Спецпроект

Перлина Одеси - її архів - може бути втрачений

Коли рятували Оперний театр і відбудовували Свято-Преображенський собор в Одесі, зверталися по креслення та плани до архіву. Як співав колись Висоцький, в місті бракує лише дрібнички – театру-вар’єте. Не дай Боже, щоб до цього долучили ще й архів...

Принципові історичні питання щодо часу заснування Одеси до кінця не з’ясовані. Ще й досі вчені намагаються встановити, чи першоосновою була грецька колонія, морський порт Великого князівства Литовського – Коцубіїв або лише турецька фортеця Хаджибей.

Інформацією до цього слугують археологічні знахідки, письмові свідчення та документи. Якщо не про заснування, а хоча б про розвиток міста з двох тисяч до майже півмільйона мешканців протягом століття, можна дізнатися з джерел, репрезентованих у Державному архіві Одеської області (ДАОО).

Знайомство з Одесою у кожного відбувається через свій шлях.

Якщо узагальнювати, можна виділити два принципові напрямки. Перший – це туристичний оглядовий маршрут, що починається з аеропорту чи залізниці, а потім відвідини пляжів, центру міста, Дерибасівської, Оперного театру, Приморського бульвару, Потьомкінських сходів та Морського вокзалу. Плюс катакомби, музеї, театри…

Другий шлях починається в історичному центрі міста на розі вулиць Пушкінської та Жуковського в одеському архіві. Архів є відправною точкою для пошуків та мандрів, а куди шлях вас приведе - то вже загадка. З можливих варіантів згадаю Великобританію, Ізраїль, Німеччину, Португалію, США, Францію, загалом безліч варіантів. Це така собі романтична ескапада від буденних справ.

 Підпорки на фасаді архіву. Фото автора

Як приклад наведу досвід моєї співпраці з паном Жоао Шварцем да Сільвою над пошуком інформації про його коріння.

Він народився у Португалії, колись працював у міністерстві зв'язку Канади (1971-1982 рр.), був керівником підрозділу з мереж та комунікацій Європейської комісії, писав книги та читав лекції про інтернет-безпеку.

Що може бути спільного в нього з нашим містом? Річ у тім, що його сім'я походить з Одеси, де його родич Самуїл Барбаш мав свою справу – банківську контору, документи якої з 1880 до 1919 рр. знаходяться упорядкованими в фонді № 175 архіву.

Зауважу, що пан Жоао ставиться з надзвичайною повагою до свого роду, намагається зібрати хоча б крихти інформації про своє одеське коріння та пишається ним.

 Стан внутрішніх приміщень архіву

Ще один приклад переплетіння історії і доль, що заслуговує на згадку - пошуки інформації про свій родовід професора права Спірідона Флогаїті. Він був в.о. міністра внутрішніх справ Греції у 2007 р.

За допомоги копіткого та багатомісячного пошуку заступнику директора архіву Лілії Білоусовій вдалося знайти документи, які свідчать, що родич пана Спірідона – Федір Флогаїті (1755-1823) був бургомістром першого одеського магістрату у 1796 р. У вересні 2011-го. Федору Флогаїті відкрили меморіальну дошку

Майже щодня до архіву також звертаються представники релігійних та національних громад з запитами та пропозиціями співпраці щодо. Вони зацікавлені встановити факти історії своїх громад на півдні України або окремих їхніх представників – болгарської (Культурний Центр болгар в Одесі), грецької (Фонд грецької культури), єврейської (міжнародний громадський центр "Мигдаль") та ромської (Обласний конгрес ромів).

Архів працює не лише з генеалогічними запитами, а й складає бази даних репресованих, мартирологи, довідники та путівники.

Один із багатьох великих проектів, що був здійснений – публікація книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 в Одеській області в 2008 р.  

 Тріщини на фасаді архіву

Одеса є одним із провідних культурних центрів України - і дивно, що й досі продукується концепт міста, пов’язаного суто з криміналом та контрабандою.

Місту є чим пишатися, наприклад, досягненнями з медицини, музики, архітектури, кінематографу.

Різноманітні джерела з цих галузей зберігаються в архіві, їх досліджують краєзнавці та академічні вчені – козацька історія (проф. О. Бачинська, Т. Гончарук, В. Полторак, Ф. Стоянов), біографії професорів Новоросійського університету (С. Березін, професори І. Грєбцова, Т. Попова, Ф. Самойлов, В. Хмарський), міжнародні відносини (проф. О. Дьомін), одеська "Просвіта", громадянська війна (А. Мисечко, Т. Вінцковський, О. Фесик, І. Шкляєв), репресії та долі репресованих (С. Матвеєва), окупація Одеси в 1941-44 рр. (В. Щетников) тощо.

Але не все так добре "в нашому домі".

Будівля архіву - Бродська синагога, побудована більше ніж 150 років тому архітектором Йосипом Колловичем - знаходиться в аварійному стані. Минулого року склад працівників було скорочено на 10 осіб. Зарплатня працівників трохи більше прожиткового мінімуму.

Приміщення для зберігання фондів

У фондах температура нижче нуля. З вулиці Пушкінської архів респектабельний, готичний, таємничий, а з боку вулиці Жуковського ви побачите балки та підпорки. Приміщення читального залу замале – лише 10 відвідувачів на день, а зараз іще менше, бо площу скоротили балки для підтримки стін. Стіни мають глибокі тріщини.

Архів має - крім дослідницької роботи - відповідати на щоденні запити про надання довідок про стаж роботи, нарахування пенсій, приватизації житла та інших буденних турбот. Директор Іван Ніточко та його заступник Лілія Білоусова займаються пошуковою, видавничою, господарською та освітньою роботою, але потрібні додаткові зусилля.

Багатьом вочевидь дивно чути, що в одному з найбільших міст України не вистачає коштів на архів.

Звичайно, архів має друзів, що зібралися на громадську раду - до речі, в архіві навіть відсутня зала для зібрання. Сподіваємось, громадська рада хоча б мінімально допоможе вирішити нагальні проблеми.

 Тісна читальна зала

Цілком імовірно, що з втратою архіву можна забути про спроби дізнатися невстановлені факти з життя відомих та простих мешканців півдня, ще й суміжних областей – Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської,  а також інших людей, що мешкали та працювали тут from the cradle to the grave для України та світу.  

Такі важливі документи - записи про народження, хрещення, одруження, спочинку людини, справи репресованих, переписи населення, кіно, фото і газети Півдня України - не можуть бути втрачені.

Коли рятували Оперний театр і відбудовували Свято-Преображенський собор в Одесі, зверталися по креслення та плани до архіву. Як співав колись Володимир Висоцький, в місті бракує лише дрібнички – театру-вар’єте. Не дай Боже, щоб до цього долучили ще й архів.

Тоді вже не врятують нас від забуття власної історії кепки, тільняшки, бляшанки з "одеським повітрям" та інші сувеніри.

Читайте також: "Одеський будинок конструктора Корольова розвалюється"

Леся Воронюк: У канадському парламенті заборонили виступ засновниці Всесвітнього дня вишиванки через сорочку Бандери

За інформацією, яку я отримала від керівництва Конгресу Українців Канади, депутат-ліберал українського походження Іван Бейкер заблокував мій виступ в канадському парламенті через... сорочку Степана Бандери, яку ми спільно із проєктом Вишивка в одязі видатних українців відтворили у 2022 році.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!