Моя Мама наводить лад в історії Пирятина

Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина - якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського...

Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина - якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського...

А на цій вулиці я народилася - його ім'я писала все життя на конвертах додому... І намагалася сприймати його просто як якесь абстрактне ім'я... Щоби не думати, що він один із авторів ЧК і Голодомору...

Що цією вулицею повзли спухлі од голоду селяни, бабуся розказувала, цією вулицею вели на розстріл наших містян, мама розказувала, - нею вивели в Пирогову леваду всіх євреів нашого міста, нею моя мала мама бігала до Успенськоі церкви, де фашисти тримали полонених і тицяла печену картоплю в руки тих приречених - а вони простягали їх у щілини паркану...

Дорослі кричали на неї, щоби не сміла - вистрелить же вартовий! Та вона жаліла солдат... Церкву ту обминали бомби, а на іі даху, каже мама, чомусь росла береза...

А потім НКВД довго розбивало її старовинні стіни - і в моїм дитинстві на цьому місці стояв танк. І нам брехали, що це той, що першим зайшов визволяти. Але всі знали, що це списаний з ужитку несправний механізм. Та квіти носили, приймаючи умови гри...

Колись ця вулиця звалася Успенська - по імені тої розбитої церкви... І на Успення мала храмове свято...

Мій дідусь завжди ходив Успенською до храму співати, а мама моя все життя про це не могла забути - й по сто разів нам це переказувала...

Моя чудова і молода Мама - Ніна Дмитрівна

Навесні не витерпіла й написала листа в місцеву владу - що треба це ім'я Петровського зняти з цієі вулиці, не можна більше під ним жити, коли в краіні он, нарешті, діти повстали! І пішла з паличкою по сусідах - збирати підписи, розказувати все.

Мама наша розказує довго й детально - й по сто разів, щоби дійшло. Вчителька. Це не виправляється.

І весь цей час ми лише про це й говорили!

А ще ... Біля сусідів, навесні ж, раптом впала деревина, й на оголеному стовбурі іі, де трісла й розкрила стовбур кора, всі побачили зображення жінки з дитиною на руках... Місцева газета фотографувала це - і розказувала, як про знак.

А мама точно знала, що то Богородиця звертається - "доки Ви вже житимете, як телята?" ( в маминому переказі це звучить саме так, для того, щоби дійшло).

Ну, нещодавно, як всі знають, справа повернула на декомунізацію. І мама стала нагадувать в "білий дім", як у Пирятині звуть адміністрацію - про що навесні писала. І щовечора нервувала в телефон - що, ой, не назвуть, як було...

Сьогодні був історичний день. Сходка в будинку культури. Що теж стоіть на місці храму, знищеного бомбами (туди й ходив мамин тато колись співати).

Мама напередодні майже не спала. Знаків було перед очима - повно! І на ранок вона взяла газету з тим фото чуда на полеглому дереві, звісно - ікону, щоби "доказать", що на фото саме та Жінка, з ікони, іменем успення якоі була названа церква й наша вулиця колись давно. Взяла ціпок, і, як каже, подибала на сходку.

Вона там казала промову :) Я думаю, довго й у всіх деталях переказувала і про Петровського-звірюку, й про "Голодовку", й про березу на церковному даху, й про розстріляних сусідів.

І наприкінці сказала - не треба ждать, шоб депутати голосували, ми сюди прийшли - ми й голосуватимемо, добре?

І, каже, руки підняли всі - і ті, хто не хотів, і ті, хто казав - нашо воно нужне ото мінять, мені сірамно, хто той Петровський, а шоб не платить тепер за справку, шо улиця вже по-другому зветься...

Мама перемогла! :)

Вона прийшла додому, в ту хату, де ми всі народилися, до садка, що його ще дідусь садив, а бабуся Оля там "командувала", де яку квітку посадить... Зайшла й сказала своєму татові - ну, ось тепер буде твоя Успенська, як ти й хотів!

Дивилася на його портрет - і казала. 

 Дідусь Дмитро Нікіфорович з родиною - моєю бабусею Олею і прабабусею Марією, фото передвоєнних часів


Потім напилася таблеток, оддихалася й нам дзвонила : ну, дочечка, як? Це ж правильно?

Тепер в історіі трохи лад?

Ми з сестрою сьогодні щасливі.

Якби ми були не з Пирятина - не вірили би в прокляття. І в березу, що без землі росла на даху церкви, і в фото на оголеній корі дерева, що впало само.

 Мої пирятинські пра-пра

Не вірили би в те, що душі убієнних і замордованих сусідів витали неспокійні весь цей час... Не вірили би, що на Успенській, тепер нашій вулиці, в цю мить потроху через тріщину в часі, потягне кудись у пекло якусь частину біди...

І що наше життя створене смертю інших, як ось, прочитала, казав ще Леонардо да Вінчі, що про Пирятин наш ніколи й знати не міг - але це про всіх...та він теж добре знав про зашифровані знаки.

Імена роблять свою справу - ми теж у це завжди вірили.

Але й люди щось можуть. Як мама ось.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.