Спецпроект

Нові дискусії про Голодомор. Подарунок для Партії регіонів

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

У час, коли Партія регіонів уже майже готова святкувати свою перемогу на місцевих виборах в Україні, два американські історики підготовили їй особливий подарунок. Мова йде про Тімоті Снайдера та Нормана Наймарка - професорів з Єйлу та Стендфорду.

Обидва щойно видали свої книжки, кожна з яких, на свій спосіб і своїми аргументами, показує і доводить, чому український голод 1932-1933 таки був геноцидом.

Обидві книжки не є про сам голод. Вони про серію малих і великих геноцидів у Східній Європі, зініційованих та зоркестрованих Сталіним і Гітлером. Не ставлю собі за мету передати головні тези цих книжок у короткому тексті. Обіцяю зробити це окремо за найближчої нагоди в Західній аналітичній групі.

Тим же, кому не терпиться дізнатися про головні аргументи, раджу прочитати рецензії на ці дві книжки у NYRB та The Economist - а також статтю Снайдера та його інтерв'ю на "Історичній правді".

Тут хочу тільки звернути увагу, що паралельна дискусія про український голод йде на H-Russia - Mass Murder or Massive Incompetence?; Andrea Graziosi; Robert Thurston; Roman Senkus.

Порівнюючи обидві книжки і дискусію на H-Russia, виразно видно, як радикально змінюється співвідношення між тими, хто вважає, що голод таки був геноцидом, і тими, хто це заперечує: вага і сила аргументів переміщується від других до перших.

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Кожен, хто порушував цю тему, автоматично вважався або українським націоналістом, або націоналістичним прибічником.

Тепер так не є. І Снайдер, і Наймарк є добре уконституйовані історики з елітних університетів, з солідним послужним науковим списком і широкою читацькою аудиторією. І, що головне, їх складно запідозрити у залежності від українських націоналістів.

Ті, ж хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів.

І, що цікаво: їхні аргументи дедалі більше залежні від російських джерел, при чому не академічних, а популярних інтернетних публікацій - досить подивитися, на що покликається авторка рецензії на H-Russia .

Іншими словами, недавні дискусії про голод дають надію на певну парадигмальну зміну щодо того, як Захід зачинає думати про Східну Європу. Це ще не сама зміна - але це вже її виразний початок.

Не знаю, коли подібна зміна зайде в Україну й чи матиме вона електоральні наслідки. Як правило, українці про все дізнаються з запізненням і переважно через російські мас-медіа. Не маю сумніву, однак, що рано чи пізно це таки станеться.

Тоді то й нашим регіоналам чи їхнім супутникам на зразок Солдатенка щораз важче буде пояснювати, чому вони вважають, що:
а) голод таки не був геноцидом;
б) чому їхня точка зору так підозріло близька до Кремлівської?!

Джерело: Zaxid.net

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?