Спецпроект

Російський режим продовжує політику вбивць Катині

І тоді, і тепер Росія нав’язує світу свій фейковий образ «рятівника» і «визволителя». І тоді, і тепер Москва однаково намагається зняти із себе відповідальність за вчинені злочини.

Цього року виповнюється 80 років одному із жахливих воєнних злочинів комуністичного режиму – масової страти військовополонених офіцерів польської армії, що відомий нам як Катинський злочин.

День пам'яті жертв розстрілів, вчинених підрозділами НКВД, вшановуємо 13 квітня.

У цей день ми солідарно з польським народом пригадуємо і молимося за загиблих, висловлюємо глибокі співчуття і слова підтримки їхнім нащадкам, а також роздумуємо над причинами і наслідками цього одного з багатьох проявів тоталітарної сталінської системи.  

Впродовж квітня-травня 1940 року за наказом Сталіна у безжалісний спосіб розстріляли 21 тисячу 857 польських офіцерів і службовців – представників польської еліти.

Минуло 50 років аж поки у 1990 році радянська влада вперше визнала причетність СРСР до Катинського злочину, пізніше це неодноразово підтверджувало керівництво Російської Федерації.

 
Більше подробиць про розслідування Катинського злочину - у спецпроекті КАТИНСЬКА СПРАВА

16 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини у Страсбурзі визнав Катинь військовим злочином, вчиненим Радянським Союзом.

Суд також визнав факт невдалої спроби СРСР перекласти вину у вчиненні цього злочину на нацистський режим в ході Нюрнберзького процесу.

Незважаючи на те, що Катинський злочин радянської системи достеменно доведено і вивчено, досі у Кремлі намагаються відбілити злочинний характер тоталітарної сталінської системи, цинічно шукати виправдання цим вбивствам.

Російські пропагандисти намагаються блюзнірські "прикрасити" роль СРСР у нападі на Польщу та участь у початку Другої світової війни.

Без Пакту Молотова-Рібентроппа могло б не бути Катині, масових депортацій українців і поляків, переповнених трупами катівень НКВД на Західній Україні, мільйонів жертв Голокосту... та інших трагедій, які принесла змова злочинних режимів СРСР та нацистської Німеччини і подальша війна між ними.

Історикам ще належить вивчити, чи пов'язаний Катинський злочин із тогочасною співпрацею НКВС і Гестапо. Проте й наявні факти дають чітку картину схожості дій сталінського і гітлерівського репресивних апаратів проти жителів і, особливо, еліт окупованих народів.

У цій людиноненависницькій подібності лежить і спільна відповідальність Сталіна і Гітлера!

Намагання приховати правду від світу та переписувати історію показує глибоко вкорінену сутність як тогочасної радянської системи, так і її сучасних ревізіоністів у Росії.

Якими б парадами і пропагандистськими кампаніями Кремль не намагався сьогодні "прикрасити" СРСР і його вождів – військові злочини Москви приховати неможливо.

Спільно викриваючи й засуджуючи злочини сталінізму, відновлюючи історичну пам'ять і справедливість, ми не тільки виконуємо свій обов'язок перед загиблими, а й перед прийдешніми поколіннями.

Ми робимо все, щоб захистити їх від повторень жахіть тоталітарної системи і ненависницьких ідеологій, збудованих на повній зневазі до людського життя.

 
"Година папуги. 13 квітня та інші нещасливі дні" Більше про розслідування Катинського злочину читайте в публікаціях Олександра Зінченка
ФОТО: ІМПЕРСЬКИЙ ВОЄННИЙ МУЗЕЙ У ЛОНДОНІ/IMPERIAL WAR MUSEUM

Українці і поляки зазнали величезного горя і болю мільйонів втрат від комуністичного тоталітарного режиму.

Радянська система вбивала нас двічі: спершу шляхом фізичної розправи – розстрілами, Голодоморами, репресіями, а вдруге – шляхом примусового забуття і спробами викорінити з нашої національної свідомості пам'ять про комуністичні злочини проти людяності та їх мученицькі невинні жертви.

Але ми нічого не забули. Ми відродили свою правдиву національну пам'ять. Ми знаємо своїх героїв і своїх катів. Ми виробили в собі імунітет від вірусу неоімперської російської пропаганди.    

Сучасні апологети Сталіна в Кремлі намагаються копіювати свого ідола у брутальності, цинізмі та традиційній для російських можновладців брехні.

Свідченням цьому є підступна окупація українського Криму, російська військова агресія на Донбасі, що супроводжується чисельними вбивствами мирних жителів, тортурами і вбивствами військовополонених і політичних в'язнів, брудною дезінформаційною кампанією.

Як і тоді, так і тепер Росія нав'язує світу свій фейковий образ "рятівника" і "визволителя".

Як колись сусіди СРСР – Польща, Фінляндія, держави Балтії, так і сьогоднішні сусіди Росії – Україна та Грузія – стали об'єктами агресії Москви.

Російський режим, як і тоді, намагається підірвати міжнародну стабільність і безпеку, щоб у хаосі отримати геополітичні дивіденди.

А що для них вартість людських життів – своїх чи чужих?

Навіть сьогодні, коли світ бореться з пандемією коронавірусу, Москва цинічно і підступно намагається зняти із себе відповідальність за вчинені злочини – позбутися санкцій за напад на Україну і нехтування міжнародним правом.

У безкарного злочинця з'являються спокуси до нових протиправних дій.

Вчинені Кремлем злочини проти людяності не мають терміну давності. Справедливість вимагає покарання – через санкції, міжнародні суди, політичну ізоляцію і міжнародне засудження.

Катинь – досі незагоєна рана. Вбивці так і не були покарані. Навіть більше, їхні сучасні правонаступники далі чинять злочини і залишаються безкарними.

Цей сумний висновок хай буде пересторогою для всіх, хто має ілюзії стосовно "business as usual" з Путіним!

Цей сумний висновок хай буде і заохоченням для демократичного світу не послаблювати санкцій проти Кремля!

Доки не запанує справедливість. Доки не припиниться агресія. Доки не припиниться окупація Криму і Донбасу. Доки не відновиться у повному обсязі повага до основоположних засад міжнародного права.

Наостанок не можу не згадати про ще одні сумні роковини, які пов'язані з вшануванням жертв Катинського злочину.

10-та річниця загибелі Президента Леха Качинського, його дружини пані Марії Качинської та десятків представників влади, війська, громадськості і духовенства Польщі під час катастрофи президентського літака під Смоленськом 10 квітня 2010 року.

 
Катерина Ющенко, Лех Качинський, Віктор Ющенко, Марія Качинська. Про пані Марію Качинську читайте в колонці Катерини Ющенко "Рік без Марії"

У той час я працював дипломатом нашого посольства у Варшаві і цю трагедію пережив особисто зі своєю родиною, колегами і багатьма польськими друзями. Я запам'ятаю це на все життя.  

Серед загиблих були декілька колег, з якими до катастрофи мені доводилося тісно співпрацювати, а потім, на жаль, бути присутнім на їх похоронах.

Загинула в цій авіакатастрофі під Смоленськом одна із засновників і активних діячів польської "Солідарності", українка за походженням пані Анна Валентинович.

 
Часопис "TIME" назвав Українську мати польської "Солідарності" Анну Валентинович - однією з найвпливовіших жіноу ХХ століття
фото: TIME

На честь цієї легендарної постаті Сейм Польщі проголосив 2019 рік – Роком Анни Валентинович.

Її пам'ять ми зберігаємо й в Україні.

Усе своє життя вона боролася проти комуністичної системи, стала символом цієї боротьби для польського і також українського народу. І загинула, прямуючи до Смоленська, щоб віддати шану жертвам комуністичного злочину.

Як не прикро, але й ця трагедія десятилітньої давності досі містить нерозкриті сторінки.

Уламки польського президентського літака, які належать Польській державі, досі знаходяться в Росії, винуватці досі не притягнуті до відповідальності.

Не здивуюся, якщо навіть ці уламки літака і пам'ять про жертви Смоленської катастрофи Кремль цинічно використовуватиме у своїх політичних цілях… І знову постає запитання: а якою є для них вартість людських життів – своїх чи чужих?

Схиляю голову перед пам'яттю загиблих.

Правда переможе!

Усі публікації "Історичної правди" - за темою КАТИНЬ та ТРАГЕДІЯ ПІД СМОЛЕНСЬКОМ

Теми

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.

Маріанна Душар: День Подяки з українським смаком

День Подяки – Thanksgiving – одне із улюблених свят американців, не залежно від їх походження. І американські українці – не виняток. Однак, кожна хвиля еміґрації сприймала це свято по різному. Одні охоче переймали традицію своєї нової батьківщини, інші ж до останнього опиралися, вважаючи її загрозою їхній українській ідентичності. В чому ж загроза, і що змогли додати українці до традиційного американського свята? До Дня Подяки ми зробили невелику оповідь про традиції свята в родинах української діаспори третьої хвилі.

Іван Синєпалов: “Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Національний музей Революції Гідності: Звернення Музею Майдану щодо спроб його дискредитації

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі “є підстави припускати” – взагалі з методички провокатора-початківця.