Не Лесею Українкою єдиною: 10 українок, про яких варто розказувати в школі

Яких видатних українок ви знаєте? Найчастіше лунають імена Лесі Українки, Роксолани, княгині Ольги, Ліни Костенко. Та це не всі видатні жінки України.

"Історична правда" публікує цей матеріал, що розміщений на сайті Всеосвіта, із люб'язного дозволу авторки.


Ця тема особливо потрібна напередодні 8 березня. Адже це не свято краси та весни. Це, в першу чергу, день жінок та захисту їхніх прав. Тому можливо варто відійти від традиційних конкурсів "Місс" та розказати більше про маловідомих жінок, що міняли нашу країну.

 

Гальшка Єлизавета Острозька (1539 – 1582) – княгиня, яка походила з давньоукраїнського князівського роду Острозьких. У своєму заповіті Гальшка Острозька заповіла 6 тисяч кіп литовських грошей на розвиток шпиталю й православної академії, що планував відкрити в Острозі її дядько.

Таким чином, Острозька академія з'явилася з волі й за кошти Гальшки. Крім того, вона протягом життя жертвувала гроші на розвиток культури.

 

Марія Магдалина Мазепа (1624 – 1707) – ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, мати гетьмана України Івана Мазепи. Та крім цього, її найбільша, певно, праця – започаткування вишивання золотою та срібною ниткою церковного одягу й ікон.

 

Ганна Барвінок (1828 – 1911) – письменниця. Найчастіше її згадують лише як дружину Пантелеймона Куліша. Та насправді, вона писала прекрасні оповідання. Та вона дуже рано одружилася. Хатні та сімейні справи не залишили їй часу на реалізацію себе, як мисткині.

 

Пелагея Литвинова (1833 – 1904) – українська громадська діячка, етнографка, фольклористка. Практично немає такої галузі народної культури, яку б оминула увагою у своїх численних краєзнавчих дослідженнях Литвинова.

Вона збирала матеріали з народного ткацтва, рибальства, кулінарії, народних вірувань, традицій, побуту, господарства тощо. Всі ці матеріали, зібрані під час численних етнографічних, мистецтвознавчих та фольклористичних розвідок, дослідниця ретельно вивчала та систематизувала.

Зроблені та видані нею наукові записи здобули їй широку славу видатної знавчині українських старожитностей не тільки в Україні, а й у Європі.

 

Софія Русова (1856 – 1940) – українська педагогиня, письменниця, літературознавиця та громадська діячка, одна з перших борчинь за права жінок в Україні. Мала активну громадянську позицію. Започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні.

Засновниця Національної ради українських жінок у Празі. Співпрацювала з науковими установами української громади Чехословаччини. Займалася перекладами різних іноземних текстів. Русова брала участь у роботі чергового Міжнародного жіночого Конгресу Ліги миру та свободи.

Та крім того, вона була видатною педагогинею. Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.

 

Людмила Старицька-Черняхівська (1868 – 1941) – письменниця та громадська діячка. У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених.

Пізніше її обрали до Української Центральної Ради. Була членкинею Національної академії наук України. Її заарештували за громадську позицію.

 

Мілена Рудницька (1892 – 1976) – українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Вона викладала на Вищих Педагогічних Курсах, була однією з ідеологинь жіночого руху Західної України та однією з його провідних діячок.

Голова центральної управи Союзу Українок, Українського жіночого конгресу в Станиславові, Світового Союзу Українок, політичної жіночої організації "Дружина Княгині Ольги"; редакторка двотижневика "Жінка" (1935—1939); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах.

 

Олена Казимирчак-Полонська (1902 – 1992) – українська астрономиня. Викладала математику й астрономію в Херсоні, викладала в Ленінграді, була доценткою кафедри вищої математики в Одесі. Стала членкинею Міжнародного астрономічного союзу.

Брала активну участь в організації та проведенні всесоюзних і міжнародних астрономічних семінарів та симпозіумів. Почесна членкиня Всесоюзного товариства сліпих (зокрема, брала участь у виданні праць з вищої математики та програмування шрифтом Брайля).

 

Галина Мазепа-Коваль (1910 – 1995) – українська і венесуельська художниця, ілюстраторка. Хоча більша частина її творчого життя пов'язана з далекою Венесуелою, яка вимушено стала "другою батьківщиною" для художниці. Та вона згадувала Україну в листах та картинах все життя.

 

Соломія Павличко (1958 -1999) – українська феміністська теоретикиня, письменниця, літературознавиця, перекладачка, публіцистка, Заснувала видавництво перекладної наукової літератури "Основи".

Вона була докторкою філологічних наук, доценткою та професоркою Києво-Могилянської академії, членкинею Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Антон Дробович: На захист Чайковського від маразматиків та Національної музичної академії від ганьби

Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів

Меланія Подоляк: Ми і це переживемо. І переможемо

Світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви. Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати. Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли

Сергій Громенко: План Д10: як назавжди перемогти Росію

Нинішня російсько-українська війна – не випадковість. І мало хто вірить, що Росія просто так вгамує свої апетити. Правда полягає в тому, що простого виведення російських військ з України недостатньо. Щоб покоління наших дітей не пережило війну вдруге – нам потрібно назавжди перемогти Росію

Юрій Гудименко: Si vis pacem, para bellum

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum