Спецпроект

Історія Голоду: "Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками"

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різати корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Я, Федорченко Петро Олександрович, 1956 року народження, хочу засвідчити про страхіття голодомору на Чернігівщині.

Моя мати Раїса Артемівна (дівоче прізвище Мазна) народилася 25 липня 1931 року в селі Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області.

І вона, і моя нерідна баба Катерина, і сусіди розповідали ще в моєму дитинстві страшну історію. По-справжньому вона вразила мене вже в дорослому віці. (Бо як ті діти все сприймають? Як казку, як щось таке, що було далеко і не з нами.)

Уповноважені радянської влади в 1931-1932 роках позабирали все у селян зерно, ходили, штрикали залізними щупами землю, печі, груби, де люди часто замазували зерно. Майже в усіх познаходили та позабирали, а от у діда Никифора з сусідньої вулиці не знайшли, бо він закопав зерно прямо перед двором, на дорозі

В родині моєї матері залишилася тільки корова на зиму, яку фактично нічим було годувати. Ні корову нічим годувать, ні самим їсти. А дітей було двоє - моя мати і її братик Коля.

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різать корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Закінчилося все це трагедією: батько (дід Артем), будучи доведений до відчаю, зарубав сокирою всю сім'ю: дружину, старшого хлопчика Колю (6 років) і мою матір, якій було 2 роки.

Єдине, що мою матір він вдарив лише обухом сокири по голові, мабуть же в розрахунку, що цього удару вистачить для дворічної дитини. А сам пішов на залізницю Київ-Москва за 6 кілометрів від села і кинувся під поїзд.

Так люди говорили, в усякому разі його більше ніхто і ніде не бачив.

Моя ж мати вижила.

Сусідка баба Галька (нині покійна) розповідала, що люди, стурбовані тим, що з хати ніхто з самого ранку не виходив, уже під обід заглянули у вікно. І побачили, що моя мати (дворічна дитина) сиділа в калюжі крові і гралася нею, хлюпала долоньками.

Оце і вся історія, далі пішло злиденне життя моєї матері у прийомних батьків, війна, голод 1947 року, але то вже інша історія, хоча також сповнена гіркоти і сліз.

Моя мама Раїса Мазна у 1950-их роках

Дякувати радянській владі моя мати ніколи не дякувала, та й мені після всього цього теж немає для цього підстав.

Щодо подій того страшного 1933 року, тo мама нічого не пам'ятає (може, й на щастя). Все це розповідали односельці - баба Катерина (яка прийняла мою матір-сироту і стала мені за бабусю), сусідка Глушко Ганна (нині теж покійна).

Та й зараз старі люди на кутку добре пам'ятають ту історію. На тому місці, де стояла  хата, в якій сталася трагедія, довгий час був ще наш город. Я його з дитинства добре пам'ятаю, весь обсаджений вишнями, як окремий острівець.

Нині замість хати моїх предків там рівна польова земля.

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

Іван Костенко: Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Олексій Мустафін: Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».