Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

У перших числах липня 1920 р. радянська 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва Віталія Примакова прорвала позиції польської 6-ї армії в районі Бара, після чого пішла в рейд по глибоких тилах польсько-українського угруповання.

Дивізія попрямувала на Проскурів, де тоді знаходився штаб 6-ї армії та вищі органи державного й військового управління УНР, зокрема сам Головний Отаман та український Генеральний штаб. Несподівана поява ворожої кінноти спричинила їхню швидку евакуацію з Проскурова до Волочиська.

Однак не всім вдалося щасливо дістатися до нового місця призначення. Уранці 6 липня поблизу станції Чорний Острів на підірваному ворогом містку зійшов з рейок потяг, у якому їхали працівники 1-го Генерал-квартирмейстерства українського Генштабу разом зі своїм начальником полковником Євгеном Мишковським.

Полковник Євген Мишковський
Полковник Євген Мишковський

Зав'язався запеклий бій, один з учасників якого, сотник Василь Чабанівський, залишив його детальний опис:

"Ворог відкрив кулеметний вогонь по потягу. Зараз же було наказано всім зі зброєю зібратись і зайняти позицію біля потяга з тим, щоб боронити його до підходу підмоги. Усі старшини і козаки як українські, так і польські зараз же розібрали зброю і набої, згуртувались біля потяга і зайняли позицію: праве і ліве крило для забезпечення несподіваного нападу з боків, а центр під командою полковника Мєшковського перейшов у наступ у напрямі на Чорний Острів й було захопив його.

Полковник Мишковський персонально керував лавою, тримався надзвичайно відважно і під шаленим ворожим вогнем, не жалуючи життя, підбадьорюючи старшин і козаків, бадьоро йшов вперед, але був поранений у ногу в самому Чорному Острові на переправі; через декілька хвилин після поранення в ногу полковник Мишковський був поранений удруге в ліву руку. У той час, коли полковник Мишковський був поранений, більшовики були підсилені новими частинами…

Полковник Мишковський був винесений з-під вогню до нашого потяга, де йому було зроблено перев'язку в присутності його дружини. Зараз же було передано в Проскурів в штаб 6-ї армії, аби вислали авто або санпотяг. Тим часом ворог відкрив вогонь з батареї, обстрілюючи як потяг, так і наші лави частим вогнем…

Тим часом на нашому лівому крилі з боку села Педоси ворожа кіннота почала гуртуватись з очевидною метою напасти на потяг і нас прижати до болота. Польська компанія в 40 чоловік, що підійшла, була настільки стомлена, що не змогла перейти в наступ. Полковник Тютюнник, який лишився за полковника Мишковського, наказав відходити на лінію села Грузевиця, а поранених вивезти на підводах.

З трудом удалось перевантажити на підводи поранених, уже тоді, коли потяг обстрілювався кулеметним вогнем. У цю хвилю підійшов санітарний потяг і забрав поранених. Тоді всім було наказано полковником Тютюнником лишити потяг і відходити на Проскурів. Більшовики не переслідували нас, а наткнулись на потяг і розграбували його, їм допомогли селяни.

Полковник Мишковський санпотягом був вивезений до Проскурова, де йому була зроблена санітарна поміч і перев'язка. Через деякий час його перенесено у вагон штабу 6-ї армії. Генерал-квартирмейстерство теж помістилося в потязі штабу 6-ї армії. Бронепотяг "Кармелюк", висланий під Чорний Острів разом з польським відділом розігнали більшовиків і селян".

Попри всі зусилля лікарів, врятувати життя полковника Євгена Мишковського не вдалося. 9 липня від отриманих поранень він помер у Тернополі й був похований на місцевому Микулинецькому цвинтарі (його могила збереглася до сьогодні).

Могила полковника Євгена Мишковського
Могила полковника Євгена Мишковського

Полковник Євген Мєшковський, якого у 1921 р. посмертно було підвищено в генерала-хорунжого, став найстаршим за рангом і посадою українським військовим начальником, що загинув у бою під час кампанії 1920 р.

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич.

У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає. Принаймні я її не знайшов (може погано шукав).

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"