Маркс–200. Міркування до ювілею

Сергій Гірік _ Середа, 30 травня 2018, 15:22

Сергій Гірік
кандидат історичних наук

Цьогорічний Марксів ювілей викликав величезний інтерес до постаті й творчого спадку мислителя у всьому світі. Україна не стала винятком. Одним із найпомітніших її проявів стала тогорічна ініціатива підготовки до публікації першого повноцінного україномовного видання "Капіталу".

Як не дивно, дотепер якісно опубліковано цей епохальний текст не було — у 1920-1930-х роках його оприлюднювали лише частково, натомість післявоєнні видання масовими накладами не повторюють міжвоєнні, а є перекладами з російського перекладу. Наразі до проекту долучилося 70 людей, він вийшов на фінальну стадію.

Власне, без засвоєння спадку Маркса і класиків марксизму годі зрозуміти еволюцію української політичної думки. Без впливу Маркса Україна на інтелектуальній мапі Європи просто не з’явилася б, бо ж практично всі перші українські інтелектуали, які наприкінці ХІХ ст. писали на українські теми в західноєвропейських виданнях, прямо чи опосередковано були пов’язані з Другим Інтернаціоналом.

І якщо особисто Михайло Драгоманов ще не був марксистом, хоч і значною мірою перебував під впливом Маркса, то створений ним гурток у Женеві з українською друкарнею значною мірою спричинився до популяризації марксистської думки в українському середовищі.

Про таких українських діячів 1870-1880-х років як Сергій Подолинський чи Микола Зібер, які одними з перших відчули на собі суттєвий вплив Маркса, у наш час часто згадують лише фахівці. Однак більш пізні представники марксистської думки в Україні увійшли до "канону" діячів національного руху.

Юліан Бачинський

Серед них чільне місце займає галицький марксист Юліан Бачинський. Його книжку "Україна irredenta" з першим в історії науковим обґрунтуванням ідеї державної незалежності України згадують у шкільних підручниках, у додатках до них цитуються уривки з неї.

Однак про приналежність цього діяча до марксистської традиції мовиться лише між іншим, немов про курйоз. У той самий час читання його книжки не залишає сумнівів, що він просто не дійшов би до своїх висновків, якби не здійснив марксистський економічний аналіз становища українських земель у складі Російської імперії й Австро-Угорщини.

Дійсно, думки Бачинського з точки зору нашого часу виглядають багато в чому недостатньо обґрунтованими (слабким місцем його аналізу є категоричне заперечення економічних передумов для розвитку польського незалежницького руху – С.Г.).

Однак вони значно переконливіші за виголошені на кілька років пізніше тези Міхновського з його надмірною увагою до юридичних аспектів Переяславської угоди.

Відзначимо, що текст Бачинського у наш час майже не читають. Певною мірою причиною цього є саме чітко декларована приналежність цього діяча до лівого руху.

У радянський час цю книжку зі зрозумілих причин не передруковували, бо ж марксизм у зрілому СРСР толерувався лише в кастрованому вигляді "марксизму-ленінізму".

На еміграції після здійсненої за участі автора публікації 1924 року цю книжку теж не перевидавали окрім як у вигляді окремих фрагментів.

Обкладинка "Україна irredenta", видання 1924 року

Для прикладу, у фундаментальній тритомній збірці документів і матеріалів "Українська суспільно-політична думка в 20 столітті" за редакції Тараса Гунчака й Романа Сольчаника вміщено лише вісім сторінок із приблизно 150, тобто близько 5% обсягу праці Бачинського.

Після 1991 року в Україні її також передрукували лише одного разу. Причому сам факт такого видання певною мірою дискредитує Бачинського в очах цільової аудиторії книжки — мова йде про публікацію 2003 року у партійному видавництві одіозної СДПУ(о) "Основні цінності".

І навіть це видання не відповідає академічним вимогам, оскільки його упорядник Ігор Бегей не додав до книжки вилучені самим автором з другого і третього видань уривки (це було б нескладно зробити, оскільки першодрук 1895 року достатньо добре представлено в українських бібліотеках – С.Г.) і спорядив книжку доволі короткими поверховими коментарями.

Натомість, поза текстами Бачинського та окремими написаними під впливом Маркса більш ранніми текстами Івана Франка й Михайла Павлика поширення ідей німецького мислителя в Галичиній діяльність Української соціал-демократичної партії австрійської доби цікавить, як правило, винятково фахівців-істориків.

Не кращою є й ситуація зі знаннями про ідейний спадок наддніпрянських марксистів часів "Спілки" (1904-1913) (української політичної партії, афілійованої з Російською соціал-демократичною робітничою партією – С.Г.).

У 1920-ті роки діяльність цієї групи більш-менш глибоко висвітлювалася на сторінках "Літопису революції", а в роки Відлиги й Застою не потрапляла до числа небажаних тем, тож окремі дослідження про неї виходили друком.

У той самий час, власне тексти "Спілки" та її діячів, зокрема, прокламації і листівки, не передруковувалися, а тепер вона привертає увагу доволі вузького кола дослідників.

Обкладинка праці Олександра Федькова

Чільне місце серед останніх займає кам’янець-подільський історик Олександр Федьков, який торік видав серйозну монографію з історії цієї політичної групи.

Істотно краще складається ситуація з дослідженням українського лівого руху пізнішої доби. Зокрема, мова йде про його марксистську складову в роки Української революції та міжвоєнний час.

Але прикметно, що найбільший інтерес дослідників привертають передусім націонал-комуністичні течії і діяльність їхніх окремих діячів. У 1990-2000-х відбувся вибух інтересу до них (проявом цього стала й моя кандидатська дисертація, предметом якої сталаодна з немарксистських комуністичних партій – С.Г.).

У той самий час,Українській соціал-демократичній робітничій партії поза її лівим крилом в останні десятиліття присвячується непропорційно мало досліджень, найбільшим із яких є книжка Олександра Висоцького, опублікована 2004 року в уже згаданому вище партійному видавництві СДПУ(о).

Це, звісно, певною мірою компенсується дослідженням ідейного спадку окремих її діячів. При цьому в публікаціях про діяльність УСДРП дослідники часто-густо наголошують на позиціях її діячів щодо національного питання.

Висвітленню ж економічних проблем у її програмних документах, публікаціях у партійній пресі тощо, яке якраз і дозволяє чітко окреслити цю політичну силу як марксистську, віддається непропорційно мало уваги.

Ідеї українських націонал-комуністів 1920-х років — у контексті цієї колонки йдеться передусім про такі напрями української марксистської традиції, як Українська комуністична партія (УКП), Закордонна група УКП й інші ліві течії української еміграції, а також націонал-комуністичні "ухили" у правлячій КП(б)У — як ми вже сказали вище, привертають значно більший інтерес.

Обкладинка свіжої публікації Джеймса Мейса

І він обіцяє актуалізуватися після Марксового ювілею. Про це свідчить, наприклад, свіжа публікація класичної праці Джеймса Мейса про феномен українського націонал-комунізму в міжвоєнні роки (упродовж тривалого часу цей текст лишався єдиним вагомим твором Мейса, який українські видавці не вважали за потрібне дати українському читачеві – С.Г.) чи масштабні заходи до 50-річного ювілею Червоного травня 1968 тематика яких далеко відійшла власне від подій 1968 року в Парижі.

Це доводять іпублікації збірок документів і творчої спадщини про чільних представників ідейних течій, які можна зарахувати до націонал-комуністичних, від Миколи Хвильового й Володимира Винниченка до Олександра Шумського, а також зростання інтересу читачів і видавців до "лівих формацій" у літературі й мистецтві 1920-х років.

За останні три роки здійснено більше видань творів українських лівих авангардистів міжвоєнної доби, ніж за попередні три десятиліття.

Збіг цієї річниці зі сторіччям Української революції спричинив публікацію одразу низки вагомих праць з історії української марксистської думки й політичної практики.

Серед інших, згадаємо про свіже видання українського перекладу праці британського історика українського походження Марка Бойцуна "Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1920) (наразі вийшов друком перший том із двох) та про публікацію (двічі поспіль, у 2014 і 2017 роках) українського перекладу уривків із "В’язничних зошитів" Антоніо Грамші.

Видання Закордонної групи УКП. З архіву Сергія Гіріка

Багато що із творчого спадку українських інтелектуалів-марксистів 1920-1930-х років глибоко забуто. Історичні праці Матвія Яворського не видавалися більш ніж півстоліття (передрук його "Нарису історії України" крихітним накладом і без наукового апарату в Австралії у 1986-1987 можна не враховувати – С.Г.).

Теоретичний спадок філософів, економістів і соціологів із Українського інституту марксизму-ленінізму / Всеукраїнської асоціації марксо-ленінських інститутів випав з поля зору читачів після розгрому ВУАМЛІН і фізичної ліквідації співробітників її установ у 1930-х роках.

Власне, про марксистську економічну думку в УСРР 1920-х навіть більшість фахівців складає уявлення передусім на прикладі абсолютно нетипової для неї статті Волобуєва. Та й остання стала відомою й передруковувалася передусім завдяки критиці "ухилу" в ній з боку партійного апарату.

Більше за те, якщо українські літературні й історичні журнали 1920-х років доступні завдяки оцифруванню повних чи майже повних комплектів найяскравіших із них, роботу над скануванням журналу "Прапор марксизму" та інших видань УІМЛ / ВУАМЛІН навіть не розпочато…

Чи можна вести мову про бодай наближене до реального уявлення про еволюцію української суспільно-політичної думки, економічної науки, соціології, філософії без ознайомлення з цими текстами, написаними в порівняно вільних умовах до закручування гайок 1930-х років?

"Нова Доба". Орган Закордонної групи УКП. З архіву Сергія Гіріка

Обговорення інших сторінок історії українського непрорадянського марксизму — діяльність групи "Вперед", що відкололася від Української революційно-демократичної партії на еміграції наприкінці 1940-х років, та видання у 1970-1980-х роках у Канаді журналу "Діялог" із його гаслом "За демократію і соціялізм в самостійній Україні!" колом молодших лівих інтелектуалів із числа молодших емігрантів — потребує осмислення у вигляді окремих досліджень, яких поки що не зроблено (стаття Кріса Форда про групу "Вперед" є лише вступом до цієї теми).

Діяльність цих організацій слід досліджувати, обговорювати, їхні ключові програмні тексти потрібно передруковувати. Без цього картина розвитку української суспільно-політичної думки на еміграції виглядає зосередженою винятково довкола правих груп, а значить навмисне збідненою.

Звісно, в Україні Маркс не перетворюється на бренд. Сувенірна продукція з його портретом, як-от випущена в Німеччині (офіційно, з дозволу Європейського Центробанку) банкнота в нуль євро, тут не мала б шансів з’явитися.

Як і не потрапили до тематичних планів НБУ та Укрпошти ювілейні монети чи поштові марки до ювілею діяча. "Декомунізаційні" тренди — хоч застосування положень закону 2558 до постаті Маркса є відвертою натяжкою — цьому не сприяють.