Спецпроект

Янукович - президент-2004. Знищений номер "Урядового Кур'єру"

До 20-річчя "Урядового Кур'єру" і в подарунок Толстоухову, Табачнику й Порошенку "Історична Правда" публікує скани урядової газети №226 (листопад 2004 року) - про проголошення Віктора Януковича президентом України.

"Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, працює прем'єр-міністром України. За нього проголосувало 49,46 відсотків, а за його конкурента Віктора Ющенка - всього 46,61 відсоток".

"Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 85 Закону України "Про вибори Президента України» на підставі Протоколів Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, керуючись статтями 12, 13, пунктом 14, статті 18 Закону України Про Центральну виборчу комісію»,

Центральна виборча комісія: ПОСТАНОВЛЯЄ

1. Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, Прем'єр-міністра України, який працює у Кабінеті міністрів України, проживає в м. Києві, члена Партії регіонів, висунутого Партією регіонів.

2. Цю постанову у триденний строк з дня її прийняття оприлюднити у газетах «Голос України» та "Урядовий кур'єр". Голова Центральної виборчої комісії С. КІВАЛОВ".

Ці слова з уже пожовклої газети, які так дорогі Вікторові Федоровичу, днями шукав весь Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Перша шпальта "Урядового Кур'єру" за 26 листопада 2004 року

За задумом міністра Анатолія Толстоухова, 226-ий номер від 26 листопада 2004 року газети "Урядовий кур'єр" мав зайняти почесне місце на спеціальній виставці, присвяченій 20-річчю видання центральних органів виконавчої влади.

Не зайняв.

Саме цього номера газети, публікація в якій дає юридичну силу основним документам каїни, не було на стенді. Навіть поважні інформаційні агенції замість оригіналу цього номеру "Урядового кур'єру", відповідно з яким Віктор Янукович цього року став президентом уже вдруге, поставили до ювілею лише колажі.

Ось вони, підсумки "свята демократії"

В колекції автора цих рядків лежить один із небагатьох примірників "Урядового кур'єру" №226 за 2004 рік, який зберігся у світі. За нам полює не лише Толстоухов, але й колекціонери. Бо всі інші примірники були знищені - прямо в поліграфкомбінаті "Преса України".

Друга шпальта - власне з повідомленням від Ківалова

За інформацією 5-го каналу, друк номеру газети був зупинений депутатами від "Нашої України", які прибули на комбінат. "Вони зупинили машину, яка друкувала цей номер і прикрасили її помаранчевими стрічками", - повідомляли тележурналісти.

Вже віддруковану частину тиражу "помаранчеві" депутати на чолі з Петром Порошенком повантажили на машини і, очевидно, десь спалили.

 Ківалов підрахував...

Тоді Верховний Суд своїм рішенням заборонив Центрвиборчкому обнародувати результати виборів до закінчення розгляду скарги на постанову ЦВК від 24 листопада, за якою президентом визнавався Янукович.

 ...а Табачник оприлюднив

"У момент відправки номера в редакцію прибули офіційні представники засновника нашої газети, взяли на себе відповідальність за публікацію в номері зазначених постанов ЦВК і підписали його до друку. Номер був відправлений на комбінат "Преса України" без підпису головного редактора.

Про те, що в цьому номері "Урядового кур'єра" друкуються постанови ЦВК, стало відомо громадськості і народним депутатам, які й зупинили друк газети, тому жоден примірник "Урядового кур'єра" за 26 листопада не дійшов до читача», - писала наступного дня (27 листопада 2004 року) газета.

Номер від 27 листопада - пояснення про причини невиходу попереднього дня

Для Анатолія Толстоухова він особливо дорогий. Не лише тому, що там закарбована перемога Віктора Януковича в драматичних подіях Помаранчевої революції.

Цей номер підписував до друку, як водиться, не головний редактор (яким на той час був Михайло Сорока), а саме міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов (з березня 2010-го він знову займає цю посаду) і тодішній віце-прем'єр (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник.

Головний редактор газети відмовився підписувати газету.

"Коли ми прийшли, у нього тряслося все те, що було видно і не видно. Він нам казав: напишіть "до друку". Як так можна? Ти редактор такої газети. В тебе договір із ЦВК. А тобі принесли писульку з Верховного Суду і ти вже злякався. Редактор має відповідати за свою газету", - ще й нині обурюється Анатолій Толстоухов.

Гнів Толстоухова зрозумілий. Адже пізніше за фактом підписів його і Табачника головне слідче управління Генпрокуратури проводило досудове слідство за частиною 1 статті 365 Кримінального кодексу України - перевищення службових повноважень.

Цікавий матеріал, який так і не вийшов 26 листопада - про нараду у Кучми
 
 

Нині, вітаючи колектив «Урядового кур'єра» з 20-ою річницею заснування, Анатолій Толстоухов наголосив, що газета ще молода і народжена історією, проте "ціна слова в урядовому виданні дуже висока":

"Ми все зробимо у найближчі місяці-рік для того, щоб газета була найсучаснішою, і з точки зору приміщення, і обладнання, і умов праці та розв'язання всіх інших питань, тому що іншого такого "Урядового кур'єра" у нас більше не буде".

А теперішній главред Сергій Брага у свою чергу звітував, що "кожен працівник видання з розумінням і відповідальністю виконує свої завдання та щоденною працею намагається зробити все, щоб газета була сучаснішою".

"Історична Правда": Тодішній головний редактор "Урядового кур'єру" Михайло Сорока, який очолював газету від часу її заснування у 1990-ому, зараз працює заступником гендиректора "Укрінформу" (державна інформагенція).

Справа капітана. За що сидів легендарний «динамівець» Костянтин Щегоцький

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.