Останній романтик Української революції

Він з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем’єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди

10 березня 2012 року у канадському Гамільтоні відійшов у засвіти МИКОЛА ПЛАВ'ЮК, Голова ОУН і останній президент УНР на вигнанні.

Микола Плав'юк - один з небагатьох, хто був не лише свідком, а й творцем визначальних етапів нашої історії. 

Судіть самі: йому довелося працювати з людьми, які зі зброєю в руках здобували незалежність України в добу УНР. Він був учасником героїчної боротьби ОУН у роки Другої світової війни. 

Йому довелося створювати й очолювати Світовий Конгрес Вільних Українців, бути останнім Президентом УНР у вигнанні, а рівночасно - зазнати гіркої долі українського емігранта. 

Відтак, як Голова ОУН він повернувся в Україну, щоб решту свого здоров'я й життя віддати ідеї, у яку ніколи не переставав вірити. 

 

У 1992 році Микола Плав'юк передав повноваження Президента УНР у вигнанні першому всенародно обраному Президентові незалежної України Леонідові Кравчуку. Ще й сьогодні не припиняються дискусії щодо доцільності такого кроку. А тоді цей вчинок чимало людей розцінювали мало не як зраду. 

Свій крок Микола Плав'юк пояснював просто й переконливо. Він зробив це тому, що таке рішення випливало з Актів Трудового Конгресу та Державного Центру УНР - скласти повноваження легітимній владі незалежної України.

 "Зрештою, - говорив Президент, - я не міг вчинити по іншому: ми хотіли, щоб молоду державу визнали інші країни, тож як її міг не визнати екзильний уряд УНР?" 

Він не пішов у велику політику дорогою, якою ідуть інші. Не погодився стати депутатом, не гнався за урядовими портфелями. За це йому перепадало, насамперед, від друзів, які не могли зрозуміти, як можна відмовитися від того, від чого не відмовляються. 

Проте Микола Плав'юк невблаганний, а пояснення одне: в Україні влада ще не стала інструментом для вирішення нагальних проблем людей і держави. Якщо є можливість щось зробити для свого народу, то треба це робити, а не боротися за мандати чи портфелі. 

Наш Президент був справжнім романтиком Української революції, який ніколи не розчаровувався у своєму народі, вірив у нездоланність своє нації та її державну перспективу. 

А тому з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем'єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди.

Микола Плав'юк часто називав себе останнім із могікан. Із цим не можна погодитися. Він - останній романтик української революції. Знаменно, що він був серед нас. Він - наш сучасник. Був і залишиться ним назавжди!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.