Спецпроект

Як склалася доля засуджених за участь в акції "Україна без Кучми"

19 осіб були звинувачені в організації масових заворушень, і всі, крім Андрія Шкіля (перебував під слідством, але вийшов на свободу з СІЗО після обрання народним депутатом), були засуджені до позбавлення волі на строк від двох з половиною до трьох з половиною років (рос.).

В конце ноября 2000 года в Верховной Раде были обнародованы записи майора госохраны Николая Мельниченко, на основании которых представители оппозиции сделали вывод о причастности президента Леонида Кучмы к убийству журналиста Георгия Гонгадзе.

Оппозиционеры создали комитет защиты Конституции "За Украину без Кучмы" и 15 декабря 2000 года начали акцию гражданского неповиновения "Украина без Кучмы". В Киеве на майдане Незалежности были установлены палатки и каждый день проходили митинги.

Кульминацией акции стали столкновения между оппозиционерами и милицией 9 марта 2001 года возле администрации президента.

В результате были задержаны активисты УНА-УНСО, в том числе тогдашний лидер УНА-УНСО, а сейчас народный депутат Андрей Шкиль ("БЮТ-Батькивщина").

Хроніка сутичок 9 березня 2001 року (ВІДЕО)

19 человек были обвинены в организации массовых беспорядков, и все, кроме Андрея Шкиля (находился в числе подследственных, но вышел на свободу из СИЗО после избрания народным депутатом), были приговорены к лишению свободы на сроки от двух с половиной до трех с половиной лет.

Как сложилась судьба осужденных за участие в акции "Украина без Кучмы":

Андрусенко Денис - в 2001 году безработный, умер в 2006 году;
Бойко Олег - в 2001 году рабочий завода, в настоящее время - сотрудник ЖЭК Днепровского района Киева, член УНА-УНСО;
Бурячок Олег - в 2001 году был студентом, сейчас - сотрудник телекоммуникационной компании, член УНА-УНСО;
Гальчик Сергей - в 2001 году студент, в настоящее время - менеджер, член УНА-УНСО;
Горощук Владимир - в 2001 году безработный, сейчас - водитель маршрутного такси, член УНА-УНСО;
Зайченко Руслан - в 2001 году был главой черкасской областной организации УНА-УНСО, сейчас возглавляет исполнительный комитет УНА-УНСО;
Кайданович Сергей - в 2001 году студент, сейчас - судьба не известна, не являлся членом УНА-УНСО;
Карпюк Николай - в 2001 году возглавлял ровенскую областную организацию УНА-УНСО, сейчас - заместитель председателя УНА-УНСО;
Косенко Андрей - в 2001 году безработный, умер в 2009 году;
Литвиненко Павел - в 2001 году студент, в настоящее время - сотрудник коммунальных служб, вышел из состава УНА-УНСО;
Ляхович Николай - в 2001 году безработный, в настоящее время - помощник народного депутата Андрея Шкиля, вышел из состава УНА-УНСО;
Ляхович Григорий - и тогда, и сейчас безработный. Из состава УНА-УНСО вышел;
Мирончук Владислав - в 2001 году студент, в настоящее время - сотрудник охранной фирмы, член УНА-УНСО;
Мазур Игорь - как и 10 лет назад, возглавляет киевскую городскую организацию УНА-УНСО.
Назар Василий - художник, умер в 2009 году;
Павлюк Владимир - в 2001 году сотрудник охранной фирмы, в настоящее время - пенсионер, член УНА-УНСО;
Самохвалов Станислав - как и в 2001 году, является сотрудником частной фирмы, член УНА-УНСО;
Селега Олег - в 2001 году частный предприниматель, в настоящее время - глава охранной фирмы, не являлся членом УНА-УНСО. 

Джерело і повна версія статті: "Коммерсантъ-Украина"

P.S. Коли вже матеріал був опублікований, до "Історичної правди" листовно звернувся герой згаданої історії Микола Ляхович. Вважаємо, що його уточнення важливі:

"По-перше, я не є безробітним. Після звільнення з ув'язнення 3 жовтня 2003 року, я змушений був ще лікуватись до травня 2004 року, після чого отримав на деякий час інвалідність 2 групи, яка унеможливлювала фізичну працю.

Тому, щоб не втрачати час, того ж 2004 року, я вступив на денну форму навчання до НПУ ім. Драгоманова, який закінчив з відзнакою у 2009 році, за спеціальністю "Психологія". Але, навіть навчаючись, постійно намагався працювати у комерційній сфері на різних посадах, зокрема й маю своє комерційне підприємство, де є власником і директором.

Консультантом народного депутата я був і є на громадських засадах. Про це відомо Скоропадському, але він таким чином хоче навести читача на думку, що "Ляхович пішов з УНСО на більш оплачувану роботу до нардепа".

У 2001 році, перед ув'язненням, я працював заступником голови Рівненської обласної організації УНА-УНСО, і звідти був направлений на посаду координатора УНА-УНСО, по організації акцій "УБК". Але чомусь Артем пише щодо одних "в 2001 году был главой ......ой областной организации УНА-УНСО", а щодо інших "в 2001 году безработный"...

По-друге, я не виходив з УНА-УНСО, а навпаки є головою виконкому Громадської організації УНА-УНСО. Так, дійсно, я не належу до політичної партії Українська Національна Асамблея, до якої, ймовірно, належить пан Скоропадський.

Справа в тому, що доки ми перебували в ув'язненні, в цій політичній структурі стався заколот, і Карпюк Микола, випущений на підписку з в'язниці, разом з Юрієм Тимою, призначили керівником тієї структури сумнозвісного провокатора Едуарда Коваленка.

З того часу, як ця партія стала повією за викликом у кучмівської Адміністрації, я залишаюся позапартійним. А УНАсти почали робити провокаційні заяви на опозицію тощо (тут можна довго й багато писати).

По-третє, мій брат Григорій Ляхович ніколи й не був членом УНА-УНСО, тому й не міг з нього вийти. А також, він не є безробітним, а працює. Зокрема до нещодавнього часу працював директором великого магазину техніки. Зараз займається іншою комерційою діяльністю, а також і громадською. Між іншим, до ув'язнення, Григорій був студентом Березнівської лісотехнічної школи, з якої його виключили за участь в акціях "УБК".

 
Буду вдячний, якщо "Історична правда", усуне "неправду" щодо нас".

Михайло Мартиненко: Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

Євгенія Подобна: Точка неповернення

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.

Андрій Осадчук: 35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

Андрій Ковальов: Відродження УАПЦ

35 років тому, 15 лютого 1989 року Ініціативний комітет відновлення Української Автокефальної Правосланої Церкви опублікував своє перше Звернення, яке стало поштовхом і початком Третього відродження УАПЦ.