Спецпроект

1991: Радянський Союз убив сам себе

19 років тому не стало СРСР - після зустрічі в Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусі. Верховна Рада першою ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Віскулі в Біловезькій пущі (Білорусь) керівники трьох республік-засновниць СРСР - президенти і прем'єри України і Росії і голова ВР і голова уряду Білорусі - підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич відмінили договір про створення Союзу соціалістичних радянських республків від 1922 року. Натомість вони створили Співдружність незалежних держав - міждержавне утворення.

Майже одразу підписантів почали звинувачувати ледь не в "державній зраді" - як можна, мовляв, отак взяти і розвалити те, що створювалося десятиліттями і за що гинули "мільйони радянських громадян"?

Але 19 років тому у Віскулі відбулося тільки логічне завершення процесу розпаду СРСР як держави. 

За тиждень до того на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90% тих, хто прийняли в ньому участь, проголосували за незалежність.

Переважною мірою це були звичайні радянські люди, які хотіли економічного достатку і не хотіли повторення репресій. Тодішній СРСР достатку вже забезпечити не міг, а репресіями під час серпневого путчу ГКЧП добряче налякав.

Парадоксальним є те, що путчисти, які хотіли зберегти Союз, тільки допомогли його вбити. А звичайні радянські люди просто легітимізували цю геополітичну смерть.

Думку про те, що СРСР досі "живіший за всіх живих", читайте у розділі "Колонки"

Тодішній президент України Леонід Кравчук перший прибув у Віскулі. Верховна Рада України першою з парламентів інших республік СРСР ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

Показовий момент - після українського плебісциту 1 грудня більше ніде в радянських республіках не проводилися всенародні референдуми щодо незалежності. Так, наче всім було ясно: СРСР без України є неможливим.

А оскільки не стало Радянського Союзу, не стало і його президента. Можливо, Михайло Горбачов, який зараз незадоволений тим, що Кравчук і Єльцин "відмінили" СРСР, тоді і сам від цього стомився. От хоча б у цьому відео - чи нема у голосі Михайла Сергійовича полегшення?

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».