«Шляхотна постать і хрустальний характер». Уривки з листів у пам’ять про Олену Степанів

11 липня 1963 року відійшла у Вічність Олена Степанів-Дашкевич – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами Ярослава Дашкевича.

11 липня 1963 року відійшла у Вічність Олена Степанів-Дашкевич – легендарна Степанівна – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В'язень сталінських концтаборів (1949 – 1953).

Пішла з життя після тривалої боротьби з невблаганною недугою, заробленою на каторжній праці в мордовському концтаборі. 60 років тому неофіційний Львів попрощався зі своєю славетною донькою і багатолюдним людським потоком відпровадив до місця вічного спочинку на Личаківському кладовищі (64 поле).

 
Будинок на вул. Козацькій,11а у Львові, де Олена Степанів жила з сином Ярославом Дашкевичем після повернення з таборів, 1960-ті роки

В Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами  її улюбленого сина, історика Ярослава Дашкевича. Географія відправлень показна: Україна, Вірменія, Польща, Америка, Німеччина, Чехословаччина, Естонія, Росія, Канада, Австрія, Литва, Латвія, Італія, Угорщина.

 

Олена Степанів з сином Ярославом Дашкевичем у будинку на вул. Козацькій – після повернення з таборів, 1958 рік

Прикмета часу: з чотирьох офіційних кондоленцій – всі з Вірменії, і жодної – від наукових установ УРСР. Свої співчуття молодому сходознавцю склали дирекція і науковий колектив Інституту стародавніх рукописів імені Месропа Маштоца – Матенадарану, колектив Інституту історії Академії наук Вірменії, колективи секторів історії РСР та літературних зв'язків Академії наук Вірменії.

 

Науковці України відгукнулися приватно: слова співчуття надіслали такі видатні українські вчені як бібліограф і книгознавець Юр Меженко, архівіст-джерелознавець Іван Бутич, історик-сходознавець Андрій Ковалівський, вчений-хімік, товариш дитинства Богдан Крип'якевич, літературознавиця Марія Деркач.

Є приватні листи від закордонних вчених-орієнталістів Едварда Триярського й Анджея Пісовича з Польщі та Едмонда Шютца з Угорщини. Як важливо було тоді проскрибованому молодому вченому, після щойно блискуче захищеної не в Україні – у Вірменії! – кандидатської дисертації, отримати таку потужну підтримку від своїх старших колег…

 

Був лист і від батька, колишнього полковника Армії УНР Романа Дашкевича, який в часи війни, перед приходом совітів, встиг емігрувати на Захід й опинився в тирольському містечку Куфштайні в Альпах. Слова співчуття синові і, несподівано, речення з одного слова – "Скінчилося!" Очевидно, скінчилося дуже багато…І щирі слова приятельки стрілецької юності Ганни Дмитерко-Ратич з Америки.

 
Лист Романа Дашкевича

Про це – і письменниця, політв'язень Надія Суровцова з Умані, знайома з Оленою Степанів і Романом Дашкевичем ще з часів перебування у Відні у 1919 – 1921 рр.: "… Тужу не лише за нею, а за тим всім, що пішло, відходить разом з нею, а колись було нашим життям".

Кондоленції від приватних осіб, яким пощастило зустрітися у житті з Оленою Степанів, забарвлені щирим смутком і світлими спогадами про Велику Українку, яку визнав світ ще сто років тому. Якою вона була, можемо прочитати у збірнику спогадів і нарисів "Олена Степанів – Роман Дашкевич" (Львів, 2009). І почути у спогадах, які прозвучать вперше: Філолог-славіст і кінокритик Володимир Гумецький зі Львова: "Вашій Матері доля дала великий характер і великі переживання: може й для того кладе доля декому тернину на шлях житейський, аби стала видніша гордість душевна?"

 

Колишня учениця львівської гімназії сестер Василіянок, де викладала д-р Олена Степанів-Дашкевич, О.Волосенко пише до Ярослава Дашкевича із Запоріжжя: "Як прекрасна мрія, жила Ваша мама. Все, що було гарного в світі для мене – вона втілювала, вона була мені провідною зорею. Якщо я бачила в житті бруд, гидких людей, їх нікчемні діла, а таких було багато, я не втрачала віру в людей, бо знала, що на світі є Ваша мама. Тепло зустрічей ніколи не кидало мене, і зараз, коли її вже нема, вона продовжує жити в моїх думках і ділах".

Приятелька Олени Степанів Марія Деркач зі Львова: "Пам'ять про неї збережеться у многих серцях, бо Вона була людиною сильного духа і незламної волі".

Колишня учениця Марія Сахрин з Торонта: "Її шляхотна постать і хрустальний характер, її любов і посвята для всего, що рідне, добре і гарне, залишиться в нашій пам'яті на завжди. Вона була, є і буде прикладом для нас і надхненням для нас і наших дітей".

 
Могила Олени Степанів на Личаківському цвинтарі у Львові
vpzhr.gp.gov.ua

Родичка Марія Янович з Перерова Коломийського району: "Я зовсім певна в цьому, що Ви переможете горе, бо Ви син Вашої дорогої, незабутої ніколи Мами. Сильні натури не піддаються найтяжчим випробуванням судьби… Вашу маму знаю як людину глибоких почуттів, яка цілим своїм єством любила нашу тогочасну багатостраждальну Галичину, наш трудящий народ. Мені особливо любимою і дорогою стала, коли я навчилася думати. Чудовим педагогом була теж Ваша мама.

Студенти цінили і любили її. Ще в шкільні роки я пишалася любимою Галею, хотіла бути такою, як Она. Любила Її ім'я і назвала свою донечку Галею… Немає вже між нами світлої постаті любимої Галини Степанівної. Зів'яла перед часом наша незабута українська квітка, а в серцях тих, що бачили і знали працю Її, залишився глибокий жаль. Жаль ваги не має, бо вже ніколи не почуємо милозвучного, любого голосу Її, не побачим розумних, чудових очей, в яких відбивалася сильна душа, думка Її".

 

13 липня 1963. Велелюдний похорон Олени Степанів на Личаківському цвинтарі у Львові

І на закінчення – посмертний епізод, описаний колегою з часів спільної праці в гімназії сестер Василіянок, письменницею Антоніною Струтинською зі Львова:

"Мені прикро, до болю прикро, що "страха ради июдейска" хор таки не співав на похороні Мами (хоча "добрі люди" і обіцювали, і навіть ноти позичали, і мене до Тебе в делегації посилали!..). Я свідома, що з уваги на особу цей факт має історичне значення. І мені соромно. Вибач, що була в тому випадку посередником-невдахою і не зробила Покійній навіть тієї малої прислуги, дарма що в житті взяла від неї багато! І так до туги після Маминої смерті приєднується щей гостре почуття образи за мертвих. Ех! Незріле ми суспільство!".

Символічно, що "Лакрімоза" з Моцартівського "Реквієму", яку мав виконувати хор на похороні, через пів століття прозвучала супроводом до документальних чорно-білих кадрів похорону Олени Степанів, зафільмованих громадською діячкою, також жертвою сталінського терору, Надією Мудрою.

Теми

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".