Спецпроект

"Бо там більшовизм. Цивілізований світ не знає, що це значить..."

"При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною"...

Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ.

Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині (тепер Сумщина), зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СРСР, що хочуть повернути мене на "родіну".

Я не хочу вертатись на ту "родіну". Нас тут сотні тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту "родіну".

Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав'язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну" і навязують її свою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР.

Вони її величають "родіна" і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту "родіну". При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною".

Для європейців і для громадян всіх частин світу (крім СРСР) дивно й незрозуміло, як-то може людина утікати від своєї Вітчизни і не хотіти вертатись на неї. То, мабуть, великі злочинці, що бояться кари за великі гріхи перед своєю Вітчизною?

Мабуть, тому до нас ставляться з такою ворожістю.

Дійсно, тут є чому дивуватися для тих, для кого слово "Вітчизна" наповнене святим змістом. Що може бути милішого за Вітчизну, за ту землю, де народився і ходив по ній дитячими ногами, де лежать кості предків, де могила матері.

Для нас слово "Вітчизна" також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська "родіна". Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна, одна з "рівноправних" республік в федерації, званій СРСР.

Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а, навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни.

Вона мені сниться щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї.

Чому?

Бо там більшовизм.

Цивілізований світ не знає, що це значить, і може навіть не повірити нам. Та, слухаючи нас, мусить поставитися до того уважно. Ми прожили там чверть століття, а, говорячи тепер страшну правду про тамтешній світ, ми робимо це з повною свідомістю, що ставимо під загрозу смерті-терору і каторги всіх наших близьких і рідних, що ще залишилися там і що на них Сталін буде виміщати свою ненаситну злобу і кровожерну зненависть до нас, українців.

Одначе це не спиняє нас від бажання розказати світові хоч частину тієї страшної правди, що жене нас по світах крізь нужду, холод і голод геть далі, як страшна примара, - правди про "родіну", про країну сталінського соціалізму і про нашу українську трагедію в ній.

1946.

Андрій Сеньків: Пам'яті Майора Віктора Терещука

Віктор Терещук, який виконував бойові завдання на посаді командира взводу у складі 60 окремої механізованої Інгулецької бригади, загинув 10 жовтня 2024 року.

Яніна Алєєва : Клеймо "куркулихи"

"Куркулі", а здебільшого це були просто працьовиті і підприємливі люди, ховали від більшовиків одяг, взуття, предмети побуту, щоб не залишитися геть без нічого. Зокрема, просили сусідів і знайомих потримати ці речі у себе, доки не пройдуть обшуки. Деякі люди погоджувалися в цьому допомогти, а потім не повертали речі. Бо ж розуміли, що людина нікому не зможе поскаржитися і відібрати не зможе, бо одразу отримає донос на себе.

Юрій Юзич: Пам'яті Володимира Базарка

13 жовтня помер один із найкращих українських правників США - Володимир Базарко. Творець першої української адвокатської компанії та професійної спілки юристів-українців у країні зірок. Співзасновник Спілки адвокатів України та багаторічний лідер "Пласт у світі". Член пластового куреня «Червона Калина», де пластував із Степаном Бандерою та Любомиром Гузаром.

Олексій Мустафін: Справа "Шпігеля": як програти війну з медіа

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.