Її сторіччя: 125 років Надії Суровцевої

Однією з табуйованих легенд Умані була постать цієї жінки, їм‘я якої промовляли лише пошепки: «антирадянщина, буржуазна націоналістка». Вона, Надія Суровцева, ще жила тоді сама у одноповерховій хаті, метрів за 500 від будинку мого дитинства

 

Коли мені було років 10-12, а тоді ще не почалась горбачовська перебудова, однією з табуйованих легенд Умані була постать цієї жінки, їм'я якої промовляли лише пошепки: "антирадянщина, буржуазна націоналістка". Вона, Надія Суровцева, ще жила тоді сама у одноповерховій хаті, метрів за 500 від будинку мого дитинства.

Дожила майже до 90 років. І хоча вона була реабілітована ще за хрущовської відлиги, її до самої смерті пасли агент КДБ, а наближатись до будинку, заглядати у подвір'я було негласно заборонено. У 80-ті вона вже майже не виходила з хати. За життя я її особисто так і не побачив.

В часи демократичного національного пробудження кінця 80-х її вже не було, тож її ім'я щезло з моїх радарів, попри занурення у вир перших мітингів, уманського гайд-паркану і самвидаву.

Потім доводилось чути про те, яку роль особа Суровцевої відіграла у формуванні перших уманських дисидентів, майбутніх рухівців та УРПістів...

 

І ось днями ця несподівана зустріч у настільному календарі "Українські жінки ХХ століття".

Політична активістка, дипломатка МЗС УНР, патріотка і людина світу, феміністка, поліглотка, досталінська марксистка, добандерівська націоналістка, майже 30 (!) років у сталінських таборах, потім - екскурсовод у "Софіївці", довге життя в Умані, смерть якраз напередодні світанку.

Такий собі хеппі-енд: в її хаті нині відкрито маленький музей, після Революції Гідності її іменем названо одну з центральних, хоч і маленьких, вулиць міста.

Захоплююча життєва історія маловідомої України.

 

У декілька кліків знайшов її феноменальні спогади, які є унікальним джерелом, зокрема, історії мого рідного міста початку 20-го століття - історії, яка була так само табуйована в радянські часи, як і сама пані Надія.

Тиждень тому - 125 років з дня її народження. А мені знову згадується дитячий ореол страшної таємниці навколо забороненої старої жінки по-сусідству часів кінця імперії. Може, хто зна, в тому числі завдяки її аурі я став таким ярим антісовєтчіком ще в шкільні роки?

Вона залишила прекрасні спогади, опубліковані вже в часи незалежності, дуже раджу.

Подяка Українському інституту національної пам'яті, який створив привід, випустивши календар "Українські жінки ХХ століття", який невипадково опинився у мене на столі.

 

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.