Останній романтик Української революції

Він з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем’єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди

10 березня 2012 року у канадському Гамільтоні відійшов у засвіти МИКОЛА ПЛАВ'ЮК, Голова ОУН і останній президент УНР на вигнанні.

Микола Плав'юк - один з небагатьох, хто був не лише свідком, а й творцем визначальних етапів нашої історії. 

Судіть самі: йому довелося працювати з людьми, які зі зброєю в руках здобували незалежність України в добу УНР. Він був учасником героїчної боротьби ОУН у роки Другої світової війни. 

Йому довелося створювати й очолювати Світовий Конгрес Вільних Українців, бути останнім Президентом УНР у вигнанні, а рівночасно - зазнати гіркої долі українського емігранта. 

Відтак, як Голова ОУН він повернувся в Україну, щоб решту свого здоров'я й життя віддати ідеї, у яку ніколи не переставав вірити. 

 

У 1992 році Микола Плав'юк передав повноваження Президента УНР у вигнанні першому всенародно обраному Президентові незалежної України Леонідові Кравчуку. Ще й сьогодні не припиняються дискусії щодо доцільності такого кроку. А тоді цей вчинок чимало людей розцінювали мало не як зраду. 

Свій крок Микола Плав'юк пояснював просто й переконливо. Він зробив це тому, що таке рішення випливало з Актів Трудового Конгресу та Державного Центру УНР - скласти повноваження легітимній владі незалежної України.

 "Зрештою, - говорив Президент, - я не міг вчинити по іншому: ми хотіли, щоб молоду державу визнали інші країни, тож як її міг не визнати екзильний уряд УНР?" 

Він не пішов у велику політику дорогою, якою ідуть інші. Не погодився стати депутатом, не гнався за урядовими портфелями. За це йому перепадало, насамперед, від друзів, які не могли зрозуміти, як можна відмовитися від того, від чого не відмовляються. 

Проте Микола Плав'юк невблаганний, а пояснення одне: в Україні влада ще не стала інструментом для вирішення нагальних проблем людей і держави. Якщо є можливість щось зробити для свого народу, то треба це робити, а не боротися за мандати чи портфелі. 

Наш Президент був справжнім романтиком Української революції, який ніколи не розчаровувався у своєму народі, вірив у нездоланність своє нації та її державну перспективу. 

А тому з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем'єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди.

Микола Плав'юк часто називав себе останнім із могікан. Із цим не можна погодитися. Він - останній романтик української революції. Знаменно, що він був серед нас. Він - наш сучасник. Був і залишиться ним назавжди!

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?