Що чекає УІНП? Бліц із кандидатами на посаду голови. ЕКСКЛЮЗИВ

Черговий етап конкурсу на посаду голови Українського інституту національної пам'яті відбувся 15 листопада. Цей етап полягав у вирішенні ситуаційних завдань кандидатами. За результатами цього етапу далі пройшли двоє претендентів.

 
Дробович Антон та Яблонський Василь
Фото із Facebook профілів кандидатів

Отже, за результами далі пройшли двоє претендентів:

Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Цього тижня співбесіди з  Дробовичем та Яблонським мають відбутися у Кабміні. За їх результатом буде визначено переможця.

"Історична правда" запропонувала кандидатам відповісти на 7 коротких запитань, щоб суспільство розуміло їхнє бачення минулого, теперішнього і майбутнього Українського інституту національної пам'яті.

1. Чому я іду на посаду голови УІНП?

Антон Дробович: Хочу зробити офіційну політику пам'яті в Україні більш виваженою та ліберальною.

Василь Яблонський: УІНП - це складний і ефективний інструмент у сфері національної політики пам'яті. Вважаю, що у мене є достатньо досвіду (професійного, управлінського, життєвого) для роботи на цій посаді. У мене є команда, у мене є підтримка серед широкого кола істориків (усіх поколінь), є власне бачення подальшої роботи УІНП. Разом з тим, це серйозний особистісний виклик.

2. Три речі, які є моїми особистими пріоритетами у національній політиці пам'яті?

Антон Дробович: Результативність та зрозумілість діяльності УІНП для платників податків. Щоб інституція не сприймалася як рупор агітації, ідеологічної боротьби чи пропаганди, а стала зрозумілим для громадян інструментом налагодження суспільного діалогу та зміцнення здорової ідентичності.

Історична чесність та посилення інтелектуальної моди на критичне мислення в питаннях політики пам'яті.

Збільшення рівня інклюзивності офіційної пам'яті – докладати більше зусиль із збереження пам'яті про спільну історію українців та українських поляків, євреїв, вірмен, татар, греків, болгар та інших. Ми є дуже різноманітною політичною нацією і це має краще відчуватися в діяльності УІНП.

Василь Яблонський: Не забувати, що це Центральний орган виконавчої влади в Україні, в якої є власні національні інтереси.

Крім українців, Україну вважають своєю батьківщиною також представники багатьох національних меншин.

Бути чесним перед собою.

3. Оцініть діяльність Володимира В'ятровича на посаді Голови УІНП?

Антон Дробович: Володимир В'ятрович і його команда зробили багато роботи і дуже голосно заявили про неї. Мені подобаються далеко не всі рішення та методи, якими вони діяли. Деякі речі хочеться переробити або завершити в інший спосіб. Але слід віддати належне цим людям – це чи не перший випадок в історії української незалежної держави, коли хтось так пристрасно і рішуче здійснював гуманітарну політику. Вони мали волю, силу і чин. Чи сподобалося це більшості громадян? Щодо цього є питання.

Василь Яблонський: Володимиром була зроблена велика робота на посаді голови УІНП. Але, очевидно, що роботи на цьому напрямі ще досить багато.

4. Якою є червона лінія в українсько-польських дискусіях щодо Другої світової війни?

Антон Дробович: В усіх подібних дискусіях, на мою думку, червоною лінією є історична правда, чесність. Лише нею не можна нехтувати. Решта є значно менш принциповим.

Василь Яблонський: Визнання геноцидом трагічних подій між українцями та поляками у ході Другої світової війни. Разом з тим, важко знайти такі питання, стосовно яких не можна було б досягти компромісу, на основі взаємної поваги.

5. Чи закінчено декомунізацію?

Антон Дробович: Ні. Тут ще слід багато над чим попрацювати як в площині юридичній, так і в практичній, особливо, що стосується буденного мислення громадян.

Василь Яблонський: У частині законодавчого забезпечення, більшою мірою, так. У суспільній свідомості – ні. Не можна за 5 років здекомунізувати те, що "комунізувалось" упродовж десятиліть.

6. Чи потрібна державна політика деколонізації?

Антон Дробович: Як частина більш загальної політики формування сучасної, незалежної та успішної політичної нації.

Василь Яблонський: Так. Їй має передувати серйозна експертна та громадська дискусія.

7. Три книги з історії України, які справили на Вас найбільший вплив.

Антон Дробович: "Сказання про війну козацьку" Самуїла Величка;

"Бабин Яр" Анатолія Кузнєцова;

"Червоне століття" Мирослава Поповича.

Василь Яблонський: Це найскладніше запитання. Чимало книг заслуговують на те, щоб бути присутніми у цьому списку. Але три, так три.

"Україна. Історія" Ореста Субтельного;

"Жнива скорботи" Роберта Конквеста;

"Історичні есе. У 2-х т." Івана Лисяка-Рудницького.

Устина Стефанчук: Українські люди в московській церкві Канади

На знимках у красивих вишитих строях ранні українські еміґранти до Канади. Ці конкретні люди зі знимок парафіяни рускої православної церкви в маленькому містечку Смокі Лейк в Альберті. Історія релігійного життя ранніх переселенців була не якраз безхмарною. Що мається на увазі, як так сталося, спитаєте ви. Ну, та просто, дуже по-нашому.

Сергій Волянюк: Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала

За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.

Наталка Діденко: Еволюція головних уборів. Від хусточки до хустки

Натрапила якось я на фотографію королеви Єлизавети у хусточці, з якої багато хто сміявся. Мовляв, якась бабуся, селянка, проста тітка, бо ж – у хусточці. І я замислилася про свої дитячі, дівочі та вже дорослі хусточки, хустки. А також шапки і шапочки.

Андрій Когут: Іван Павло ІІ, Збігнєв Бжезінський і КҐБ. Сто років Понтифіку

Сьогодні Івану Павлу II, який так сильно привертав увагу СССР, виповнилося би 100 років. Він народився 18 травня 1920-го, а на папський престол зійшов у 1978 році, де провів свої останні двадцять шість років життя. Для порівняння, лише двом Папам за всю історію Церкви вдалось очолювати престол довше, ніж Івану Павлу ІІ.