Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

У перших числах липня 1920 р. радянська 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва Віталія Примакова прорвала позиції польської 6-ї армії в районі Бара, після чого пішла в рейд по глибоких тилах польсько-українського угруповання.

Дивізія попрямувала на Проскурів, де тоді знаходився штаб 6-ї армії та вищі органи державного й військового управління УНР, зокрема сам Головний Отаман та український Генеральний штаб. Несподівана поява ворожої кінноти спричинила їхню швидку евакуацію з Проскурова до Волочиська.

Однак не всім вдалося щасливо дістатися до нового місця призначення. Уранці 6 липня поблизу станції Чорний Острів на підірваному ворогом містку зійшов з рейок потяг, у якому їхали працівники 1-го Генерал-квартирмейстерства українського Генштабу разом зі своїм начальником полковником Євгеном Мишковським.

Полковник Євген Мишковський
Полковник Євген Мишковський

Зав'язався запеклий бій, один з учасників якого, сотник Василь Чабанівський, залишив його детальний опис:

"Ворог відкрив кулеметний вогонь по потягу. Зараз же було наказано всім зі зброєю зібратись і зайняти позицію біля потяга з тим, щоб боронити його до підходу підмоги. Усі старшини і козаки як українські, так і польські зараз же розібрали зброю і набої, згуртувались біля потяга і зайняли позицію: праве і ліве крило для забезпечення несподіваного нападу з боків, а центр під командою полковника Мєшковського перейшов у наступ у напрямі на Чорний Острів й було захопив його.

Полковник Мишковський персонально керував лавою, тримався надзвичайно відважно і під шаленим ворожим вогнем, не жалуючи життя, підбадьорюючи старшин і козаків, бадьоро йшов вперед, але був поранений у ногу в самому Чорному Острові на переправі; через декілька хвилин після поранення в ногу полковник Мишковський був поранений удруге в ліву руку. У той час, коли полковник Мишковський був поранений, більшовики були підсилені новими частинами…

Полковник Мишковський був винесений з-під вогню до нашого потяга, де йому було зроблено перев'язку в присутності його дружини. Зараз же було передано в Проскурів в штаб 6-ї армії, аби вислали авто або санпотяг. Тим часом ворог відкрив вогонь з батареї, обстрілюючи як потяг, так і наші лави частим вогнем…

Тим часом на нашому лівому крилі з боку села Педоси ворожа кіннота почала гуртуватись з очевидною метою напасти на потяг і нас прижати до болота. Польська компанія в 40 чоловік, що підійшла, була настільки стомлена, що не змогла перейти в наступ. Полковник Тютюнник, який лишився за полковника Мишковського, наказав відходити на лінію села Грузевиця, а поранених вивезти на підводах.

З трудом удалось перевантажити на підводи поранених, уже тоді, коли потяг обстрілювався кулеметним вогнем. У цю хвилю підійшов санітарний потяг і забрав поранених. Тоді всім було наказано полковником Тютюнником лишити потяг і відходити на Проскурів. Більшовики не переслідували нас, а наткнулись на потяг і розграбували його, їм допомогли селяни.

Полковник Мишковський санпотягом був вивезений до Проскурова, де йому була зроблена санітарна поміч і перев'язка. Через деякий час його перенесено у вагон штабу 6-ї армії. Генерал-квартирмейстерство теж помістилося в потязі штабу 6-ї армії. Бронепотяг "Кармелюк", висланий під Чорний Острів разом з польським відділом розігнали більшовиків і селян".

Попри всі зусилля лікарів, врятувати життя полковника Євгена Мишковського не вдалося. 9 липня від отриманих поранень він помер у Тернополі й був похований на місцевому Микулинецькому цвинтарі (його могила збереглася до сьогодні).

Могила полковника Євгена Мишковського
Могила полковника Євгена Мишковського

Полковник Євген Мєшковський, якого у 1921 р. посмертно було підвищено в генерала-хорунжого, став найстаршим за рангом і посадою українським військовим начальником, що загинув у бою під час кампанії 1920 р.

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич.

У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає. Принаймні я її не знайшов (може погано шукав).

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Петера Енґлунда "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.