Спецпроект

Чотири Тараси та три Богдани у шахтарському Спарвуді

Цвинтарі з покинутими, полущеними, зарослими нагробками з українськими прізвищами зазвичай викликають сум. Але ж це неправильне сприйняття. Навпаки, слід використовувати мандри як можливість відвідати такі цвинтарі, подумати, помовчати, розповісти про людей, там похованих. Це ж означатиме, що про них не забувають

Розповім Вам про одне канадське містечко. Маленьке, нічим особливим не відзначається. Хіба що тим, що тут, буцім то, сконструйовано найбільше вантажне авто в світі.

А ще тим, що разом з сусіднім видобуває значну частину усього вугілля Канади (принаймні так стверджують місцеві путівники). Містечко це називається Спарвуд.

Колись поряд з ним було два інші поселення - Майкл і Нейтел. Були це містечка, побудовані в кінці XIX століття для гірників, подібні на усі інші вздовж довгої траси через перевал Воронячого Гнізда (Crowsnest Pass).

 

Копальні і гірничі міста в околиці перевалу - сумні і сповнені трагізму. В кожному з них при вїзді чи на центральній площі сьогодні таблиці з десятками- десятками- десятками імен чоловіків, які загинули в шахтах і штольнях.

З усіх них лише у Спарвуд досі відкритті шахти і активно добувається вугілля. До слова, згадані два міста - Майкл і Нейтан знищили бульдозерами в 1960 их рр, ніби то, через небезпеку вугільного пилу для життя мешканців.

Але люди в місті і досі вважають, що це сталося, бо занедбані шахтарські міста не вписувалися в образ "Прекрасної Британської Колумбії" (гасло провінції) з туристичних буклетів.

В гірничі містечка як ці, на початку XX століття з'їжджалися еміґранти і відчайдухи з усієї Європи, в цих околицях пребагато італійців, шкотів, поляків, чехів, хорватів і українців.

Ба більше, навіть по Другій світовій війні у поселенні був знаменитий (зі слів пані в центрі для туристів) українських хор, футбольна команда і руханкове товариство Сокіл.

 

Ще Спарвуд (а, отже, зруйновані містечка, які були на його місці) особливе тим, що тут дуже популярне ім'я Тарас і Богдан. На старому цвинтарі, окрім чотирьох оленів, мені трапилися могили десь 4 Тарасів і 3 Богданів з усіх 10-12 українських надгробків (імена Тарас і Богдан мене здивували, бо це доволі рідкість, щоб нащадків ранніх поселенців називали такими неканадськими іменами).

Ймовірно, поховань було більше, тільки сьогодні значну частину цвинтаря вже поглинула земля разом з хрестами, постаментами і пам'яттю про людей, яких нікому відвідувати. Тож, чим давніші поховання, тим менше шансів, що вони збереглися.

Нагадаю, що багато гірників приїжджали в Канаду підзаробити чи працювати на постійно, але без сім'ї, з думкою, що одного дня доробляться і перевезуть родину. Не всі доробилися...

 

Робота в шахтах небезпечна і сьогодні. А понад сто років тому було рідкісним щастям дожити до старости. От і спочивають під одним з тих обвітрентих сторічних дерев'яних хрестів, де навіть не збереглося напису.

Сьогодні Спарвуд це охайне маленьке містечко з красивими буйними вазонами квітів, які звисають з усіх ліхтарів, далекими від розкоші, але задбаними хатками і чудовою пекарнею. Такого яблучного завиванця я давно не їла!

Пам'ять про містечка, які тут були до того залишилася лише у старших мешканців і на інфо таблицях довкола гордости міста - найбільшого вантажного авто. На тих таблицях про українців є також згадки. Це приємно.

 

Я собі сьогодні трохи тішуся. Зазвичай, цвинтарі з покинутими, полущеними, зарослими нагробками з українськими прізвищами викликають в мене сум.

А сьогодні мене раптом осінило, що я ж це все неправильно сприймаю, навпаки, слід використовувати мандри як можливість відвідати такі цвинтарі, подумати, помовчати, розповісти про людей, там похованих.

Це ж означатиме, що про них не забувають, правда?! Почистила і пополола трохи. Старалася не турбувати оленів)). Оце розповідаю вам усім. День відчувається таким, що прожитий не намарно.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

Віталій Гайдукевич: Безсистемність. Нагороди

Велика війна – багато героїзму і підстав для нагородження. Нагородна справа (як і будь-яка) потребує системного підходу. Одразу зафіксую – Україна вже давно потребує реформи нагородної системи. Система - це коли існує чітка ієрархія нагород і відзнак: державні ордени, хрести, медалі, відомчі хрести, відомчі медалі, решта відзнак

Сергій Стуканов: Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Сергій Стуканов: Сім аргументів на користь 8 травня

Продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною