Пласт у війні за Україну. Найкоротша гутірка про початки пластового руху

Розуміючи історії Пласту минулого століття можна краще збагнути новітню історію України, чому наша батьківщина сьогодні є такою, якою ми її знаємо. І якою вона стане у майбутньому. Добре знаючи історію Пласту – кожен українець та українка передусім стають одразу більш компетентними в історії України. Діти і підлітки – на відповідних уроках в школі. Дорослі – в боротьбі України за незалежність і в звичайному житті… У ситуаціях, коли багато хто ламається, виховані в Пласті (і знайомі з його історією громадяни) знають, що означає "не зломимо своїх присяг". І тому мають більше шансів на успіх

Розуміючи історію Пласту минулого століття можна краще збагнути новітню історію України, чому наша батьківщина сьогодні є такою, якою ми її знаємо. І якою вона стане у майбутньому.

Добре знаючи історію Пласту – кожен українець та українка передусім стають одразу більш компетентними в історії України. Діти і підлітки – на відповідних уроках в школі. Дорослі – в боротьбі України за незалежність і в звичайному житті…

У ситуаціях, коли багато хто ламається, виховані в Пласті (і знайомі з його історією громадяни) знають, що означає "не зломимо своїх присяг". І тому мають більше шансів на успіх.

Пласт - зародок збройних сил української нації (1911-1920)

Перш ніж створити перші гуртки Пласту 19-річний львівський студент Іван Чмола вирішив відвідати могилу Тараса Шевченка у Каневі. Для цього йому довелось перейти кордон між Австро-Угорською та Російською імперією. України в той час, як держави, не існувало. Дві могутні імперії царювали на давно поділених між собою українських землях. Поділили тоді зайди й українців. На "рутенців"-галичан та "малоросів"-наддніпрянців.

 
Іван Чмола

У 1911 році обидві імперії готувались до війни між собою. Де українці мали вбивати один одного за інтереси Відня та Санкт-Петербурга. У серпні того року галичанин Іван Чмола пішки пішов до Києва, головного міста Наддніпрянщини. Звідти пароплавом відбув у Канів, а далі у сучасне місто Дніпро. Знову пішки у Полтаву й Харків, а далі на Крим. Восени того ж року, Чмола створить у Львові перші таємні пластові гуртки, переважно із студентів.

На початку грудня 1911 року на першій сторінці найавторитетнішої тоді української газети Галичини виходить стаття із короткою назвою: "Пластуни". У тексті 21-річний Петро Франко, син Великого Каменяра, розповідає про особливу групу українських козаків Кубані. А також про книгу британського генерала Бейден Поуелла "Sсouting for Boys", яку перекладає як "Пласт для дітей".

Оце слово "Пласт", як скорочення від "пластуни", з'явилось на пропозицію Івана Боберського – батька українського тіловиховання (усі засновники Пласту були його учнями і окрім рідної, польської та німецької, знали ще й англійську мову). В кінці статті Петро Франко загадково зазначає: "Український Змаговий Союз" думає і в себе завести відділ "пластунів" в горах.

 
Співзасновник Пласту Петро Франко в однострої полковника УГА, 1919 р.
Центральний державний історичний архів, м.Львів

І дійсно, Петро Франко разом із своїм однолітком Степаном Гайдучком формують перші пластові рої (так, за пропозицією І. Боберського, тоді називались гуртки). Легально, на базі шкіл, де викладали. Зимою 1911-1912 року вони сформували і перші дівочі відділи – пластунок. В ту патріархальну епоху це був серйозний суспільний виклик – юначки вже в квітні пішли у перші мандрівки. Українські гімназії Галичини у той час якраз страйкували, виборюючи свої права.

Був ще один чоловік, який цікавився британським скаутингом – 25-літній помічник учителя львівської української гімназії Олександер Тисовський. Він періодично публікував статті "З думок чудака", а якось запропонував своїм учням утворити на базі гімназії скаутський (пластовий) рій. Так 21 квітня 1912 року створено гурток "Круки", який – невідомо коли – але після курсу самопідготовки, склав першу пластову Обітницю (Присягу) – слово честі пластуна.

На той час українська інтелігенція готувалась до всього, але не до війни. Іван Чмола розпочав у своїх таємних гуртках військову підготовку за скаутським методом. Включно із стрільбою з револьверів (в першому виданні книги британського генерала були людські мішені).

У суспільних дискусіях про те, як реагувати українцям на близьку світову війну, справа інколи доходила до того, що наддніпрянець Михайло Гаврилко (соратник Чмоли і у близькому майбутньому єдиний офіцер-наддніпрянець в УСС) міг замахнутись на галичан-миролюбів стільцем у руках.

Влітку 1912 року Петро Франко та Іван Чмола організовують для своїх гуртків – таємних і легальних – велику теренову гру в Карпатах (біолог Олександр Тисовський в цей час був на стажуванні у Норвегії). Завершенням цих перших пластових маневрів стало сходження на гору Говреля і вивішання там – мабуть вперше в історії України – українського національного синьо-жовтого прапору.

У 1912-1914 роках пластовий рух поширився в десятках міст і містечок Галичини. І. Чмола легалізує свої гуртки, як товариство "Українські січові стрільці" (УСС), а Петро Франко проводить перші пластовї з'їзди для виховників, які працюють із шкільною молоддю (зголошення, до речі, потрібно було надсилати на тодішню домашню адресу Івана Франка).

 
Учасники першого мандрівного табору (маневрів) Пласту. Хребет Чорногора в Карпатах, 1912 р. 
Архів Степана Гайдчука

У 1913 році виходять перші пластові посібники. Та перша українська скаутська періодика. Олександер Тисовський видає книжечку "Пласт" (Статут Пласту, багато з норм якого діють і досі). Петро Франко перекладає і адаптує посібник основоположника скаутського руху: "Пластові гри і забави". Іван Чмола-"Вихор" редагує суспільно-мілітарний часопис "Відгуки", а Петро Франко – газетку "Пластовий табор".

Чмола відряджає кількох своїх вихованців – через кордон – до Києва, для розгортання підпільної мережі (двоє з них згодом стануть членами Центральної Ради і будуть страчені більшовиками за це). Саме вони під час столітнього ювілею Тараса Шевченка у Києві вперше підняли синьо-жовті прапори в столиці України.

Водночас Петро Франко закупляє із Англії перші пластові однострої та організовує чисельну колону пластунів на Шевченківському здвигу у Львові. УСС і пластуни – були родзинкою того святкування. Про що написали як львівська газета "Діло", так і київська українська газета "Рада".

Із початком першої світової війни влітку 1914 року Іван Чмола створює першу бойову сотню УСС. Серед старшин цієї та інших сотень – багато пластунів, а також пластунок. Петро Франко, який розпочав біля Дземброні перший стаціонарний табір Пласту, достроково завершує його. І горами, разом з учасниками табору, переходить у Закарпаття (тут біля Мукачева формувався добровольчий Легіон УСС).

Пластовий провід видав і відповідний мобілізаційний наказ. Сотні пластунів, переважно неповнолітніх, пішли боротись за незалежність Україну. Вони створили кістяк старшинського складу не лише галицького Легіону УСС. Але й одної з кращих формацій Армії УНР – корпусу Січових Стрільців. Більшість членів Стрілецької ради в Києві були вихованцями Пласту. Братство УСС згодом залишило Пласту заповіт – відновити полк Січових Стрільців у незалежній Україні.

 
Пластуни товариства "Сокіл" під час вправ з крісами у Львові, 1914 р. 
Архів Степана Гайдчука

За 7 років Першої світової війни та визвольних змагань загинули десятки пластунів. Починаючи від першого бою УСС біля перевалу в Сянках. Показовою є доля провідника рою "Ворони" Володимира Стефанишина із куреня Пласту в Станиславівській гімназії.

Гімназистом він пішов добровольцем до УСС. В складі полку Петра Болбочана зупиняв більшовиків на північних кордонах Української держави. Був одним із творців Січових Стрільців в Києві та одним із кращих командирів-розвідників Армії УНР. Загинув у Другому Зимовому поході в листопаді 1921 року.

 
Пластун, хорунжий 2-го полку Запорізької дивізії Володимир Стефанишин 

"Золотий період" розвитку Пласту (1920-1930)

Попри світову і визвольну війни пластова праця не припинялась. Окрім короткого періоду окупації Галичини російськими військами. Пластові гуртки продовжували діяти у Львові, Перемишлі, Самборі, Стрию, Станиславові, Теребовлі. А з 1917 року – скаутські загони в підросійській Україні масово українізуються. Усі, без виключення, українські скаути (відомі історикам) прийняли назву Пласт і пластуни.

Показовий приклад – визначний православний священник Артемій Селепина починав пластувати у гімназійному курені в Новомоськовську (1916-1917 рр.), тобто на території сучасної Дніпропетровської області. З 1925 року – у 77 пластовому курені Петра Дорошенка на Волині (зокрема до 1934 року – у підпіллі). А в 1945 році відновився у діаспорному Пласті.

У вересні 1918 року Іван Чмола створює Пласт в Києві, за участі місцевих українських скаутів і за підтримки Софії Русової. З 1919 р. пластові осередки діють у Кам'янці-Подільскому та Житомирі, а з наступного року – у Вінниці та Жмеринці.

 
Вояки окремої пластунської сотні УГА в Стрию,1919 р.

Станом на 1920 рік в Україні діяло паралельно дві Пластові ради: Верховна, в окупованому поляками Львові, і Головна – на території УНР, в Кам'янці-Подільському. Цей рік став переломний для Пласту – як українського скаутингу. Осередки масово множились по всіх українських гімназіях світу. Українську делегацію запрошено на перше Світове скаутське джемборі, на якому створювалась структура, яка сьогодні зветься Світовою організацією скаутського руху. Однак, Україна програла війну за незалежність…

У таборах інтернованих в Польщі та у Чехії скаути-наддніпрянці спільно із галицькими пластунами створюють перші осередки еміграційного Пласту. У Шипйорно, що тепер частина міста Каліш - "Школу вкраїнських пластунів". Окрім звичайної освітньої програми пластуни цієї школи проходили бойовий вишкіл. І як розвідники та зв'язкові повстанського штабу УНР реально переходили нелегально на територію радянської України.

Згодом ця школа переїде до Праги, де стане основою української гімназії в Чехії, а також юнацьких пластових куренів в цій країні. А в Каліші утвориться 88 курінь Пласту ім. Тараса Шевченка (прапор куреня зберігся досі) під керівництвом бойового генерала Антіна Пузицького, відомого командира 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

 
Вихованці Школи вкраїнських пластунів у Шипйорно (Польща) під час навчання в українській гімназії поблизу Праги, 1925 рік. Цю групу називали "гімназійна ґвардія". Зліва: Янківський, Олійник, Деркач, Мусіевич, Савицький, Литвиненко. Сидять: Марущак, Клевчуцький, Шморгун, Левицький, Жикул, Хоменко

У окупованій поляками Галичині, за фактично за один лише 1920 рік, Пласт відновлюється в усіх українських гімназіях. Основний кістяк виховників – бойові старшини (офіцери), ветерани визвольної війни. Із мережою неформальних зв'язків, які паралельно також творили таємну міжпартійну українську армію – Українську військову організацію (УВО).

У 1921 році Олександр Тисовський видає перше видання посібника "Життя в Пласті", а Петро Франко популярну книжечку "Як закладати пластові дружини". Починає виходити пластовий часопис "Молоде життя", редагований головою Верховної Пластової Ради Степаном Тисовським – майором австрійської і підполковником української армії, старшим братом й виховником Олександра Тисовського. Підполковник Іван Чмола стає опікуном пластового куреня у Яворівській гімназії, а полковник Петро Франко у Коломийській.

Показовою є історія, як львівський курінь ім. Богдана Хмельницького знайшов собі опікуна, щоб оформитись у Пласті. Вони звернулись до свого вчителя німецької мови, якого поважали. Ним виявився Северин Левицький – бойовий офіцер військової розвідки і один із командирів боїв за Львів із поляками. В перше ж літо він повів їх на кількатижневу мандрівку Карпатами.

Офіцери-ветерани УСС Остап Вахнянин та Андрій Дідик створюють Пласт у Закарпатті (1921 рік), яке було в складі Чехословаччини. Сільські юнаки із Олександрії під Рівним, знаходять посібник "Життя в Пласті" і за підтримки "Просвіти" розгортають масовий сільський Пласт в окупованій поляками Волині (правда, тут ще з 1920 року діяв гімназійний осередок українських скаутів в Острозі).

Із 1922 року польська поліція починає системно переслідувати Пласт. Забороняти курені при гімназіях. Це все відбувається на тлі жорсткого політичного протистояння всієї української громади із поляками (навіть москвофіли в той час бойкотували польський і відвідували таємний український університет у Львові).

 
Пластуни юнацького куреня ім. Івана Мазепи в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ), кінець 1920-х рр. 
З приватного архіву Юрія Юзича

Переломним стає 1924 рік. Увесь український світ вшановує пам'ять замордованої поляками у львівській в'язниці розвідниці УВО Ольги Басараб. А її рідний брат - вище згадуваний Северин Левицький очолює Пласт, стає Верховним Отаманом (Начальним Пластуном). Він проводить реорганізацію структури Пласту, яку маємо й досі – громіздкі пластові полки реорганізовуються у мобільні курені по кілька гуртків у кожному.

Іван Чмола проводить в Карпатах перший обласний (крайовий) табір. Табір який закладає основи системи пластового таборування, керуючись своїм досвідом командира вишколу Січових Стрільців Армії УНР. Ветерани визвольної війни щорічно приїздять інструкторами і членами проводу на цей табір. А кухнею керував колишній завідувач кухнею УСС.

Верховний отаман Пласту Северин Левицький організовує першу пластову зустріч (національне джемборі) на Писаному камені в Гуцульщині. Відбувається організаційне оформлення двох нових уладів, тобто вікових груп в Пласті – новацтва та старшого пластунства.

Реформи та ініціативи 1924 року змінюють обличчя руху. Починають масово створюватись нові курені. Запускаються два проекти для більшого організаційного охоплення молоді: "Село-Пласт" (курені в селах) і "Ремісничий Пласт" (курені в середовищі міських робітників). За кілька років – десятки нових куренів: в селах (особливо Закарпатті і Волині), в робітничих районах міст.

Розбудовуються пластові округи, формується лінійка регулярних окружних таборів і окружних зустрічей (Свят Весни). Започатковується традиція курінних таборів. Із виникненням морського пластування починається розвиток пластових спеціалізацій. Запускаються щорічні новацькі табори. Завершується уладова організації Пласту – створюється сеніорат і відбувається перший сеніорський табір під проводом І. Чмоли.

Через масовий розвиток в селах поляки забороняють Пласт на Волині у 1927 році. Після фактично IV національного джебморі на 700 учасників. Коли у вересні 1930 року поляки забороняли Пласт в Галичині, то польські гарцери були третім за чисельністю скаутським рухом в світі. Після США і Великобританії. Попри відсутність державної підтримки, Пласт, був найпотужнішим скаутським рухом в Західній Україні, і одним із кращих в Європі.

 
Пластовий виховник полк. Діомид Антончук. Випускник юнкерського училища у Вільно, голова виконкому українців 5 армії (1917), житомирський повітовий комендант (1918), держінспектор корпусу Кордонної охорони Армії УНР, член Української надзвичайної військової місії у Румунії. Член Гуртка приятелів Пласту в Празі (1932), відтак член управи (правління) товариства "Український Пласт" (1936).

3. Таємний Пласт, ОУН та УПА (1931-1945)

Після польської заборони – 1927 року на Волині і 1930 року в Галичині – Пласт перейшов у підпілля. Багато куренів продовжувало діяти нелегально, акцентуючись на роботі в малих гуртках. На горі Добушанка у Ґорґанах таємно відбувся черговий Верховний пластовий з'їзд. Замість Верховної пластової ради і Верховної пластової команди почав діяти "Пластовий центр" на чолі Яро Гладким – побратимом Романа Шухевича із куреня "Чорноморці".

Всі еміграційні структури Пласту об'єднано у Союз українських пластунів-емігрантів (СУПЕ) з центром у Празі. За кілька років праці СУПЕ координувала пластовий рух не лише в Чехії, але й у Югославії, Франції, Австрії, США, Канаді, Арґентині, Китаї. Сотні вихованців галицького Пласту, творили студентські осередки і організовували роботу з дітьми в Європі. Пластові делегації брали участь у Світових і Словянських джемборі. Еміграційне середовище почало системно проходити "Лісові Школи" - чеський аналог британського Wood Badge, започаткованого Бейден Поуеллом.

У 1932 році оформлено домовленість із ОУН про розмежування членства. Пласт був єдиною великою структурою, яка діяла під польською окупацією нелегально, поруч із націоналістичним підпіллям. На переговорах, де ОУН представляли пластуни (Бандера і Шухевич), а "Пластовий Центр" – члени ОУН, домовлено про усунення одночасного паралельного членства в обох таємних організаціях. Так Роман Шухевич обрав ОУН, а його брат Юрко – Пласт.

 

Таємний Пласт у Галичині і на Волині постійно шукав різні організаційні форми, які б дозволяли легально проводити працю під польською окупацією. Всі табори – юнацькі на Соколі, новацькі на Остодорі і в Старяві, старшопластунські – в околицях Космача відбувались під егідою легальної Комісії виховних осель і мандрівок молоді (КВОММ). На табори щорічно приїздили сотні членів таємних пластових гуртків і старшо-пластунських куренів із усієї Польщі.

Пластове мандрівництво розвивалось під егідою туристично-краєзнавчого Товариства "Плай". Туди пішло багато членів Пласту. А гетьманський пластун-скоб Андрій П'ясецький (автор пісні "Прапоре наш") організував в лісництвах греко-католицької церкви кілька заповідників і притулок на полонині Плісце під горою Грофою (в наші дні відновлений і діє). Товариство видавало краєзнавчий часопис "Наша Батьківщина" із пластовими мотивами.

Попри заборону Пласту, Кооператива "Пласт" успішно продовжувала працю. Відкрила популярний магазин спортивного й туристичного спорядження у Львові (продавала, зокрема, "ровери" і "лещата"). Там працювали десятки пластунів. У галицькій періодиці серце гріла регулярна реклама з великими літрами: "Пласт". Перед другою світовою війною кооператива писала про плани відкриття транспортного підприємства "Гарма".

Видавництво "Вогні", засноване ще до заборони Пласту, одразу ж розпочало видавати легальний однойменний журнал для молоді. Згодом Юрій Старосольский, майбутній другий Начальний Пластун, розпочав паралельно видавати журнал для юнацтва "На сліді". Було й багато інших видань.

У 1934 році в світ вийшло одразу чотири пластові підручники. "Пластовий впоряд" і "Як таборувати", видані видавництвом Українського Пласту в Празі. А в Галичині – Підручник для сільської молоді "Молоде село" (із пластовим законом та інструкціями для сходин, без згадки про Пласт) та альманах "Спорт в маси" від видавництва "Вогні".

 
Перший комплексний старшинський підручник українською мовою (1938). Зредагований вихованцем Пласту Олексою Гасином, майбутнім генералом УПА

Виховну працю в Галичині реорганізовано під егідою товариства, яке опікувалось фінансовою підтримкою українських гімназій. Так з'явилась структура "Доріст Рідної Школи" із сотнями гуртків по селах та правильником, укладеним Олександром Тисовським. Показовий приклад повіту з центром у Галичі, де Пласт лиш почав створюватись у 1930 році. Після заборони – за кілька років – майже в кожному селі повіту був осередок "Доросту". У 1937 році поляки заборонили вже і цей Доріст.

У 1930-х роках, через припинення розгортання Пласту, ОУН і Греко-католицька церква розпочала вибудовувати свої мережі для охоплення шкільної молоді, які копіювали Пласт. Юнацтво ОУН створив пластун Микола Лебідь, а на місцях багато вихованців Пласту фактично пластовими методами, в рамках цієї мережі, вишколювали майбутні кадри націоналістів. За нелегальні видання ОУН "Юнак" і "Юнацтво" - поляки відраховували з гімназії.

Греко-католицька церква у 1933 році створила "Католицьку акцію української молоді" (КАУМ) "Орли" із часописом "Українське юнацтво". Журнал таємного Пласту "Вогні" дуже негативно сприйняв ініціативу КАУМ щодо проведення літніх таборів за методикою Пласту. Перший такий табір проведено влітку 1935 року "на Соколі" (біля Галича). Часопис і табори організовували пластуни. Співтворцем цього руху був пластун і майбутній член УГВР отець Іван Гриньох. А очолював цей християнський рух української молоді соратник лідера ОУН – Андрій Мельник.

 
Закарпатський пластун часів Карпатської України, 1938 р. Малюнок Михайла Михалевича

На Закарпатті Пласт продовжував діяти легально, як частина чехо-словацької скаутської організації "Юнак" (входила і входить зараз у Світову організацію скаутського руху). У середині 1930-х років тут діяло 88 пластових куренів, часто під опікою ветеранів Армії УНР, переважно по селах. Коли в березні 1939 року Угорщина напала на незалежну Карпатську Україну – закарпатські і галицькі пластуни створили кістяк "Карпатської Січі".

Загалом 1930-ті роки характерні тим, що вихованці Пласту 1920-х років масово влились в усі можливі сфери суспільного життя на рідних землях. Міністерство внутрішніх справ Польщі у секретному документі "Монографія ОУН на Волині" констатувала, що майже всі місцеві осередки ОУН виникли на базі ліквідованого Пласту (треба було його забороняти?). Северин Левицький публічно озвучував цифру, що біля 80% тодішньої молодої української еліти – виховані в Пласті.

Саме тому 6 із 9 генералів УПА, а також біля половини офіцерського складу цієї армії виростали в Пласті. Обидва головні командири УПА – генерали Роман Шухевич та Василь Кук були пластунами. Так само пластунами були обидва начальники головного військового штабу УПА – генерали Дмитро Грицай та Олекса Гасин. Зберігся спогад, що Роман Шухевич із знайомими пластунами в УПА вітався лівою рукою (згідно із світовою скаутською традицією) та пластовим гаслом: "СКОБ!"

Під час Другої світової війни і у подальшій визвольній війні загинули сотні пластунів і пластунок. Сьогоднішні члени і вихованці Пласту продовжують їхні традицію. Суть якої полягає у словах славня закарпатських пластунів: "не зломимо своїх присяг!"






Теми

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін