Спецпроект

Янукович - президент-2004. Знищений номер "Урядового Кур'єру"

До 20-річчя "Урядового Кур'єру" і в подарунок Толстоухову, Табачнику й Порошенку "Історична Правда" публікує скани урядової газети №226 (листопад 2004 року) - про проголошення Віктора Януковича президентом України.

"Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, працює прем'єр-міністром України. За нього проголосувало 49,46 відсотків, а за його конкурента Віктора Ющенка - всього 46,61 відсоток".

"Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 85 Закону України "Про вибори Президента України» на підставі Протоколів Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, керуючись статтями 12, 13, пунктом 14, статті 18 Закону України Про Центральну виборчу комісію»,

Центральна виборча комісія: ПОСТАНОВЛЯЄ

1. Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, Прем'єр-міністра України, який працює у Кабінеті міністрів України, проживає в м. Києві, члена Партії регіонів, висунутого Партією регіонів.

2. Цю постанову у триденний строк з дня її прийняття оприлюднити у газетах «Голос України» та "Урядовий кур'єр". Голова Центральної виборчої комісії С. КІВАЛОВ".

Ці слова з уже пожовклої газети, які так дорогі Вікторові Федоровичу, днями шукав весь Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Перша шпальта "Урядового Кур'єру" за 26 листопада 2004 року

За задумом міністра Анатолія Толстоухова, 226-ий номер від 26 листопада 2004 року газети "Урядовий кур'єр" мав зайняти почесне місце на спеціальній виставці, присвяченій 20-річчю видання центральних органів виконавчої влади.

Не зайняв.

Саме цього номера газети, публікація в якій дає юридичну силу основним документам каїни, не було на стенді. Навіть поважні інформаційні агенції замість оригіналу цього номеру "Урядового кур'єру", відповідно з яким Віктор Янукович цього року став президентом уже вдруге, поставили до ювілею лише колажі.

Ось вони, підсумки "свята демократії"

В колекції автора цих рядків лежить один із небагатьох примірників "Урядового кур'єру" №226 за 2004 рік, який зберігся у світі. За нам полює не лише Толстоухов, але й колекціонери. Бо всі інші примірники були знищені - прямо в поліграфкомбінаті "Преса України".

Друга шпальта - власне з повідомленням від Ківалова

За інформацією 5-го каналу, друк номеру газети був зупинений депутатами від "Нашої України", які прибули на комбінат. "Вони зупинили машину, яка друкувала цей номер і прикрасили її помаранчевими стрічками", - повідомляли тележурналісти.

Вже віддруковану частину тиражу "помаранчеві" депутати на чолі з Петром Порошенком повантажили на машини і, очевидно, десь спалили.

 Ківалов підрахував...

Тоді Верховний Суд своїм рішенням заборонив Центрвиборчкому обнародувати результати виборів до закінчення розгляду скарги на постанову ЦВК від 24 листопада, за якою президентом визнавався Янукович.

 ...а Табачник оприлюднив

"У момент відправки номера в редакцію прибули офіційні представники засновника нашої газети, взяли на себе відповідальність за публікацію в номері зазначених постанов ЦВК і підписали його до друку. Номер був відправлений на комбінат "Преса України" без підпису головного редактора.

Про те, що в цьому номері "Урядового кур'єра" друкуються постанови ЦВК, стало відомо громадськості і народним депутатам, які й зупинили друк газети, тому жоден примірник "Урядового кур'єра" за 26 листопада не дійшов до читача», - писала наступного дня (27 листопада 2004 року) газета.

Номер від 27 листопада - пояснення про причини невиходу попереднього дня

Для Анатолія Толстоухова він особливо дорогий. Не лише тому, що там закарбована перемога Віктора Януковича в драматичних подіях Помаранчевої революції.

Цей номер підписував до друку, як водиться, не головний редактор (яким на той час був Михайло Сорока), а саме міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов (з березня 2010-го він знову займає цю посаду) і тодішній віце-прем'єр (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник.

Головний редактор газети відмовився підписувати газету.

"Коли ми прийшли, у нього тряслося все те, що було видно і не видно. Він нам казав: напишіть "до друку". Як так можна? Ти редактор такої газети. В тебе договір із ЦВК. А тобі принесли писульку з Верховного Суду і ти вже злякався. Редактор має відповідати за свою газету", - ще й нині обурюється Анатолій Толстоухов.

Гнів Толстоухова зрозумілий. Адже пізніше за фактом підписів його і Табачника головне слідче управління Генпрокуратури проводило досудове слідство за частиною 1 статті 365 Кримінального кодексу України - перевищення службових повноважень.

Цікавий матеріал, який так і не вийшов 26 листопада - про нараду у Кучми
 
 

Нині, вітаючи колектив «Урядового кур'єра» з 20-ою річницею заснування, Анатолій Толстоухов наголосив, що газета ще молода і народжена історією, проте "ціна слова в урядовому виданні дуже висока":

"Ми все зробимо у найближчі місяці-рік для того, щоб газета була найсучаснішою, і з точки зору приміщення, і обладнання, і умов праці та розв'язання всіх інших питань, тому що іншого такого "Урядового кур'єра" у нас більше не буде".

А теперішній главред Сергій Брага у свою чергу звітував, що "кожен працівник видання з розумінням і відповідальністю виконує свої завдання та щоденною працею намагається зробити все, щоб газета була сучаснішою".

"Історична Правда": Тодішній головний редактор "Урядового кур'єру" Михайло Сорока, який очолював газету від часу її заснування у 1990-ому, зараз працює заступником гендиректора "Укрінформу" (державна інформагенція).

3 радянських міфи про кримських татар. Деконструкція

Концепція «татар-зрадників» — одна з ключових складових загальноросійського міфу про «исконно русский Крым». Без звинувачення кримських татар у «масовій зраді» неможливе обґрунтування депортації, а без виправдання цього злочину — неможливо пояснити тотальну русифікацію півострова. Усе це є лише спробами виправдати один із багатьох сталінських геноцидів.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.