Зубний біль польсько-українських стосунків

Ну, що? Вже можна підбивати підсумки "історичного треку" візиту президента Польщі Анджея Дуди.

 

Символізм дуже сумнівний.

Бо польська сторона знову спробувала схитрувати з пам'ятником на могилі на горі Монастир. 5 років тому вандали її вперше зпрофанували. Потім було кілька років обіцянок відновити . Але замість відновити таблицю із переліком загиблих – приліпили іншу, зміст якої відрізняється. Забрати імена загиблих з їх власної могили – це було нещиро і навіть огидно.

 
Більше про ситуацію із пам'ятником на горі Монастир читайте у публікації - Хто похований на горі Монастир? 

І про це було наголошено українською стороною і під час переговорів, і публічно – під час брифінгу обох президентів. Тобто з українського боку ситуацію "не проковтнули", як багато хто (я теж) остерігався перед візитом.

Я вже писав, що символічне значення цього пам'ятнику – ламає польські стереотипи про "бандерівців".

По-перше, більшості хлопців було 20-22 років, наймолодшим було 16 та 17 років. Тобто замість карикатурного образу бандита-велетня, з'являються звичайні місцеві хлопці.

 
Наймолодший учасник УПА, що похований на горі Монастир. Литвин Михайло - "Шурай", ур. с. Борхів Любачівського повіту, тепер в гміні Олешичі, 16 років, (29 вересня 1928 — 2 березня 1945). Стрілець 1-ї чоти сотні "Месники-2". У лавах УПА з 29 вересня 1944 року. Загинув у бою із спецвідділом НКВД у с. Мриглоди Томашівського повіту. Похований у с. Монастир Любачівського повіту 
Джерело: Archiwum IPN BU-1552 – Депозит Мирослава Онишкевича

По-друге, іншого громадянства, ніж польське ці хлопці не мали. Тому Польщі належить навчитися сприймати власну історію у повноті її складності.

Більшість повстанців УПА не мали іншого громадянства, ніж польське.

І ось усвідомити і прийняти цей факт – є наразі найскладнішою справою для тієї частини польського суспільства, яку репрезентує президент Дуда і його політична сила.

Боротьби за Незалежність України не було б, якби в України цю незалежність не відбирали.

По-третє, ситуацію навколо могили на горі Монастир можна описати одним реченням: польська держава не хоче пам'ятати про своїх громадян, які боролися із більшовицькими зайдами.

Розумію, що у правих в Польщі від цього формулювання палають запобіжники, але на те нема ради. Вчіться не ділити громадян своєї країни на кращі і ліпші сорти!

І тут ми переходимо до другого епізоду програми президента Дуди у Києві – відкриття погруддя Анни Валентинович на території Посольства Польщі.

Її доля – це як раз історія того, як в Польщі ставилися до українців як до людей другого сорту. Анну підлітком під час війни викрала в батьків польська родина, в якій вона працювала прислугою.

Ясна річ, не йшлося про те, щоб в голос сказати, що її брат воював в УПА. Ставлення поляків до українців було таким, що вона до самої смерті не наважувалася в голос говорити, що вона – українка.

Так от і президент Дуда вчора не наважився в голос прямо сказати: "Дякуємо Україні за Матір Солідарності!"

Анна Валентинович – українська матір польської "Солідарності".

 
Часопис "TIME" назвав Українську мати польської "Солідарності" Анну Валентинович - однією з найвпливовіших жіноу ХХ століття 
ФОТО: TIME

Ще кілька років тому такі формулювання викликали агресію у правих середовищах і звинувачення у брехні: як так – найвидатніша жінка Польщі ХХ століття є українкою?! Цього не могло бути.

Ще кілька років тому навіть дехто з істориків заперечував, що Анна Любчик-Валентинович не мала і краплі польської крові.

Тепер – після статті Igor Hałagida, яка "прорвала" змову мовчання з'явилася книжка, виставка Польського інституту та погруддя на території польської амбасади. Тобто "крига скресла". Українське походження найвидатнішої жінки Польщі ХХ століття визнано через 10 років після її смерті.

Ось в цьому і проблема: з польського боку ми часто чуємо, що українці не дозріли до сприйняття складних сторінок власного минулого. І це почасти так.

Та чути повчання менторським тоном з боку суспільства, яке не провело необхідної роботи над прийняттям власних складних сторінок минулого, і політики якого сповідують подвійні стандарти в цій галузі – чути повчання з цього боку звучить дисонансами з реальністю.

Щоб повчати – треба мати моральну силу, якою представники теперішньої польської влади не мають.

Вочевидь, розрахунок посла Ціхоцького був на те, що зараз при владі в Україні щось незрозуміле і можна легко буде підкласти фальсифікат. Але це не пройшло. Підкладання фальсифікатів не сполучається із гучними заявами про стратегічне партнерство.

Тому візит справляє враження песимістичне. З одного боку – відбувається певний поступ. Але замість зробити повний крок уперед – польська сторона робить півкрочка. І з таким видом, ніби вони не на зустріч до друзів ідуть, а до стоматолога ремонтувати зуби.

Візиту не вистачило щирості.

Прориву у стосунках не вийшло. Не можна робити проривів із таким виразом на обличчі, ніби у вас болять зуби.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.

Роберт Чижевський: Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Михайло Косів: Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України

Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.