Спецпроект

Союз дивиться на тебе (до 19-річчя смерті СРСР)

Наївно думати, що документальними фільмами про УПА, українськими вечорницями чи молитвами за гетьмана Мазепу можливо викорінити Союз. Він може відмерти тільки природним шляхом - із останнім народженим в СРСР.

Він більше не вчить, не будує і не виховує. Не лякає, не саджає і не розстрілює. Союз дивиться на тебе.

Він не помер у Біловезькій пущі 19 років тому.

Камінним чолом Леніна на центральній площі райцентру. Порожніми зіницями довгобудів, покинутих в останню п'ятирічку. Іржавими кістяками живцем похованих заводів, зотлілими трупами колгоспних ферм, вирвами, наче з-під видаленого корінного зуба, колишніх ракетних шахт.

Із занедбаних і порослих бадиллям військових містечок. З-під розкрадених на металобрухт монументів воїнам-визволителям. Транспортними артеріями країни, створеними за тридцять післявоєнних років. Промисловістю, з якої живе наша політична еліта. Союз дивиться на тебе.

З книжок і сімейного фотоальбому, з розкладок DVD з радянськими фільмами. Піснями із мультиків. Загальновідомими цитатами з цих книжок, фільмів і пісень - на інтернет-форумах, під час п'янки, з парламентської трибуни. Союз дивиться на тебе.

Кольором чиновницьких пальт і кроєм їхніх шапок. Запахом міліцейського "бобіка". Через хриплячі мембрани античних пристроїв для селекторних нарад. Нафталіновою радянською риторикою проросійських ЗМІ. Нафталіновою антирадянською риторикою патріотичних ЗМІ. Союз дивиться на тебе.

Примруженим оком маркетолога, що пхає соєве молоко у трикутні пакети, штампує футболки із написом СРСР - Союз дивиться на тебе. У флеймах в неті, розмові літніх й не дуже людей - Союз дивиться на тебе .

Імперії виживають, як мамонти у мерзлоті.  Мертве тіло нікуди не зникає і навіть із замруженими очима дивиться на тебе.

Ніби існує чітка дата - 8 грудня 1991-го. День, коли Союз скінчився.

Однак я ходив із отриманим у серпні 1992 року радянським паспортом (там просто був проставлений штамп "УКРАЇНА") ще 5 років - тому що ніхто ці паспорти не поспішав обмінювати.

Я думав заявити в міліцію, що цей паспорт украли, щоб зберегти його як історичну реліквію. Але в 1996 його справді вкрали - в букіністі на Сагайдачного, поки я роздивлявся книжки. Потім ще цей магазин зробили наполовину з рестораном. Зараз там, здається, просто ресторан.

Радянський Союз розвалили його ж громадяни, які стомилися від вічних місій і звершень. Замість оспіваного Стругацькими суспільства комунарів СРСР виховав суспільство обивателів.

Зовнішній світ розчарувався в Союзі після Праги 1968 року. Всередині ж СРСР обивателі були готові терпіти помірні утиски, аби тільки зростало споживання і не було повторення сталінських часів.

Сюжет про останній день СРСР дивіться у розділі "Відео"

Щойно стало зрозуміло, що Союз споживацького раю не побудує, а натомість запропонує репресії, обивателі убили 70-річного діда. Певного кола споживацього раю вони досягли, однак нової культури так і не створили.

Ми досі б'ємося між УНР і УРСР замість спробувати синтезувати чи створити щось нове.

Ми досі дивимося на Союз, а він дивиться на нас.

Можливо, це якесь прокляття, якийсь нескінченний День бабака, якась психічна вада - дивитися на Союз. Хтось робить це з шануванням і ностальгією, хтось з ненавистю і презирством. Але не відводимо очей.

Ймовірно, ми досі не вийшли з нього. Над кожним із нас тяжіє велетенський атмосферний стовп зі злочинів і досягнень Союзу. І всі ці без малого 20 років ми живемо в ньому. Бо він досі у нас.

Наївно думати, що документальними фільмами про УПА, українськими вечорницями чи молитвами за гетьмана Мазепу можливо викорінити Союз. Він може відмерти тільки природним шляхом - із останнім народженим в СРСР.

Він умер, але він досі метафізично живий. Як Ленін.

Це не добре і не погано. Тобто в цьому є і добре, і погане.

З історичної точки зору це просто означає, що спадок СРСР і його української частини варто не забувати, а вивчати.

Юрій Юзич: "Свідомо залишився, щоб боротися й загинути"

Ім’я генерала УПА тепер носитиме 31 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Генерала Ступницького, який боровся із московськими окупантами в Армії УНР і з весни 1943 знову на Волині, який загинув у лавах УПА. Який попри те, що більше двох десятиліть прожив під польською владою — не прийняв чужого громадянства. Мав можливість виїхати за кордон, але свідомо залишився в УПА, щоб боротись і — якщо потрібно — загинути.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.