Спецпроект

Місце зустрічі з Історією

Дискусії навколо окремих історичних фігур, подій недавнього та доволі віддаленого від нас минулого, триватимуть ще довго, припустимо - десятиліття. Громадяни повинні домовитись про базові речі - все, що було у вітчизняній історії, заслуговує на пам'ять, потребує вивчення, діалогу.

Історія - не тільки наука, але й життя. Це не тільки труд вчених, це й усна пам'ять, родинні спогади, архіви й таємниці. Хто знає, може документ, фотографія, папірець, який роками лежить у старій теці у вас удома збагатить загальне знання, відкриє нові виднокола сприйняття звичних постатей і речей...

Ми відкриті для всіх компетентних точок зору і думок, не друкуємо замовних текстів, не беремо участі у партійних і виборчих кампаніях, але залишаємо за собою право мати власну точку зору з приводу всіх подій, людей та явищ сьогодні та вчора.

Пишемо передусім про Україну та українців, росіян, поляків, євреїв, кримських татар, інших етносів, доля яких пов'язана з нашою країною. Від стародавніх часів до сьогодення. Але акцент, фокус - на політичній історії ХХ століття: боротьба за державність, людські права, науково-технічний прогрес, тоталітарні проекти та експерименти, долі.

Наша мета -- стати місцем зустрічі з історією. Спокійний без галасу тон, розмаїття фактів, оцінок, введення в обіг нових джерел, сприятимуть виробленню спільних підходів.

Результатом боротьби ідей та сили аргументів, нам би хотілося, стане краще розуміння українцями не тільки власної історії, але й контекстів у яких наші предки приймали історичні рішення, які визначили долю народу та країни.

Ми нагадатимемо, чим і ким варто пишатися, але не забудемо того, за що має бути соромно.

Ніхто не володіє монополією на історію. Жодна з ідеологій, партій не має права нав'язувати українцям свій «єдиноправильний» погляд.

Шукайте нас не тільки в Інтернеті, але й в університетських аудиторіях, на наукових читаннях і шпальтах популярних видань, книжкових ярмарках, навіть на вулиці - всюди, де триває історія України.

Ніхто не знає точно, чи історична правда взагалі існує. Але це не означає, що не треба шукати відповідей на це та інші, набагато складніші, питання.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Юрій Юзич: Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан

Юрій Юзич: Помер найтитулованіший українець-генерал, який докорінно змінив Армію США

Найближчими днями у West Point – The U.S. Military Academy відбудеться похорон українця Миколи Кравціва — генерал-майора Армії США, який народився у Львові і виростав в Пласті. Своїми ідеями та новаторством від докорінно реформував американське військо, яке ніяк не могло оговтатись після війни у В’єтнамі. Він був єдиним українцем, якого у 100-річчя Статуї Свободи в Ню-Йорку особисто відзначив мер міста медаллю Свободи.

Аліса Ложкіна: У зоні концентрації такого горя хочеться чогось дуже простого

Нещодавно я намагалася пояснити, чому мені здається невдалою інсталяція Марини Абрамович в Бабиному Яру, і зрозуміла, що безкінечно заперечувати людям, які пишуть «так це ж концептуалізм, ви просто нічого не розумієте», безглуздо. Краще розповісти про проєкт, який, на відміну від роботи Абрамович, колись дуже сильно мене зачепив. Почати доведеться здалеку.