Спецпроект

Місце зустрічі з Історією

Дискусії навколо окремих історичних фігур, подій недавнього та доволі віддаленого від нас минулого, триватимуть ще довго, припустимо - десятиліття. Громадяни повинні домовитись про базові речі - все, що було у вітчизняній історії, заслуговує на пам'ять, потребує вивчення, діалогу.

Історія - не тільки наука, але й життя. Це не тільки труд вчених, це й усна пам'ять, родинні спогади, архіви й таємниці. Хто знає, може документ, фотографія, папірець, який роками лежить у старій теці у вас удома збагатить загальне знання, відкриє нові виднокола сприйняття звичних постатей і речей...

Ми відкриті для всіх компетентних точок зору і думок, не друкуємо замовних текстів, не беремо участі у партійних і виборчих кампаніях, але залишаємо за собою право мати власну точку зору з приводу всіх подій, людей та явищ сьогодні та вчора.

Пишемо передусім про Україну та українців, росіян, поляків, євреїв, кримських татар, інших етносів, доля яких пов'язана з нашою країною. Від стародавніх часів до сьогодення. Але акцент, фокус - на політичній історії ХХ століття: боротьба за державність, людські права, науково-технічний прогрес, тоталітарні проекти та експерименти, долі.

Наша мета -- стати місцем зустрічі з історією. Спокійний без галасу тон, розмаїття фактів, оцінок, введення в обіг нових джерел, сприятимуть виробленню спільних підходів.

Результатом боротьби ідей та сили аргументів, нам би хотілося, стане краще розуміння українцями не тільки власної історії, але й контекстів у яких наші предки приймали історичні рішення, які визначили долю народу та країни.

Ми нагадатимемо, чим і ким варто пишатися, але не забудемо того, за що має бути соромно.

Ніхто не володіє монополією на історію. Жодна з ідеологій, партій не має права нав'язувати українцям свій «єдиноправильний» погляд.

Шукайте нас не тільки в Інтернеті, але й в університетських аудиторіях, на наукових читаннях і шпальтах популярних видань, книжкових ярмарках, навіть на вулиці - всюди, де триває історія України.

Ніхто не знає точно, чи історична правда взагалі існує. Але це не означає, що не треба шукати відповідей на це та інші, набагато складніші, питання.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.