Спецпроект

Нові дискусії про Голодомор. Подарунок для Партії регіонів

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

У час, коли Партія регіонів уже майже готова святкувати свою перемогу на місцевих виборах в Україні, два американські історики підготовили їй особливий подарунок. Мова йде про Тімоті Снайдера та Нормана Наймарка - професорів з Єйлу та Стендфорду.

Обидва щойно видали свої книжки, кожна з яких, на свій спосіб і своїми аргументами, показує і доводить, чому український голод 1932-1933 таки був геноцидом.

Обидві книжки не є про сам голод. Вони про серію малих і великих геноцидів у Східній Європі, зініційованих та зоркестрованих Сталіним і Гітлером. Не ставлю собі за мету передати головні тези цих книжок у короткому тексті. Обіцяю зробити це окремо за найближчої нагоди в Західній аналітичній групі.

Тим же, кому не терпиться дізнатися про головні аргументи, раджу прочитати рецензії на ці дві книжки у NYRB та The Economist - а також статтю Снайдера та його інтерв'ю на "Історичній правді".

Тут хочу тільки звернути увагу, що паралельна дискусія про український голод йде на H-Russia - Mass Murder or Massive Incompetence?; Andrea Graziosi; Robert Thurston; Roman Senkus.

Порівнюючи обидві книжки і дискусію на H-Russia, виразно видно, як радикально змінюється співвідношення між тими, хто вважає, що голод таки був геноцидом, і тими, хто це заперечує: вага і сила аргументів переміщується від других до перших.

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Кожен, хто порушував цю тему, автоматично вважався або українським націоналістом, або націоналістичним прибічником.

Тепер так не є. І Снайдер, і Наймарк є добре уконституйовані історики з елітних університетів, з солідним послужним науковим списком і широкою читацькою аудиторією. І, що головне, їх складно запідозрити у залежності від українських націоналістів.

Ті, ж хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів.

І, що цікаво: їхні аргументи дедалі більше залежні від російських джерел, при чому не академічних, а популярних інтернетних публікацій - досить подивитися, на що покликається авторка рецензії на H-Russia .

Іншими словами, недавні дискусії про голод дають надію на певну парадигмальну зміну щодо того, як Захід зачинає думати про Східну Європу. Це ще не сама зміна - але це вже її виразний початок.

Не знаю, коли подібна зміна зайде в Україну й чи матиме вона електоральні наслідки. Як правило, українці про все дізнаються з запізненням і переважно через російські мас-медіа. Не маю сумніву, однак, що рано чи пізно це таки станеться.

Тоді то й нашим регіоналам чи їхнім супутникам на зразок Солдатенка щораз важче буде пояснювати, чому вони вважають, що:
а) голод таки не був геноцидом;
б) чому їхня точка зору так підозріло близька до Кремлівської?!

Джерело: Zaxid.net

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.