Спецпроект

Чотири Тараси та три Богдани у шахтарському Спарвуді

Цвинтарі з покинутими, полущеними, зарослими нагробками з українськими прізвищами зазвичай викликають сум. Але ж це неправильне сприйняття. Навпаки, слід використовувати мандри як можливість відвідати такі цвинтарі, подумати, помовчати, розповісти про людей, там похованих. Це ж означатиме, що про них не забувають

Розповім Вам про одне канадське містечко. Маленьке, нічим особливим не відзначається. Хіба що тим, що тут, буцім то, сконструйовано найбільше вантажне авто в світі.

А ще тим, що разом з сусіднім видобуває значну частину усього вугілля Канади (принаймні так стверджують місцеві путівники). Містечко це називається Спарвуд.

Колись поряд з ним було два інші поселення - Майкл і Нейтел. Були це містечка, побудовані в кінці XIX століття для гірників, подібні на усі інші вздовж довгої траси через перевал Воронячого Гнізда (Crowsnest Pass).

 

Копальні і гірничі міста в околиці перевалу - сумні і сповнені трагізму. В кожному з них при вїзді чи на центральній площі сьогодні таблиці з десятками- десятками- десятками імен чоловіків, які загинули в шахтах і штольнях.

З усіх них лише у Спарвуд досі відкритті шахти і активно добувається вугілля. До слова, згадані два міста - Майкл і Нейтан знищили бульдозерами в 1960 их рр, ніби то, через небезпеку вугільного пилу для життя мешканців.

Але люди в місті і досі вважають, що це сталося, бо занедбані шахтарські міста не вписувалися в образ "Прекрасної Британської Колумбії" (гасло провінції) з туристичних буклетів.

В гірничі містечка як ці, на початку XX століття з'їжджалися еміґранти і відчайдухи з усієї Європи, в цих околицях пребагато італійців, шкотів, поляків, чехів, хорватів і українців.

Ба більше, навіть по Другій світовій війні у поселенні був знаменитий (зі слів пані в центрі для туристів) українських хор, футбольна команда і руханкове товариство Сокіл.

 

Ще Спарвуд (а, отже, зруйновані містечка, які були на його місці) особливе тим, що тут дуже популярне ім'я Тарас і Богдан. На старому цвинтарі, окрім чотирьох оленів, мені трапилися могили десь 4 Тарасів і 3 Богданів з усіх 10-12 українських надгробків (імена Тарас і Богдан мене здивували, бо це доволі рідкість, щоб нащадків ранніх поселенців називали такими неканадськими іменами).

Ймовірно, поховань було більше, тільки сьогодні значну частину цвинтаря вже поглинула земля разом з хрестами, постаментами і пам'яттю про людей, яких нікому відвідувати. Тож, чим давніші поховання, тим менше шансів, що вони збереглися.

Нагадаю, що багато гірників приїжджали в Канаду підзаробити чи працювати на постійно, але без сім'ї, з думкою, що одного дня доробляться і перевезуть родину. Не всі доробилися...

 

Робота в шахтах небезпечна і сьогодні. А понад сто років тому було рідкісним щастям дожити до старости. От і спочивають під одним з тих обвітрентих сторічних дерев'яних хрестів, де навіть не збереглося напису.

Сьогодні Спарвуд це охайне маленьке містечко з красивими буйними вазонами квітів, які звисають з усіх ліхтарів, далекими від розкоші, але задбаними хатками і чудовою пекарнею. Такого яблучного завиванця я давно не їла!

Пам'ять про містечка, які тут були до того залишилася лише у старших мешканців і на інфо таблицях довкола гордости міста - найбільшого вантажного авто. На тих таблицях про українців є також згадки. Це приємно.

 

Я собі сьогодні трохи тішуся. Зазвичай, цвинтарі з покинутими, полущеними, зарослими нагробками з українськими прізвищами викликають в мене сум.

А сьогодні мене раптом осінило, що я ж це все неправильно сприймаю, навпаки, слід використовувати мандри як можливість відвідати такі цвинтарі, подумати, помовчати, розповісти про людей, там похованих.

Це ж означатиме, що про них не забувають, правда?! Почистила і пополола трохи. Старалася не турбувати оленів)). Оце розповідаю вам усім. День відчувається таким, що прожитий не намарно.

Сяргей Навумчик: Книги з історії Білорусі

Режим Лукашенка викинув з підручників історії все, що не вихваляє комунізм, Сталіна, СРСР, Лукашенка та "русский мир". Але є книги, які можуть дати цілком об’єктивне уявлення про події давньої та новітньої історії Білорусі

Антін Боровко: Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення