Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

Радянський дисидент, єврей родом із Донецька, Натан Щаранський провів у тюрмах ГУЛАГу дев'ять років, з яких понад 400 днів — у карцерах. Режим не існуючої уже країни прагнув затулити йому рота і зламати психологічно, бо той мав наглість почувався аж занадто вільно у тоталітарній державі. У Москві виводив євреїв на демонстрації з вимогою до влади дати їм право на вільний виїзд з СРСР і передавав західним кореспондентам інформацію про порушення прав людини.

На придушення одного Щаранського кремлівська система кинула цілу мережу своїх агентів. В основному це були представники КДБ: спершу одні цілодобово за ним "топтались", пізніше інші чинили психологічний тиск і залякували розстрілом уже у в'язниці.

"Гумор та іронія стали моєю зброєю для утримання КДБ "на дистанції". Адже ця організація насправді може бути чудовою мішенню для глузування через своє двозначне становище", — написав зрештою Натан Щаранський у мемуарах після звільнення, яке відбулось у 1986 році.

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга Щаранського "Не злякаюся зла" нарешті вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Натан Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.

У 70-х роках, коли його арештували, КДБ уже мало безумовну перевагу над іншими органами. Такі радянські "стовпи влади", як міліція, су­ди, прокуратура, Верховна Рада, — були лише фікцією, чий вплив під час зіткнення із КДБ існував лише на папері. На рівні "хвостів" це виражалося в тому, що їхньому наказу підпорядковувався міліціонер будь-якого рангу, правил дорожнього руху для їхніх авто просто не існувало, і водночас... їх самих начебто не існувало, що й створювало чимало комічних ситуацій.

Пресконференція з іноземними журналістами, організована Натаном Щаранським для відмовників і дисидентів, 1976 р.

Щаранський у книжці пише: якщо твоя мета вижити за всяку ціну — тоді ти станеш повністю залежним від КДБ. Проте якщо твоя мета залишитись вільною людиною, то навіть у тюрмі все залежатиме лише від тебе самого. Його мемуари "Не злякаюся зла" стали практичним посібником для вільних людей щодо того, як витримати тиск кремлівських посіпак.

Ось декілька вибраних із книги епізодів про те, як дисидент Щаранський вів себе із кадебістами та якими моральними установками керувався.

Епізод 1. У ліфті з КДБ

Однією із причин для сміху автор книжки називає протиріччя між "шляхетними" цілями КДБ та нікчемністю виконавців. Уперше Щаранський відчув, що глум дає ефект переваги над кадебешником, коли застряг у ліфті з двома своїми "хвостами".

— Ваше єврейство не заважає вам у КДБ? — несподівано навіть для себе запитав Щаранський в одного з них.

— А хіба ви не бачите, що я не єврей? — здивувався кирпатий, білявий, без найменшої домішки семітських рис співрозмовник.

— Ну, ви можете обманювати будь-кого, тільки не мене. Мені одразу видно, що у вас є єврейська кров, проте не засмучуйтесь — серед євреїв теж багато добрих радянських громадян.

Його співрозмовник дуже розхвилювався і напружено вдивлявся у своє відображення на глянцевій стіні ліфта. А коли ліфт полагодили, кинувся до машини і почав уважно вивчати своє обличчя у дзеркалі заднього виду.

Епізод 2. Дерево цілей та засобів

У перші дні після арешту Щаранський змоделював свою майбутню гру з КДБ. Як професійний шахіст він будував і перебудовував свою схему, яку назвав "дерево цілей та засобів", доки не склався остаточний варіант. Всього три пункти:

1. НЕ ДОПОМАГАТИ ЇМ у їхніх спробах подати діяльність єврейського руху в СРСР таємною для фабрикації справ проти інших.

2. ВИВЧАТИ. У розмовах із КДБ спробувати зрозуміти принципи та методи їхньої роботи.

3. ВИКРИВАТИ. Шукати можливість зв'язку з волею.

Щаранський намалював це "дерево цілей та засобів" на невеликому клаптику паперу, виданому йому для вбиральні, після чого викинув папірець в унітаз і спустив воду. Потім малював свій графік ще не раз, звіряв з ним свої відпо­віді на допитах — і знову викидав, щоб він не потрапив до рук кадебешників. І так — доти, доки не зникла необхідність у цій підпорці і доки розроблена система не закарбувалась у підсвідомості, що контролює слова та вчинки.

Епізод 3. Відмова від "щиросердного каяття"

Одним із методів роботи КДБ з політичними в'язнями був (та й, очевидно, залишається досі) жорсткий психологічний тиск. Щаранського лякали розстрілом, адже це було максимальне покарання за його статтею "Зрада батьківщини". На одному з перших допитів слідчий заявив йому: "Врятувати себе можете лише ви самі і лише щиросердним каяттям".

Дисидент, який у Радянському союзі вирішував звільнитися за будь-яку ціну, міг або стати стукачем, або публічно покаятися: підписати лист до газети або взяти участь у пресконференції, де зречеться своїх поглядів і друзів та засудить спецслужби Заходу, що шкідливо на нього вплинули. За це радянська влада могла пробачити блудного сина, який нарешті повернувся під батьківську опіку.

Щаранський вчився на чужих помилках. Він знав про покаяння двох лідерів демократичного руху — Якіра та Красіна, які виступили на багатолюдній конференції і засудили власні "антирадянські" вчинки. Їм обом оголосили демонстративно м'які вироки. Але водночас відбулися дуже жорстокі суди над іншими, які не побажали капітулювати. До речі, зрадник Красін пізніше переїхав у Париж, став там на коліна і просив вибачення у своїх колишніх соратників, хоча уже було пізно.

"Я бачив щонайменше три причини, з яких цього (каяття) не можна роби­ти: ти зраджуєш друзів, підриваєш їхній дух, вселяєш у них від­чуття безнадійності перед всесильним КДБ. Ти підводиш тих, хто підтримує нас у вільному світі, послаблюєш їхню рішучість допомагати нам. Ти заохочуєш КДБ, даєш йому можливість отримати найвищий дозвіл на нові репресії та арешти", — пише Натан Щаранський у книзі "Не злякаюся зла".

Справа Щаранського". 51 том, 15 000 сторінок. Фото зроблене у 1999 році під час офіційного візиту у статусі міністра внутрішніх справ Ізраїлю

Епізод 4. Кадебісти — не люди

Небезпечна думка, що демобілізує політичного в'язня, — вважати, що працівники КДБ — теж люди. Щаранський у книжці розповідає про те, як ця думка ледь не оволоділа ним. Коли весь світ стискається до розмірів тюремної камери та кабінету слідчого, в'язень не розпоряджається своїм життям і слідчі КДБ стають єдиними господарями його долі. Тоді природний страх змушує шукати вихід там, звідки жевріє слабке світло надії.

"Представники держави, від яких залежить твоє життя, ось вони, — навпроти тебе. Курять. П'ють чай. Обговорюють із друзями свої сімейні проблеми. Дзвонять дружинам. Прислухайся до них, придивись: може, є ще вихід? І ось ти вже поступово починаєш розуміти своїх катів. З'являється думка: вони такі ж самі люди, і — як природне її продовження — може, з ними все ж таки можна домовитися?", — згадує Щаранський у мемуарах.

Він розумів, що поява таких думок є для нього небезпечною. І що він перестане боятись кадебістів тільки тоді, коли відновить непереборну стіну цінностей, яку вибудував між собою та КДБ.

Власний психологічний прийом, який Щаранський для цього використав, — весь час згадувати про своє життя на волі та дорогих йому людей. Це дозволило йому жити ними та своїм життям, а не тим, яке нав'язувало КДБ.

Епізод 5. Робота з "підсадними"

У своїй книзі Щаранський описує одну із тактик КДБ щодо ув'язнених — постійно перетасовувати їх у камерах та використовувати "підсадних". Це робилось для того, аби вивчати політичних в'язнів та провокувати між ними внутрішні конфлікти. Представник КДБ регулярно викликав зеків на бесіди. Якщо людина зберігала якусь частину розмови в таємниці від співкамерника, то кадебешник намагався наступного разу розви­нути успіх, використовуючи той факт, що у нього з цим ув'яз­неним з'явився спільний секрет.

Так сіялися взаємна недовіра, сумніви одне в одному, що значно полегшувало роботу КДБ: по-перше, легше засилати стукачів, по-друге, без довіри до сусідів людина го­стріше відчуває свою самотність, безсилля та повну залежність від охранки.

"Ось коли я до кінця усвідомив, які величезні, і не лише мо­ральні, а й цілком практичні переваги дала мені моя позиція. Адже я категорично відмовився від спілкування із КДБ, і це всі знали. Хай би з ким разом я сидів, хай би якими складними були взаємини між моїми сусідами в камері, я залишався поза їхніми підозрами, і це вносило яс­ність і надійність у відносини кожного з них зі мною", — зазначає дисидент у мемуарах.

Чому книга "Не злякаюся зла" вийшла в Україні тільки зараз?

Україна стала одинадцятою країною, де публікується "Не злякаюся зла" Щаранського. Проте, як наголосив сам автор, у цій публікації особливий для нього сенс. Україна — місце його народження, а українська мова — мова його дитинства, яке він провів у Донецьку.

Презентація відбулась 22 травня одночасно у Києві та Єрусалимі. Щаранський, який звернувся до українців з Ізраїлю, наголосив: сьогодні він думає про українських полонених, яких катує російський режим, і розуміє, що його книга знову потрібна.

"Дуже важливо, щоб люди відчули, як я відчув у в'язниці, що їхні страждання — це частина історичного протистояння силам зла. Тому воно не є марним. Світ має бути врятований від цього зла. І кожен, хто в ці дні воює, чи то на фронті, захищаючи Україну, чи як військовополонений або в'язень в російській тюрмі, має особливу роль", — зазначив Натан Щаранський.

На презентацію у Києві завітав перший заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця, який входить до української делегації на переговорах з росіянами у Стамбулі.

За його словами, вихід цієї книжки надзвичайно на часі, адже нагадує про те, яким злом був Радянський союз.

"Цінність, зокрема цієї книги, полягає в тому, що вона показує: аби здолати зло — недостатньо емоцій. Ти не можеш бути сильним, якщо виявляєш лише емоції. Боротьба зі злом — це високотехнологічна справа, яка вимагає глибинних знань. Щоб бути успішним, потрібно знати матеріальну (теоретичну) частину. Матеріальною частиною є ось такі історії, в тому числі про Радянський союз і про боротьбу радянських євреїв зі злом", — наголосив Кислиця.

Натан Щаранський звертається з Єрусалима до людей, які зібрались на презентацію його книжки у Києві. 22 травня 2025 р.

Книга "Не злякаюся зла" в Україні видана за сприяння Тамари та Олега Гороховських. Вона увійшла до серії "Єврейська бібліотека", яка була започаткована Єврейською конфедерацією України на чолі з Борисом Ложкіним.

Директор видавництва "Фронезис" Олег Проценко пояснив: за майже 40 років книга з'являлась різними мовами у різних країнах, але не в Україні і не українською. Тож її нинішнім виданням, по суті, виправлено ненавмисну історичну несправедливість — і саме в той час, коли ця книга, як ніколи раніше, може допомогти усім українцям витримати кадебешний тиск.

Фраза: "Зупиняємося на пустельному відрізку шосе. Обабіч нього, метрів за двадцять від узбіччя, густий ліс. Але туди мене не ведуть — небезпечно, можу втекти. Мені пропонують зробити все просто на шосе. Переконавшись, що я не збираюся бігти у ліс, а займаюся тим, заради чого попросив їх зупинитися, вони наслідують мій приклад і розстібають ширінки.

Почавши цю нескладну справу раніше за них, я її раніше й закінчую. Застебнувши штани, я швидко оглядаюся на всі боки й імітую ривок у бік лісу, вдаю, що збираюся дати драпака. Обидва кадебешники автоматично повторюють мій рух, обливаючи свої руки та штани власною сечею. Я зловтішно посміхаюся: знатимете, як не пускати мене в нормальну вбиральню!

Я сідаю в машину, а мої конвоїри довго відмиваються, поливаючи один одному на руки воду з каністри".