Бий своїх... Немирні думки на тему примирення

Уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

Останнім часом до купи "травневих" традицій додалася ще одна - проведення перед "червоними" днями соціологічних опитувань "з приводу". Одне з них - на тему примирення - було проведене соціологічною службою Центру Разумкова.

Через нього соціологи намагалися з'ясувати ставлення українців до Дня Перемоги, пам'ятника Сталіну та перспективи примирення воюючих сторін - як "радянців" з німцями, так і УПА з червоноармійцями.

Втім, соціологам не завадило б нагадати собі історичну термінологію.

Можливо, декого здивували відповіді респондентів, можливо, ні. Проте найцікавішим стало саме формулювання запитань.

Наприклад, соціологи питали: "Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували один одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який з наведених шляхів рішення взаємних образ є кращим?".

Цікаво, звідки взялася думка про масове взаємне нищення українців у ХХ столітті?

Не сперечаюся, що в історії обох світових воєн вистачить епізодів, коли проти українців з одного боку стояли українці з іншого. На горі Маківка УСС воювали з російськими частинами, де вистачало східних українців. Серед об'єктів оунівських атентатів були і українці.

У 1944 році війська Першого Українського фронту, де процент українців сягав 60 % оточили і розгромили під Бродами групу німецьких військ, у складі яких була й дивізія "Галичина", складена з українців-галичан. Та й у каральних військах НКВД, чиєю основною функцією після війни було придушення повстанського руху, служило чимало українців.

Мабуть, наступним висновком буде ідея про... перманентну громадянську війну в Україні, яка тривала мало не ціле століття.

От тільки кількість жертв тієї "війни" і близько не наближається до числа людських втрат хоч би під час української революції 1917-1920 років чи кількості загиблих від Голодомору.

А найголовніше - уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

І винуватцями цього національного самогубства, відповідно, є керівники відповідних держав - Їхні Величності Микола ІІ, Вільгельм ІІ, найясніший цісар Франц-Йосиф, товариш Ленін, товариш Сталін, гер Гітлер, пан маршал Ридз-Смігли...

Найцікавіше в кожному опитуванні - це, звісно, ж відповіді на нього. Згідно з дослідженням, більшість українців схильні миритися радше з ворогами - німцями, ніж між собою.

Принаймні за примирення ветеранів радянської та німецької армій висловилося більше респондентів, ніж за примирення ветеранів Червоної Армії та УПА. І при тому переважною більшістю вважають, що не потрібно встановлювати винуватців того, що мало не ціле століття "в боротьбі страшній ішов на брата брат".

Такою ж переважною більшістю, певне, відсвяткують перемогу одного тоталітарного режиму над іншим - саме тих систем, які найбільше постаралися, щоб українці нищили себе взаємно. Відсвяткують, боюся, бійками між просто "червоними" і "червоно-чорними".

Бий своїх, щоб чужі боялись?

Наостанок - ще одне крихітне зауваження. Одне з питань звучало - "З якою назвою війни проти фашизму ви згідні?". Зі шкільних підручників відомо, що фашистським називається режим міжвоєнної Італії, а на Радянський Союз напала нацистська Німеччина.

За старою доброю традицією радянського агітпропу продовжуємо плутати обидва поняття, хоч вони відрізнялися вже тими "цінностями", які ставили в центр уваги - для фашизму верхом цінного була держава, для нацизму - раса.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.