Маки пам’яті. Як народжувалася традиція

Одну з легенд про мак обробив Михайло Стельмах: "…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…" Як з’ясувалося потім, ми потрапили в якесь неймовірне сплетіння архетипів. Мак має снодійні властивості. Сон – це смерть. Смерть – це забуття. І так символ забуття перетворився на символ пам’яті.

Початок квітня 2014 року. Відгримів Майдан. Вже сталося лихо з Кримом. В Одесі, Харкові, Донецьку та Луганську зростало напруження. Саме в такій атмосфері в старому будинку на Липській, 16 у Києві зібралася група істориків.

Кабінет голови Українського інституту національної пам'яті щойно змінив господаря. Володимир В'ятрович зібрав кількох колег. Нас "штормило" - відбувався мозковий шторм.

Російська пропаганда перетворила (давно) Велику Вітчизняну війну на релігійний культ. Слово "бандерівці" (відносно нещодавно) - на страшилку для дітей і дорослих. Георгієвську стрічку – на символ сепаратизму (щойно).

Що робити з відзначенням 9-го травня? Було ясно, що повторювати пострадянські практики – це забивати у власні ворота, лити воду на млин ворожої пропаганди. Треба було запропонувати нові смисли, ритуали, символіку.

 

Було ясно, що українській вимір Другої світової не вміщається в радянську прокрустову розкладачку Великої Вітчизняної війни.

Перші українські жертви цієї війни – це не "22 июня ровно  в четыре часа Киев бомбили, нам сообщили, что началася война". Про початок цієї війни для українців не виходить співати на мотив "Синього платочку".

Люфтваффе бомбордувала Львів та Дрогобич вже 1 вересня 1939 року. Перші українські жертви цієї війни трапилися у її перший день. Але концепція Великої Вітчизняної війни не передбачала згадок про них. Як і про союз двох людожерів – Гітлера та Сталіна – 23 серпня 1939 року. 

Священні хронологічні рамки "священної війни" починалися 1941 роком.

Український вимір Другої світової позбавлений примітивної визначеності, яка була на радянських плакатах: є "наші" і є – "фашисти". Український вимір Другої світової – не є чорно-білим і має значно більше градацій.

 

120 тисяч українців-громадян Польщі вступили у бій з нацистами вже в перші дні цієї війни у вересні 1939 року. Але сотні тисяч українців вступили у цю війну як союзник нацистської Німеччини, коли 17 вересня 1939 року порушили  східний кордон Польщі в складі війська маршала Семена Тимошенка.

Хто в цій ситуації "наші"? Ті, хто б'ються проти армії нацистської Німеччини? Чи ті, хто є союзником Вермахту?  Складно назвати цю ситуацію чорно-білою.

Але український вимір Другої світової виглядає ще більшим парадоксом, якщо згадати Легіон українських націоналістів Сушка, який разом із Вермахтом брав участь в агресії проти Польщі: адже це, здається, єдиний випадок, коли українські націоналісти були ситуаційними союзниками більшовиків!

Як бути з фактом, що до армій країн "Осі" будуть мобілізовані десятки тисяч українців Словаччини, Румунії та Угорщини? У вересні 1939 року українці були розділеною нацією – розділеною поміж 5 країнами.

Як бути з фактом, що в складі армій Об'єднаних націй в боротьбі з Гітлером брали участь значно більша кількість українців-громадян США, Канади, Франції?

Як бути з УПА – єдиною армією, яка боролася у тій війні за Незалежність України. Часом не рахуючись з жодними обмеженнями моралі.

 

Усе це було неможливо пояснити концепцією Великої Вітчизняної війни: де була Вітчизна українців? Польща? Словаччина? США? СРСР?  

На тлі цих фактів концепт ВВВ виглядав надто спрощено.

Усе, що не вкладалося в цю концепцію, за часів СРСР перетворювалося на табу. Якщо чиясь доля не вкладалася в цей великий міф – її просто викреслювали з історії.

 

У спільній макитрі "радянського народу-переможця" – не розгледити зернятко кожної долі, що потрапила під макогін історії.

Було ясно, що треба змінити характер ушанування: замість перемоги "радянського народу – народу переможця" – на перше місце має стати жертовність однієї людини.  

Історія тієї війни – це історія кожного, а не всіх. На відміну від сліпої Феміди, Кліо заглядає в очі кожного.

 Одна з тих історій, яка не вкладалася в радянське бачення Другої світової - це історія славетного льотчика Амет-Хана Султана, майже усіх рідних якого Сталін виселив з Криму у 1944 році

"Ми б перемогли і без українців!" - переконаний Путін. Для розумної людини ясно, що ніхто в цілому світі не знає, яке/чиє зусилля було остаточним для перемоги над нацизмом. Важливе було кожне зусилля.

Зрештою: як бути з радянськими міфами? Про 28 панфіловців, про яких СРСР 50 років казав, що вони були, а їх просто не було. Про Катинь, про яку навпаки 50 років казали "це не ми", і яка – навпаки – була, і була військовим злочином СРСР.

Як бути з міфом, що війна в Європі закінчилася 9 травня? Час припинення вогню – 23:01 8 травня 1945 року. Цей час зафіксований в обох актах капітуляції – і реймському, і карлсхорстському: перша хвилина миру настала 8 травня. Чому ж день перемоги – 9 травня? Бо саме в цей день про перемогу дізнався Сталін?

У книжці "Війна і міф. Невідома Друга світова" історики зібрали 50 найбільш поширених міфів про цей час

Як про все це говорити в контексті концепту "Великої Вітчизняної війни"?

Той мозковий штурм закінчився розумінням, що треба більше говорити про низку важливих речей.

1. Для українців Друга світова розпочалася 1 вересня 1939 року, а не 22 червня 1941.

2. Важливими є зусилля кожного, хто боровся проти агресора, навіть якщо його історія не вкладалася в рамки ВВВ.

3. Потрібна деконструкція радянських міфів про цю війну і дерадянизація комеморативних практик. Замість пропаганди війни – потрібний культ життя: а для нас важливе життя кожного в цій війні.

Мета не виправдовує засоби. Те, що британці витратили 5% від мобілізованих, а СРСР – чверть своїх солдат говорила тільки про одне: "маршал Перемоги" перемагав гарматним м'ясом, не цінуючи людські життя.    

Тоді виникла ідея проводити ходу оркестрів замість військових парадів і мовою музики говорити про історію цієї війни. Тоді виникла ідея починати відзначення днів пам'яті та примирення 8 травня з мистецької акції "Перша хвилина миру": щоб святкувати мир, а не війну.

 Мистецька акція "Перша хвилина миру", 8 травня 2015 року

Добре: ми змінюємо сенси, акценти і ритуали. Але як в цих нових умовах святкувати із старою  символікою тоталітарного режиму? Як виглядатимуть листівочки із вписаним в орденом Перемоги  Кремлем, який тепер виступає в якості джерела військової агресії на нашу країну? Як бути з тією смугастою стрічкою, якою обв'язалися з ніг до голови так звані "сепаратисти"?

Нам були потрібні нові символи.

Було кілька варіантів. З інших альтернатив  запам'яталася квітка незабудки. Проте хто першим згадав квітку маку – того тепер не може згадати ніхто з присутніх на тому мозковому штурмі.

"Але нас з тим маком звинуватять у плагіаті: надто сильні асоціації з британською традицією!" - мої сумніви потім багато разів підтверджувалися закидами критиків цього символу.

"Як це британський символ?!  Це наш символ! В старих піснях співають, що маками проростає козацька кров на полі битви!" - Оксана Полтавець, помічниця голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, яка фіксувала напрацювання нашого шторму, вибухнула емоціями. Оксана має в запліччі освіту фолькльориста. І просто завалила нас цитатами, де маки і воїни були поруч.

"Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – а як мак процвітає..."

 "…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…"

"Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе," - це вже не народні слова, а Івана Франка.

Одну з легенд про мак обробив Михайло Стельмах у творі "У долині мак цвіте": "…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…"

Пізніше Оксана надіслала мені невеличку розвідку про використання цього символу в українському фолькльорі та літературі: "Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну".

Бурхлива реакція і аргументи Оксани усіх нас переконали.

І так виходить, що ця символіка, яку Британська імперія використовує з часів перемоги у Першій світовій війні, була близькою українцям ще раніше.

Як з'ясувалося потім, ми потрапили в якесь неймовірне сплетіння архетипів. В якісь дуже давні пласти людського світосприйняття. Мак має снодійні властивості. Сон – це смерть. Смерть – це забуття. І так символ забуття перетворився на символ пам'яті.

"Червоне – то любов, а чорне – то журба…" Цей код промовляв з кожної квітки на українських вишиванках.

"Так ніхто не робить! Треба такі речі перевіряти на фокус-групах!" - один мій знайомий спеціаліст з масових комунікацій розкритикував нашу ідею. Але вже у 2016 році він був вимушений погодитися, що цей символ прижився.  

"Макова революція" - під такою назвою з'явився блог на одному з польських порталів, який описував появу нової візуальної традиції.

Упізнаваний тепер дизайн квітки маку мав свою історію.

Тодішнє керівництво Національної телекомпанії України захопилося ідеєю розмістити квитку маку в якості святкового логотипу в ці дні.

Мені телефонує заступниця гендиректора НТКУ Зураба Аласанії – Даша Юровська: "А яким має бути цей мак?"

У 2009 році у Києво-Могилянській академії відбувалася велика наукова конференція про пам'ять про Другу світову війну. У неї був фантастичний символ: художник намалював квітку маку акварельною фарбою так, що це виглядало водночас і як квітка, і як плями крові навколо кульової рани.

Символ був настільки потужний, що я не міг його забути і через багато років. Але жоден з організаторів тієї конференції не міг згадати, хто намалював цей символ. Використовувати малюнок, не маючи прав, ніхто б не наважився.

Зураб Аласанія звертається з ідеєю маку-скривавленої рани до відомого харківського дизайнера Сергія Мішакіна. І той блискуче вирішує задачу, створивши лаконічний дизайн цього символу.

Харківський дизайнер Сергій Мішакін створив лаконічний дизайн маків пам'яті та оголосив його публічним надбанням

І Аласанія, і Юровська, І Мішакін, і я – усі ми харків'яни і були знайомі багато років. І так виходить, що харківська "мафія" створила для України дизайн нового символу пам'яті за загиблими у Другій світовій війні.

Найсмішніше, що потім Тарік Циріл Амар – один широко відомий у вузьких колах історик – звинуватив на одному з вузькопрофесійних інтернет-форумах, що це "легкий шлях до просування у свідомість кольорів українських націоналізму". Насправді, таке переосмислення кольорів маку (а тим більше свідоме просування "націоналістичних кольорів" в такий спосіб) – ніколи навіть не обговорювалося. Такі закиди – конспірологія чистої води, яка дискредитує будь-якого науковця.

Ми не дуже голосно говорили про особливість нашого символу як квітки-скривавленої рани. Ми сподівались, що символ сам промовлятиме: вдягаючи маковий квіт у ці дні, ти не просто вшановуєш пам'ять полеглих – ти ніби приміряєш на себе їх досвід, їх рани.

Як потім з'ясувалося, цей посил відчули.

Вже у 2015 році українці почали масово вдягати маковий квіт у цей день. До кампанії "Маки пам'яті" підключилися такі відомі особи як співачка Марія Бурмака та дружина президента Марина Порошенко.

 Презентація акції "Маки пам'яті"-2015 

Ми виходили з припущення, що традицією це зможе стати тільки за умови, коли люди будуть відчувати причетність до її творення. Ми звернулися із закликом до всіх охочих робити власноруч маковий квіт і роздавати тим, хто таких символів не має. І це перетворилося на справжній рух: збиралися волонтерські групи, які у майже виробничих масштабах робив штучні маківки. І це вже триває три роки!

 9 тисяч маків пам'яті поїдуть в зону АТО із Тернопільщини. Фото травень 2017 року/УНІАН

Тут був іще один важливий момент. Ми розуміли, що Україна має перевагу в своєму фантастичному регіональному розмаїтті. Ми розуміли, якщо розіслати викройки із "казенним" дизайном – у такій великій країні нічого з цього не вийде: кожний почне винаходити свій. І насправді тому було важливо, щоб ніяк творчості не обмежувати: хочеш – робиш за викройками лаконічну "мішакінську" квіточку, хочеш – вигадуєш щось своє!

Часом "народна творчість" перевершувала можливості моєї уяви. Геннадій Курочка із своєю командою придумали у 2015 році причепурити віночком з маків київську "Батьківщину-Мати".

 

Коли я вперше почув про цю ідею, я сприйняв це як цілковите божевілля! З іншого боку, цей найбільший в історії людства віночок багато зробив для "рекламування" символу.

Наш маковий квіт став бізнесом. З'явилися фірми, які виробляли значки у формі "мішакінського" маку. Великі магазини почали на початку травня прикрашати свої вітрини маками, так само як взимку – новорічними ялинками. 

Світлана Тарабарова виконує пісню "Ніколи знову" на національному відборі Євробачення-2016 

Якщо традиція стає бізнесом – значить вона прижилася. Але ще більш переконливо це звучить, коли традиція потрапляє у річище поп-культури. 

На національному відборі до Євробачення у 2016 році із переможнецею Джамалою та її піснею "1944" змагалася Світлана Тарабарова із піснею "Ніколи знову". На грудях співачці був наш мак. Коли у фіналі пісні камера облітала її по орбіті стало видно, що гримери дуже реалістично зробили на відкритій спині Світлани вихідний отвір кульового поранення.

У цей момент у мене пішов мороз шкірою: стало ясно, що люди прочитали символіку, яку ми закладали в дизайн квітки. А з іншого боку – стало трохи моторошно від усвідомлення, що ти доторкнувся до народження традиції, яка охопила мільйони людей, до справжньої поп-культури.

І в цей момент відчуваєш себе трохи Енді Ворхолом. 

Олена Білозерська: Про загиблого воїна Ярослава Карлійчука

Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий".
З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.