СУД У СТРАСБУРЗІ ВИЗНАВ КАТИНЬ ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНОМ

Європейський суд з прав людини визнав розстріли поляків у Катині в 1940-му військовим злочином, однак не став вимагати від Росії заново розслідувати справу і реабілітувати жертв масових репресій.

Про це повідомляє Euronews.

Суд у Страсбурзі відмовився змусити Росію поновити слідство про убивства полонених поляків і постановив, що не може вирішити, чи об'єктивним було попереднє слідство, оскільки не були надані всі необхідні документи.

Таким чином, суд в Страсбурзі лише частково задовольнив позов польської сторони. 

Розслідування справи про розстріл польських офіцерів було розпочато в 1990 році. У 2004-му воно було припинено, а справа закрита.

Восени 1939 року радянські війська, що вступили на територію Польщі, за наказом Сталіна вивезли в СРСР польських офіцерів та представників інтелігенції - загалом понад 20 тисяч чоловік. Переважну більшість із них співробітники НКВД розстріляли у Катинських лісах під Смоленськом та інших регіонах СРСР, в тому числі й на території України.

В радянські часи вважалося, що розстріли польських громадян здійснили нацисти. У листопаді 2010 року Держдума РФ визнала, що катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників.

Онук Сталіна Євген Джугашвілі подав позов, у якому просив стягнути з депутатів РФ, які голосували за прийняття заяви про Катинь, 100 млн рублів у якості компенсації.

У січні 2011 року Верховний Суд РФ визнав законним засекречення документів Катинської справи.

У грудні 2012 року ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинської трагедії, про що просили родичі загиблих.

Детальніше про масові убивства 1940 року читайте за темою "Катинь"

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".