Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

У перших числах липня 1920 р. радянська 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва Віталія Примакова прорвала позиції польської 6-ї армії в районі Бара, після чого пішла в рейд по глибоких тилах польсько-українського угруповання.

Дивізія попрямувала на Проскурів, де тоді знаходився штаб 6-ї армії та вищі органи державного й військового управління УНР, зокрема сам Головний Отаман та український Генеральний штаб. Несподівана поява ворожої кінноти спричинила їхню швидку евакуацію з Проскурова до Волочиська.

Однак не всім вдалося щасливо дістатися до нового місця призначення. Уранці 6 липня поблизу станції Чорний Острів на підірваному ворогом містку зійшов з рейок потяг, у якому їхали працівники 1-го Генерал-квартирмейстерства українського Генштабу разом зі своїм начальником полковником Євгеном Мишковським.

Полковник Євген Мишковський
Полковник Євген Мишковський

Зав'язався запеклий бій, один з учасників якого, сотник Василь Чабанівський, залишив його детальний опис:

"Ворог відкрив кулеметний вогонь по потягу. Зараз же було наказано всім зі зброєю зібратись і зайняти позицію біля потяга з тим, щоб боронити його до підходу підмоги. Усі старшини і козаки як українські, так і польські зараз же розібрали зброю і набої, згуртувались біля потяга і зайняли позицію: праве і ліве крило для забезпечення несподіваного нападу з боків, а центр під командою полковника Мєшковського перейшов у наступ у напрямі на Чорний Острів й було захопив його.

Полковник Мишковський персонально керував лавою, тримався надзвичайно відважно і під шаленим ворожим вогнем, не жалуючи життя, підбадьорюючи старшин і козаків, бадьоро йшов вперед, але був поранений у ногу в самому Чорному Острові на переправі; через декілька хвилин після поранення в ногу полковник Мишковський був поранений удруге в ліву руку. У той час, коли полковник Мишковський був поранений, більшовики були підсилені новими частинами…

Полковник Мишковський був винесений з-під вогню до нашого потяга, де йому було зроблено перев'язку в присутності його дружини. Зараз же було передано в Проскурів в штаб 6-ї армії, аби вислали авто або санпотяг. Тим часом ворог відкрив вогонь з батареї, обстрілюючи як потяг, так і наші лави частим вогнем…

Тим часом на нашому лівому крилі з боку села Педоси ворожа кіннота почала гуртуватись з очевидною метою напасти на потяг і нас прижати до болота. Польська компанія в 40 чоловік, що підійшла, була настільки стомлена, що не змогла перейти в наступ. Полковник Тютюнник, який лишився за полковника Мишковського, наказав відходити на лінію села Грузевиця, а поранених вивезти на підводах.

З трудом удалось перевантажити на підводи поранених, уже тоді, коли потяг обстрілювався кулеметним вогнем. У цю хвилю підійшов санітарний потяг і забрав поранених. Тоді всім було наказано полковником Тютюнником лишити потяг і відходити на Проскурів. Більшовики не переслідували нас, а наткнулись на потяг і розграбували його, їм допомогли селяни.

Полковник Мишковський санпотягом був вивезений до Проскурова, де йому була зроблена санітарна поміч і перев'язка. Через деякий час його перенесено у вагон штабу 6-ї армії. Генерал-квартирмейстерство теж помістилося в потязі штабу 6-ї армії. Бронепотяг "Кармелюк", висланий під Чорний Острів разом з польським відділом розігнали більшовиків і селян".

Попри всі зусилля лікарів, врятувати життя полковника Євгена Мишковського не вдалося. 9 липня від отриманих поранень він помер у Тернополі й був похований на місцевому Микулинецькому цвинтарі (його могила збереглася до сьогодні).

Могила полковника Євгена Мишковського
Могила полковника Євгена Мишковського

Полковник Євген Мєшковський, якого у 1921 р. посмертно було підвищено в генерала-хорунжого, став найстаршим за рангом і посадою українським військовим начальником, що загинув у бою під час кампанії 1920 р.

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич.

У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає. Принаймні я її не знайшов (може погано шукав).

Ольга Перебийніс: Марія Башкирцева – яскрава комета на небосхилі XIX століття

Дані щодо її точного дня народження настільки суперечливі, що думки дослідників у цьому досі розходяться. Причому не лише стосовно дати, а й щодо року. Тим не менш, більшість з них все ж вважають, що це сталося 24 листопада 1858 року

Олександр Зінченко: Що залишилось після отих ваших майданів?

«Що залишилось після отих ваших майданів?» - це питання я досить часто чув раніше.

Володимир В'ятрович: Як Майдан стає переворотом або Що шукають у Музеї Революції Гідності

Завтрашню річницю Революції Гідності ми могли і мали почати з покладання квітів до Меморіалу Героїв Небесної Сотні.

Олександр Зінченко: Ідеальний герб для неідеальної країни

Правляча дилетантура пропонує прийняти в якості Великого гербу якусь індонезійську біжутерію. Воно неестетичне, ніяке, гидке.