Невірною дорогою йдете, товариші! До річниці Великого Жовтня

Не було в СРСР, мабуть, найменшого містечка, в якому на чергові роковини Великої Жовтневої - як тоді вважали, соціалістичної - революції не висіли плакати із задоволеним Іллічем і його підбадьорливим твердженням: "Вірною дорогою йдете, товариші!".

Підтримка вічно живого вождя лестила товаришам з райкомів й додавала впевненості в тому, що трудящі маси, гордо крокуючи перед трибунами в святкових колонах, життя готові покласти за торжество ідей марксизму-ленінізму.

Траплялися, звичайно, в отарі й паршиві вівці - ті, хто силкувався переконати, начебто партія після смерті Леніна збилася на манівці й переродилася. Таким вправляли вивихнуті мозки в спеціальних лікарнях або там, де навіть влітку холодно в пальті.

Основна маса трудящого люду ними особливо не переймалася, залишаючи цей обов’язок буржуазним Європі й Америці.

Основна маса гордо крокувала 7 листопада у святкових колонах і якщо про щось і розмірковувала, то аж ніяк не про відповідність проголошених більшовиками 1917 року цілей поточному суспільно-політичному моментові.

Сон розуму, як відомо, породжує чудовиськ. Приблизно таким чином і з’явилося на світ Божий, а потім зіп’ялося на ноги чудовисько під іменем Комуністична партія.

Багато хто з сьогоднішніх дослідників упевнений, що біля джерел цієї партії стояли люди особливого гарту, які толерували свободу критики й ідейної боротьби, що вся історія більшовизму – це історія боротьби фракцій, що Центральний комітет партії опирався на першопочатках саме на цю демократичну основу і мав серед пролетарського авангарду неабиякий авторитет.

І що виродження розпочалося зі смертю Леніна, з так званим "ленінським набором" у партію, коли сирий людський матеріал із робітників і службовців легко розчинив у собі революційний авангард.

Як виявили недавні вибори до місцевих рад, на Івано-Франківщині є чимало районів, в яких від комуністів не було висунуто жодного кандидата в депутати. Ще 20 років тому це було немислимо...

Зате якщо в нас що-небудь і розцвіло пишним цвітом за останні 20 років, то це багатопартійність.

Спущена згори й хибно сприйнята в низах, вона, ця багатопартійність, породила вже добрих півтори сотні монстрів. Кожен з яких нагадує свого прародича, Комуністичну партію. А один із них починає нагадувати свого прародича просто-таки до болю в очах.

Мова, звичайно, про Партію регіонів. Спробуємо визначити основні риси, притаманні як партії більшовиків, так і ПР.

Перше. Більшовики побудували державу цілком нового типу. Регіонали ще нічого не збудували, проте не втомлюються запевняти, що також збудують якусь нову державу.

Друге. Більшовики під проводом Леніна організували масовий похід у ради. Регіонали на недавніх виборах вчинили аналогічно, застосовуючи при цьому таку ж шалено-наступальну політику, яка полягала в окупації своїми кадрами тервиборчкомів і дільничних виборчих комісій, у фальсифікаціях виборчого процесу, неодноразово зафіксованих в Івано-Франківській області спостерігачами "Опори".

Третє. Головна доблесть більшовика, нехай хоч тільки післяленінської епохи - слухняність. Ця сама доблесть характеризує, за моїми особистими спостереженнями, й регіонала.

Висновок зі сказаного напрошується сам – у Партії регіонів немає майбутнього. Якщо читачеві потрібне детальніше обґрунтування цього невтішного прогнозу – будь-ласка.

Брак партійної демократії, помітний у регіоналів, неминуче призведе й до катастрофічного браку демократії в радах, профспілках, культурних і спортивних організаціях. Партії не залишиться нічого іншого, як встановити жорстку ієрархію партійних секретарів і надати режимові виразного тоталітарного характеру.

Вона матиме всі підстави піти стопами сталіністів, які перетворювали комуністів, здатних мислити, у машини, що вбивають волю і людську гідність, а партійну верхівку – у клас недоторканних олігархів.

Головне політичне управління (орган НКВС), за словами наркома зовнішніх справ УСРР Християна Раковського, стало вирішальним чинником у внутрішньому житті партії уже 1928 року. Перекиньте місточок у 2010-й і спробуйте дещо проаналізувати...

Як не крути, а втіхи цей аналіз не приносить. Злиття партійного апарату з державним, якого так прагнуть регіонали, призведе врешті-решт до того, що ми вже проходили. Опозиційні партії знову будуть заборонені, ворота ПР відчинять навстіж для робітників і службовців з укоріненою звичкою бездумно коритися начальству.

Нічого доброго не чекає і нинішніх соратників тих, хто біля керма ПР. Їм варто згадати, що невдовзі після Жовтневої революції з членів Політбюро епохи Леніна залишився єдиний Сталін. Зінов’єв і Каменєв отримали по 10 років тюрми, Рикова, Бухаріна й Томського відсунули далеко на задній план, Троцького заслали в еміграцію. Вдова самого Леніна як не старалася, а пристосуватися до реакції також не змогла.

Творців нинішнього режиму, якщо все це, боронь Боже, повториться, не дуже шкода, вони того заслужать. Шкода народу, ряди якого після завтрашніх негараздів знову можуть суттєво порідшати.

Саме тому єдиний лозунг, з яким варто зустріти роковини Жовтня, можна сформулювати таким чином: «Невірною дорогою йдете, товариші!».

Теми: комунізм, Партія регіонів, Росія, Україна, XX сторіччя