Що чекає УІНП? Бліц із кандидатами на посаду голови. ЕКСКЛЮЗИВ

Черговий етап конкурсу на посаду голови Українського інституту національної пам'яті відбувся 15 листопада. Цей етап полягав у вирішенні ситуаційних завдань кандидатами. За результатами цього етапу далі пройшли двоє претендентів.

 
Дробович Антон та Яблонський Василь
Фото із Facebook профілів кандидатів

Отже, за результами далі пройшли двоє претендентів:

Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Цього тижня співбесіди з  Дробовичем та Яблонським мають відбутися у Кабміні. За їх результатом буде визначено переможця.

"Історична правда" запропонувала кандидатам відповісти на 7 коротких запитань, щоб суспільство розуміло їхнє бачення минулого, теперішнього і майбутнього Українського інституту національної пам'яті.

1. Чому я іду на посаду голови УІНП?

Антон Дробович: Хочу зробити офіційну політику пам'яті в Україні більш виваженою та ліберальною.

Василь Яблонський: УІНП - це складний і ефективний інструмент у сфері національної політики пам'яті. Вважаю, що у мене є достатньо досвіду (професійного, управлінського, життєвого) для роботи на цій посаді. У мене є команда, у мене є підтримка серед широкого кола істориків (усіх поколінь), є власне бачення подальшої роботи УІНП. Разом з тим, це серйозний особистісний виклик.

2. Три речі, які є моїми особистими пріоритетами у національній політиці пам'яті?

Антон Дробович: Результативність та зрозумілість діяльності УІНП для платників податків. Щоб інституція не сприймалася як рупор агітації, ідеологічної боротьби чи пропаганди, а стала зрозумілим для громадян інструментом налагодження суспільного діалогу та зміцнення здорової ідентичності.

Історична чесність та посилення інтелектуальної моди на критичне мислення в питаннях політики пам'яті.

Збільшення рівня інклюзивності офіційної пам'яті – докладати більше зусиль із збереження пам'яті про спільну історію українців та українських поляків, євреїв, вірмен, татар, греків, болгар та інших. Ми є дуже різноманітною політичною нацією і це має краще відчуватися в діяльності УІНП.

Василь Яблонський: Не забувати, що це Центральний орган виконавчої влади в Україні, в якої є власні національні інтереси.

Крім українців, Україну вважають своєю батьківщиною також представники багатьох національних меншин.

Бути чесним перед собою.

3. Оцініть діяльність Володимира В'ятровича на посаді Голови УІНП?

Антон Дробович: Володимир В'ятрович і його команда зробили багато роботи і дуже голосно заявили про неї. Мені подобаються далеко не всі рішення та методи, якими вони діяли. Деякі речі хочеться переробити або завершити в інший спосіб. Але слід віддати належне цим людям – це чи не перший випадок в історії української незалежної держави, коли хтось так пристрасно і рішуче здійснював гуманітарну політику. Вони мали волю, силу і чин. Чи сподобалося це більшості громадян? Щодо цього є питання.

Василь Яблонський: Володимиром була зроблена велика робота на посаді голови УІНП. Але, очевидно, що роботи на цьому напрямі ще досить багато.

4. Якою є червона лінія в українсько-польських дискусіях щодо Другої світової війни?

Антон Дробович: В усіх подібних дискусіях, на мою думку, червоною лінією є історична правда, чесність. Лише нею не можна нехтувати. Решта є значно менш принциповим.

Василь Яблонський: Визнання геноцидом трагічних подій між українцями та поляками у ході Другої світової війни. Разом з тим, важко знайти такі питання, стосовно яких не можна було б досягти компромісу, на основі взаємної поваги.

5. Чи закінчено декомунізацію?

Антон Дробович: Ні. Тут ще слід багато над чим попрацювати як в площині юридичній, так і в практичній, особливо, що стосується буденного мислення громадян.

Василь Яблонський: У частині законодавчого забезпечення, більшою мірою, так. У суспільній свідомості – ні. Не можна за 5 років здекомунізувати те, що "комунізувалось" упродовж десятиліть.

6. Чи потрібна державна політика деколонізації?

Антон Дробович: Як частина більш загальної політики формування сучасної, незалежної та успішної політичної нації.

Василь Яблонський: Так. Їй має передувати серйозна експертна та громадська дискусія.

7. Три книги з історії України, які справили на Вас найбільший вплив.

Антон Дробович: "Сказання про війну козацьку" Самуїла Величка;

"Бабин Яр" Анатолія Кузнєцова;

"Червоне століття" Мирослава Поповича.

Василь Яблонський: Це найскладніше запитання. Чимало книг заслуговують на те, щоб бути присутніми у цьому списку. Але три, так три.

"Україна. Історія" Ореста Субтельного;

"Жнива скорботи" Роберта Конквеста;

"Історичні есе. У 2-х т." Івана Лисяка-Рудницького.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

Віталій Гайдукевич: Безсистемність. Нагороди

Велика війна – багато героїзму і підстав для нагородження. Нагородна справа (як і будь-яка) потребує системного підходу. Одразу зафіксую – Україна вже давно потребує реформи нагородної системи. Система - це коли існує чітка ієрархія нагород і відзнак: державні ордени, хрести, медалі, відомчі хрести, відомчі медалі, решта відзнак

Сергій Стуканов: Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Сергій Стуканов: Сім аргументів на користь 8 травня

Продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною