Спецпроект

1991: Радянський Союз убив сам себе

19 років тому не стало СРСР - після зустрічі в Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусі. Верховна Рада першою ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Віскулі в Біловезькій пущі (Білорусь) керівники трьох республік-засновниць СРСР - президенти і прем'єри України і Росії і голова ВР і голова уряду Білорусі - підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич відмінили договір про створення Союзу соціалістичних радянських республків від 1922 року. Натомість вони створили Співдружність незалежних держав - міждержавне утворення.

Майже одразу підписантів почали звинувачувати ледь не в "державній зраді" - як можна, мовляв, отак взяти і розвалити те, що створювалося десятиліттями і за що гинули "мільйони радянських громадян"?

Але 19 років тому у Віскулі відбулося тільки логічне завершення процесу розпаду СРСР як держави. 

За тиждень до того на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90% тих, хто прийняли в ньому участь, проголосували за незалежність.

Переважною мірою це були звичайні радянські люди, які хотіли економічного достатку і не хотіли повторення репресій. Тодішній СРСР достатку вже забезпечити не міг, а репресіями під час серпневого путчу ГКЧП добряче налякав.

Парадоксальним є те, що путчисти, які хотіли зберегти Союз, тільки допомогли його вбити. А звичайні радянські люди просто легітимізували цю геополітичну смерть.

Думку про те, що СРСР досі "живіший за всіх живих", читайте у розділі "Колонки"

Тодішній президент України Леонід Кравчук перший прибув у Віскулі. Верховна Рада України першою з парламентів інших республік СРСР ратифікувала Біловезькі угоди. Можна сказати, що Україна, допомігши створити Союз у 1922 році, тепер підвела риску під його існуванням.

Показовий момент - після українського плебісциту 1 грудня більше ніде в радянських республіках не проводилися всенародні референдуми щодо незалежності. Так, наче всім було ясно: СРСР без України є неможливим.

А оскільки не стало Радянського Союзу, не стало і його президента. Можливо, Михайло Горбачов, який зараз незадоволений тим, що Кравчук і Єльцин "відмінили" СРСР, тоді і сам від цього стомився. От хоча б у цьому відео - чи нема у голосі Михайла Сергійовича полегшення?

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.