Злочин без кари. "Катынь. Хроника необъявленной войны"

Що читаємо? Понад 600-сторінковий том документів з російських архівів - ФСБ, Міноборони, колишніх партархівів, об'єднаних темою "Катынь. Хроника необъявленной войны" (Москва, "Международный фонд "Демократия", 1999).

Що цікавого? Як сказано в передмові - документи, вміщені в книзі мають дивовижну долю - "они были глубочайшим образом спрятаны в архиве Политбюро ЦК КПСС, причём правом вскрытия «катынского пакета» обладало только первое лицо в государстве".

Під час Нюрнберзького процесу Радянський Союз спробував був "повісити" тисячі зниклих вояків на нацистів, для цього навіть було створено т.зв. "комісію Бурденко".

Суддів ошукати не вдалося, у вироку цей епізод не фігурував. Відтак застосували тактику всілякого замовчування проблему.

Польська комуністична влада довгі роки не наважувалася турбувати Кремль з цього приводу, але і забути не могла, бо ця тема всі післявоєнні роки жила в ПНР, люди про таємниче зникнення офіцерів говорили пошепки, писала про це і непідцензурна преса.

Тільки в кінці 1980-х, під час перебудови, перший секретар ЦК Польської Об'єднаної Робітничої партії генерал Войцех Ярузельський наважився просити радянського генсека Михайла Горбачова про допомогу в розслідуванні. Відтак було створено двосторонню комісію з партійних функціонерів і істориків.

Співголова комісії, академік Олександр Яковлєв згадував, що не раз просив Горбачова пошукати документи в своєму архіві. Той незмінно відповідав - "Ищите!".

Тим часом історик Наталія Лєбєдєва, працюючи з архівом конвойних військ НКВД знайшла згадку про Катинь, де в лісі було розстріляно 12 тисяч вояків. Це була сенсація.

Горбачов сприйняв цю знахідку, як пише Яковлєв, "без особого интереса", але Ярузельському зателефонував. Поволі правда почала виходити на світло.

І тільки в кінці грудня 91-го, під час передачі справ від президента вже неіснуючого СРСР Горбачова до президента Росії Єльцина виникає конверт з оригіналами документів щодо Катині. Горбачов сказав наступнику - "Боюсь, могут возникнуть международные осложнения. Впрочем, тебе решать".

Через три роки Борис Єльцин передав ці документи першому посткомуністичному лідерові Польщі Леху Валенсі.

З них слідувало, що офіцерів за наказом політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року розстріляли не тільки в Катині, але й у Харкові і Мєдному (неподалік Твері).

Розслідування Олександра Зінченка про харківський слід катинського злочину. Частина перша. Частина друга

Отже, що ж приховували та сама надсекретна тека та інші "совсекретные" московські архіви?

По-перше, документи, пов'язані з підписанням т.зв. "пакту Молотова-Ріббентропа", який уможливив підлий сталінський удар у спину Польщі, яка з 1 вересня 1939 року чинила відчайдушний спротив нацистській окупації.

І, по-друге, власне документи про інтернування 22 тисяч вищих чинів польського війська, які за наказом головнокомандувача Едварда Риз-Смігли не чинили спротиву Червоній Армії.

Деякі гарнізони або не отримали наказу або не повірили йому і дали бій радянським агресорам. Приміром, два дні тривала героїчна оборона Гродна в Західній Білорусії. Після придушення опору червоні розстріляли командира корпуса № 3 Ольшину-Вільчинського та 300 його захисників міста, зокрема школярів.

Гітлер проти Сталіна: хто був гірший? Думка Тимоті Снайдера

У багатьох місцях вермахт і РСЧА разом били поляків. Вінцем бойового братства та союзництва став знаменитий парад у Бресті, який приймали комбриг Крівошеїн та генерал Гудеріан.

Під час "визвольного походу" було взято в полон близько 240-250 тисяч солдат і офіцерів польської армії.

3 вересня 1939 р. нарком оборони Климент Ворошилов та начальник генштабу Шапошніков видали наказ - "Военнопленных крестьян Западной Белоруссии и Западной Украины, если они представляют документы, ...что они действительно были мобилизованы поляками, разрешается освободить".

За два дні наказ був відкликаний, бо насправді вояки Польської армії робили спроби самоорганізуватися. Шапошніков видає наказ звільнити всіх німців, які були захоплені поляками.

Табори для прийому такої кількості військовополонених не були готові.

Першими прийняли поляків номерні установи в Козельську, Осташкові, Старобільську, Путивлі. Їхнім начальникам було наказано забезпечити офіцерам "хорошее обращение" і "культурное обслуживание".

Більше десяти тисяч захоплених скерували на шахти Донбасу та Кривого Рогу, ще більше - на будівництво доріг.

Відбувся й обмін полоненими з німцями, причому польські євреї і комуністи просили не видавати їх нацистам, деякі навіть обіцяли взяти радянське громадянство, та їх прохання ігнорували.

Найбільше польських офіцерів утримували в місті Старобільську на Луганщині - 8 генералів, 57 полковників, 130 підполковників, 321 майор, 853 капітани, 2519 інших офіцерів. Лише третина заарештованих були кадровими воєнними, всі інші - людьми мирних професій, мобілізовані у зв'язку з початком війни.

В Осташкові Калінінської області зібрали майже 6 тисяч поліцейських, прикордонників, тюремних працівників (між ними - 28 білорусів, 23 українці, 4 німців, 2 чехів і навіть 2 росіян).

У Рівному інтернували 14 тисяч людей, з яких старших офіцерів - лише троє, а решта були рядовими і хорунжими.

Офіцери вимагали відпустити їх, оскільки вони не мали статусу військовополонених, адже між Польщею та СРСР не оголошувався стан війни. Та комуністам на закони було начхати.

Затримані лікарі, а їх було дуже багато, вимагали, посилаючись на Женевську конвенцію, передати їх нейтральній або третій стороні. Це теж було проігноровано.

Начальнику Старобільського табору тов. Бєрєжкову було чітко вказано - "Женевская конвенция врачей не является документом, которым Вы должны руководствоваться в практической работе. Руководствуйтесь директивами Управления НКВД по делам о военнопленных".

Ув'язнених, долю яких ще не вирішили, спочатку вирішили совєтизувати. Показували кіно - "Чапаев", "Щорс", "Мы из Кронштадта" та інші. Купували їм шахи, доміно, гармошки та балалайки. Передплачували радянські газети. Читали вголос доповіді Сталіна. Проводили політінформації.

Відповідали на дошкульні запитання - "Почему Советская власть расстреливает таких видных людей как Тухачевский?" чи "Почему такая большая страна так долго воюет с такой маленькой страной, как Финляндия?".

Надії перевиховати обивателів панської Польщі не справдились. Воїни демонстрували бажання вийти на свободу, щоб воювати за свою країну ("считают это агрессией"), здійснювали заборонені адміністрацією релігійні обряди тощо. Займалися самоосвітою, створили спільну бібліотечку, почали видавати нелегальні газети - "Монітор" і "Меркурій" (разом вийшло 19 випусків).

Багато хто вів щоденники, які в 1943 році, під час ексгумації були знайдені і допомогли відновити хід подій і долю жертв.

Регулярно проводились обшуки-"шмоны".

Під час тільки одного з них було вилучено - пістолет ТТ, 187 тисяч злотих, 6 американських доларів, 245 рублів "советских денег", 33 електроліхтаря, 31 компас, 180 медалей і інших відзнак, 1 фотоапарат, 6 протигазів, 28 бойових патронів, 15 топографічних карт, 49 свистків поліцейських, 43 ножі, колоди гральних карт тощо.

Директива Берії наказувала створити в місцях ізоляції агентурні групи двох видів - "для освещения политических настроений военнопленных - однополчан и по признакам землячества" і, котрі "внешне оставаясь на позициях продолжения борьбы за "восстановление Польши", должны проникать во все складывающиеся антисоветские группировки среди военнопленных".

Серед різноманітних контингентів, які донощики мали виявляти, бачимо і "участников зарубежных белоэмигрантских террористических организаций (РОВС... "Зелёный дуб"... "Савинковцы"... "Союз повстанцев Волыни", УНДО, ОУН...)". Виявлених "контрреволюционеров" заарештовували, давали великі табірні терміни, депортували за Урал їхні родини.

5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія пише Сталінові лист, в якому обґрунтовує необхідність ліквідації офіцерів - "Все они являются заклятыми врагами советской власти, преисполненными ненавистью к советскому строю".

Опричник пропонував справи 25700 військовиків і ув'язнених у тюрмах західних областей СРСР "рассмотреть в особом порядке, с применением к ним высшей меры наказания - расстрела".

"Человек в кожаном фартуке". Про одного з головних катів Лубянки Василя Блохіна

Розгляд справ повинен був проходити без суду, без виклику арештованих і без висунення обвинувачення. Механічну функцію винесення рішень поклали на трійку в складі Меркулова, Кобулова та Баштакова.

На оригіналі записки Берії стоять підписи - Сталіна (перший), а за ним Ворошилов, Молотов і Мікоян. На полях рукою секретаря зроблено олівцеву примітку - "Калинин - за, Каганович - за".

Пощастило тільки 800 полоненим чехам, які воювали в складі Польського війська. Спочатку совєти мали намір "содержать их до окончания войны Англии и Франции с Германией", але потім вождь власноручно закреслив рядки і вписав - "отпустить, взяв с каждого из них расписку, что не будут воевать против СССР".

Те, що було далі, вже всім відомо. Згідно оприлюднених документів за рішеннями трійок було розстріляно 21857 польських громадян.

Президент Польщі відвідає Катинь

Фраза. "Некоторые, ранее срезавшие с погон звёздочки, сей час начинают их восстанавливать, вышивая их на погонах простыми белыми нитками".

Джерело: tsn.ua