Володимира Наумовича.

Історія про розстріл і поховання Володимира Шульгина і Володимира Наумовича виринула на початку 1990-х років. Її суть – перед розстрілом під Крутами студенти і давні друзі Володимир Шульгин і Володимир Наумович обнялися, прошиті ворожими кулями їхні тіла застигли на морозі. 19 березня 1918 року, коли відбувалося урочисте перепоховання загиблих під Крутами, Володимира Шульгина і Володимира Наумовича поховали разом в сімейному похованні Наумовичів на Аскольдовій могилі. У 1930-х роках, коли кладовище ліквідовувалося, родина Наумовича перепоховала їх на Лук'янівському кладовищі.

Ця історія за часів незалежності України стала класикою. Її переказують численні засоби масової інформації, повторюють на громадських зібраннях, і навіть ретранслюють органи влади на своїх офіційних вебсторінках. Серед громадськості її достовірність ніколи не ставилася під сумнів, адже історія й справді гарна, драматична і головне – мала під собою історичне підґрунтя – бій під Крутами, поховання крутянців на Аскольдовій могилі, Володимир Шульгин був учасником бою під Крутами і загинув там.

Та серед професійних істориків все ж існувала певна недовіра. Передовсім до факту перенесення праху двох "петлюрівських контрреволюціонерів" – мовою радянської пропаганди – із кладовища на Аскольдовій могилі до Лук'янівського кладовища в 1930-х роках.

Власне, в часи коли радянська влада на повну запустила маховик репресій проти українських діячів-учасників Української революції 1917-1921 років – своїх колишніх політичних опонентів. Ще один факт, який сіяв сумніви у її достовірності – відсутність будь-яких згадок про участь в бою під Крутами, загибель і поховання Володимира Наумовича в офіційних документах і спогадах безпосередніх учасників тих подій.

 
Картина Леоніда Перфецького "Бій під Крутами"

Нещодавно віднайдені у фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Київ документи сіють ще більші сумніви.

Однак перед тим, як навести їх, коротко повернімося до історичного контексту подій. Участь у бою під Крутами і загибель там Володимира Шульгина (1894-1918) ні в кого не викликає сумніву. Учасник українського студентського руху в Київському університеті Святого Володимира, член Української Центральної Ради, один з організаторів Студентського помічного куреня Січових стрільців, він справді брав участь і загинув у бою під Крутами, був перепохований 19 березня 1918 р. разом з іншими загиблими.

Ці дані підтверджуються численними джерелами. Зокрема, відомий лист Олександра Шульгина, міністра закордонних справ УНР, в газеті "Нова Рада" від 5 березня 1918 року, де він навів відому йому на той час інформацію про перебіг бою під Крутами, і просив всіх, хто має відомості про його брата або ж сам бій під Крутами, надати їх редакції "Нової Ради".

На передовиці номера за 19 березня 1918 року родина загиблого Володимира Шульгина розмістила оголошення про те, що його похорон разом з іншими товаришами відбудеться цього ж дня, жалобна процесія вирушить о 14.00 з пасажирського вокзалу до Аскольдової могили. На другій сторінці цієї ж газети було вміщено список (із 18 імен) загиблих в бою під Крутами, серед яких і Володимир Шульгин.

 
Газетне повідомлення зі списком загиблих під Крутами. Наумовича у цьому списку немає
нова рада, 1918, № 36

Водночас, як ми вже вказували, згадок про Володимира Наумовича в історичних джерелах немає, принаймні у тих із них, які нам доводилося бачити.

А тепер найцікавіше – що ж за документи знайдені в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ? Про що в них йдеться?

 
Запис у метричній книзі Михайлівської церкви при Олександрівській лікарні у м. Києві про смерть Володимира Миколайовича Наумовича. 22 грудня 1918 р.

Це метрична книга Михайлівської церкви при Олександрівській лікарні у м. Києві за 1918 рік. В ній запис під № 1103 про смерть Наумовича Володимира Миколайовича, віком 22 роки, якого було вбито 11 грудня 1918 року та поховано 22 грудня 1918 року на кладовищі "Аскольдова могила". Цей запис не містить жодної інформації про обставини загибелі Володимира Наумовича, лише дату і той факт, що смерть була насильницькою. Іншими словами – його вбили.

Відомо, що в ті дні, в Києві відбувалися бойові дії між військами Директорії УНР та прихильниками гетьмана Павла Скоропадського. Проте стверджувати, без належного документального підтвердження, що Володимир Наумович загинув в ході саме цього протистояння, ми б не наважилися. З такою саме долею вірогідності можна було припускати, що він став жертвою грабіжників. Або ж (що ще малоймовірніше) загинув у сутичці між гетьманськими військами і повстанцями під Крутами, що відбулася 9 грудня 1918 року.

Можна було б припустити, що запис в метричній книзі містить помилку в даті. Але факт поховання Володимира Наумовича у грудні 1918 року підтверджує інший, віднайдений істориками раніше, документ – доповідна записка № 320 від 9 грудня 1918 року до настоятеля Київського Пустинно-Миколаївського чоловічого монастиря єпископа Уманського Димитрія, яку подав доглядач цвинтаря на Аскольдовій могилі ієромонах Филип.

 
Доповідна записка доглядача цвинтаря на Аскольдовій могилі ієромонаха Филипа до настоятеля Київського Пустинно-Миколаївського чоловічого монастиря єпископа Уманського Димитрія про поховання Володимира Миколайовича Наумовича. 9 грудня 1918 р.

ЦДІАК України, ф. 131, оп. 32, спр. 293, арк. 135..

Зміст зазначеного документу свідчить, що Володимира Миколайовича Наумовича, православного сповідання, було відспівано причтом церкви Олександрівської лікарні м. Києва та поховано 9 грудня 1918 року на 5-й терасі Аскольдового кладовища на запасному місці (тобто місці, яке було придбано родиною заздалегідь для поховань членів сім'ї). За облаштування його могили 60 карбованців сплатив доктор Шмигельський. Також на доповідній записці зроблено відмітки про отримання 9 грудня 1918 року 60 карбованців казначеєм ієромонахом Валентином та про прийняття 60 карбованців у прибуток 10 (23) грудня 1918 р.

Розбіжність між датами поховання Володимира Наумовича у двох вищенаведених документах складає 13 днів, що співпадає з різницею у датуванні подій за юліанським та григоріанським календарями. Тобто, дата поховання у доповідній записці доглядача кладовища (9 грудня 1918 року) наведена за юліанським календарем (за старим стилем), а дата поховання у метричній книзі Михайлівської церкви при Олександрівській лікарні (22 грудня 1918 року) – за григоріанським календарем (тобто за новим стилем). Отже, можна зробити припущення, що дата загибелі Володимира Наумовича (11 грудня 1918 р.), яка зазначена у метричній книзі, також наведена за новим стилем.

 

Пам'ятник Володимирові Наумовичу та Володимирові Шульгину на Лук'янівському кладовищі в Києві. Сучасне фото

Таким чином, можна констатувати, що Володимир Наумович загинув майже через 10 ½ місяців після бою під Крутами і майже через 9 місяців після урочистого перепоховання у Києві Володимира Шульгина та інших загиблих під Крутами українських вояків, студентів і гімназистів. А відтак, його тіло під час поховання на Аскольдовій могилі аж ніяк не могло опинитися у одній труні з тілом похованого значно раніше, разом з іншими загиблими побратимами, Володимира Шульгина.

Зважаючи на те, що Володимир Наумович і Володимир Шульгин були поховані в різний час та в різних могилах, а останній, можливо, у братській могилі загиблих у бою під Крутами або у могилі на родинному похованні сім'ї Шульгиних, постає питання щодо вірогідності його останнього спочинку у похованні Володимира Наумовича, яке було перенесене 1930-х роках з Аскольдової могили на Лук'янівське кладовище.

У такому разі, питання щодо уточнення обставин і дійсного місця поховання Володимира Наумовича та Володимира Шульгина, залишається відкритим.








Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін

1943-2022: Від нацистів – до рашистів

Імперія, яка ніколи не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста. Спроби умиротворити агресора, призвели до катастрофічних наслідків – він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, "ідеологічно обґрунтований", підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації. Але, як показує історія, крах тиранії – неминучий

Коломацький переворот. Вибори Івана Мазепи

У всьому звинуватили гетьмана Івана Самойловича, засудили його і відправили разом з родиною у вигнання, а все майно конфіскували. Ініціатори змови проти Івана Самойловича і організатори цього катастрофічного походу отримали державні нагороди. У Національному архіві Швеції знайдені листи про ці історичні події. Ми надаємо повноцінні тексти німецькомовних джерел з перекладами українською